3.Особливості української приватизації

Зміна форм власності в нашій країні обумовлена необхідністю відходу від надмірного одержавлення та монополістичного керування з боку держави економікою та майже усіма сферами суспільного життя. З цієї точки зору приватизація є важливою складовою частиною системної економічної реформи. За рахунок зміни форм власності, трансформуючи командно-адміністративну економічну систему, суспільство має надію одержати ефективний механізм господарювання.

Одержавлення власності, що здійснювалося в нашій країні, не мало наукового підгрунтя і суперечило потребам суспільного розвитку. Об’єктивною необхідністю є існування різноманітних форм господарювання, а отже, і форм привласнення. Для цього є кілька причин:

• Сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства неоднаковий. Ще зберігаються стійкі й значні розриви в технічному рівні на окремих підприємствах, у різних галузях, регіонах, умовах праці тощо.

• У міру розвитку НТП відбуваються два взаємозв’язані процеси — концентрація й диференціація. Усуспільнення виробництва в економічній літературі пов’язується переважно з концентрацією виробництва, а отже, й усуспільненням привласнення. Однак при цьому упускається досить важливий момент, а саме те, що НТП не лише не згортає, а навпаки, посилює диференціацію, відгалуження, виникнення нових підприємств і виробництв.

Разом з тим, враховуючи складність процесів реформування відносин власності, що зумовлено їх широкомасштабністю, відсутністю відповідного узагальненого світового досвіду, необхідне постійне відстеження цих процесів, коригування законодавчої бази з метою запобігання негативних соціально-економічних наслідків.

Приватизація – процес передачі об’єктів власності від держави до фізичних чи юридичних осіб. Основна мета приватизації — передача об'єктів державної власності ефективному власнику, здатному налагодити ефективний менеджмент, а також здійснити інвестиції в розвиток виробництва, його модернізацію і технічне оновлення. Не менш важлива мета — поповнення державного бюджету, його дохідної частини на сучасному, грошовому етапі приватизації. Проведення швидкої приватизації обумовлює неможливість в короткостроковий період розпродати державне майно з прибутком. Цей висновок випливає із загального ринкового закону, за яким перевищення пропозиції над попитом призводить до падіння цін на об’єкти, які приватизуються.

Приватизація на Україні проходила у 4 етапи:

1.«Стихійна приватизація» (номенклатурна) – кінець 80-х – початок 90-х років. Практика показала, що впровадження оренди з викупом викликало конфлікт інтересів орендарів і більшості населення. Переваги членів трудових колективів при викупі орендованого майна з використанням приватизаційних сертифікатів порушували принцип соціальної справедливості і права громадян, не зайнятих у сфері виробництва й обслуговування. Дисбаланс способів приватизації на користь оренди з викупом поставив під сумнів також можливість для всіх громадян використовувати свої майнові сертифікати. Крім того, система правового регулювання відносин оренди перешкоджала прагненню нових інвесторів одержати доступ до приватизації орендних підприємств.

Недоліки колективної форми власності орендарів - недостача інвестиційних ресурсів, інертність в організації і управлінні виробництвом. Виникла необхідність упровадження нових способів приватизації. Одним з них стала корпоратизація, що являла собою перетворення великих і середніх державних підприємств і закритих акціонерних товариств, більш 75% статутного фонду яких знаходилося в державній власності, у відкриті акціонерні товариства.

2. «Мала приватизація» - (1992-1994 роки) приватизація малих підприємств через оренду з викупом або викупом трудовим колективом.

3. «Безплатна сертифікатна масова приватизація» - (1995-1999 роки) відбувалась з використанням приватних майнових сертифікатів, використанням як засобу платежу за об'єкти приватизації наявних компенсаційних сертифікатів, видаваних громадянам як компенсацію за знецінення грошових заощаджень в установах Ощадбанку і Держстраху. Але головною особливістю був продаж акцій приватизованих підприємств фізичним і юридичним особам за допомогою створеної системи сертифікатних аукціонів. На сертифікатних аукціонах були виставлені пакети акцій близько 8 тис. підприємств, в основному виробничої сфери. Більш 33 млн. громадян (66%, що мають право одержання приватизаційних майнових сертифікатів) скористалися послугами центрів, щоб викупити свою частину державної власності. Середньорічні темпи приватизації великих і середніх підприємств при цьому зросли майже в 2 рази. До позитивних підсумків другого етапу приватизації варто віднести:

Ліквідовано державну монополію в багатьох галузях народного господарства, створені основи конкурентної ринкової економіки;

Розподілено і закріплена значна частина державної власності серед приватних осіб (як юридичних, так і фізичних) без серйозних соціальних конфліктів;

Створені умови для перерозподілу і концентрації власності в руках більш успішних власників.

Закладено основи корпоративного сектора економіки і фінансового ринку;

Мільйони громадян України перетворилися в акціонерів і почали отримувати досвід володіння корпоративними правами.

Разом з тим не можна не відзначити і ряд істотних недоліків і прорахунків, допущених у цей період. Специфічною рисою приватизації великих і середніх підприємств було значна (у 2,5 рази) перевага некомерційних конкурсів над комерційними. Відповідно до діючою тоді законодавчої бази в ході некомерційних конкурсів переможцем визнавалася особа, що запропонувала максимальну величину інвестицій у приватизоване підприємство. Часто покупець, щоб домогтися перемоги на конкурсі, декларував завищені інвестиційні зобов'язання, не виконуючи їх надалі. Так, Українська фінансова група, бажаючи дістати контроль над цементним виробництвом, взяла участь у серії конкурсів під інвестиційні зобов'язання, пообіцявши вкласти в кожен завод галузі сотні мільйонів доларів. Після перемоги на конкурсах група про свої зобов'язання забула. Знадобилися судові процеси, перш ніж продані пакети акцій були повернуті державі.

4. «Грошова приватизація» - (2000 – до сьогодні) На початку 2000-х років понад 30 млн. громадян України, які отримали приватизаційні сертифікати, втратили свої права власності. І ця тенденція продовжувалася. Наслідки таких дій – концентрація власності і влади в руках невеликої групи людей, існування в державі великих адміністративно-економічних кланів, поява олігархів та злиття їх із владними структурами.

Приватизація майна державних підприємств може здійснюватися шляхом:

• Продажу об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом. Цей спосіб приватизації здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", згідно з яким продаж об'єктів на аукціоні - це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну, а продаж об'єктів за конкурсом - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта (некомерційний конкурс), або за рівних фіксованих умов - найвищу ціну (комерційний конкурс);

• Продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

• Продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів;

• Викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Конкретні програми приватизації зазвичай переслідують декілька цілей:

• Шляхом продажу державної власності полегшити тягар державного бюджету, ліквідувавши дотації підприємствам і збільшивши надходження в бюджет.

• Створити конкурентні умови в тих галузях, де всі підприємства, будучи державними, управлялися з єдиного адміністративного центру.

• Скористатися зміною форми власності і провести попередню раціоналізацію структури крупних державних корпорацій до їхнього перетворення в приватні.

• Здійснити приватизацію й акціонування так, щоб контроль над крупними корпораціями потрапив у руки тих приватних осіб або інститутів, що зацікавлені в розвитку виробництва, а не в спекулятивному перепродажі власності.

• Скористатися приватизацією для максимального “розпорошення” акцій серед робітників і дрібних службовців. Цей захід розглядається як складовий елемент загальної соціальної політики, яка стимулює участь трудящих у капіталі або управлінні підприємства.

Приватизація в Україні не досягла повною мірою поставлених перед нею на початку цілей. Зокрема, проведення приватизації планувалося у стислі терміни, однак вона не завершилася й нині. Україна у цьому плані унікальна держава: навколо нас чимало держав уже завершили цей процес. У нас же і досі не визначені кінцеві строки великої приватизації.