Питання для самоперевірки

1. Розкрийте роль держави в здійсненні інноваційної діяльності.

2. Які ринкові механізми діють в галузі наукової і науково-технічної діяльності?

3. Розкрийте способи державного впливу на ефективність інноваційних процесів.

4. Охарактеризуйте методи державної підтримки інноваційної діяльності.

5. Проаналізуйте сучасний стан і перспективи розвитку інноваційної діяльності в Україні.

6. Які особливості інноваційного розвитку в провідних індустріальних країнах?

Тема № ІМ-4. Організаційні форми інноваційної діяльності

Зміст

4.1. Основи формування інноваційних організацій.

4.2. Особливості організаційних структур інноваційних організацій.

4.3. Інноваційні фонди і венчурне підприємництво.

4.4. Фірми, орієнтовані на життєвий цикл продукту.

4.5. Науково-технічне співробітництво.

4.6. Види виробничої та технологічної кооперації.

Література:

основна 1, 3, 4;

допоміжна 7, 13, 15.

Методичні вказівки

Організаційні структури інноваційного менеджменту - організації, що займаються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями і розробками.

Наукова організація – організація (установа, підприємство, фірма), для якої наукові дослідження і розробки є основним видом діяльності. Наукові дослідження і розробки можуть бути основною діяльністю для підрозділів, що знаходяться у складі організації (установи, підприємства, фірми). Наявність таких підрозділів не залежить від приналежності організації в тій або іншій галузі економіки, організаційно-правової форми власності.

Серед організаційних структур інноваційного менеджменту особлива роль належить малим фірмам.

Американська практика організації пошукових досліджень породила своєрідну форму підприємництва – ризиковий (венчурний) бізнес.

Венчурний бізнес представлений самостійними невеликими фірмами, що спеціалізуються на дослідженнях, розробках, виробництві нової продукції. Їх створюють учені-дослідники, інженери, новатори. Він широко поширений в США, Західній Європі, Японії.

Невеликий колектив набагато мобільніше може сприймати і генерувати нові ідеї.

Малий дослідницький бізнес сформувався в 60-х роках.

Дрібні і середні дослідницькі фірми створювалися, наприклад, поблизу крупних університетських центрів. Вони спільно орендували ділянки землі, використовували лабораторну і інформаційну техніку університету. Так, в США поблизу Стенфордського університету зосереджено понад 3 тисячі середніх і дрібних електронних фірм із загальним числом зайнятих 190-200 тисяч чоловік. Кожна з них орієнтується на розробку і освоєння одного - двух видів нової продукції, а в цілому покриває 20% світових потреб в комп'ютерних і електронних компонентах певних видів.

Венчурні фірми працюють на етапах зростання і насичення винахідницької активності і активності наукових досліджень, що ще зберігається, але вже падаючої.

Венчурні фірми, як правило, неприбуткові, оскільки не займаються організацією виробництва продукції, а передають свої розробки іншим фірмам - експлерентам, патієнтам, комутантам.

Венчурні фірми можуть бути дочерними у крупніших фірмах. Кількість співробітників невелика.

Функції інноваційного менеджера виконуються або традиційним менеджером, або фахівцем, запрошеним з боку. Наприклад, з консалтингової фірми.

Створення венчурних фірм припускає наявність наступних компонентів:

• ідеї інновації – нового виробу, технології;

• суспільної потреби і підприємця, готового на основі запропонованої ідеї організувати нову фірму;

• ризикового капіталу для фінансування подібних фірм.

Венчурне фінансування здійснюється в двох основних формах – шляхом придбання акцій нових фірм або за допомогою надання кредиту різного вигляду, зазвичай з правом конверсії в акції.

Венчурний капітал є вкладенням засобів не тільки крупних компаній, але і банків, держави, страхових, пенсійних і інших фондів, в сфери з підвищеним ступенем ризику, в той, що новий, розширюється або зазнає різкі зміни бізнес.

На відміну від інших форм інвестування, дана форма володіє низкою специфічних рис, а саме:

1. Пайова участь інвестора в капіталі компанії в прямій або опосередкованій формі.

2. Надання засобів на тривалий термін.

3. Активна роль інвестора в управлінні фірмою, що фінансується.

Види венчурних підприємств:

1. Власне ризиковий бізнес

2. Внутрішні ризикові проекти крупних корпорацій.

У свою чергу власне ризиковий бізнес поділяється на два основні види господарюючих суб'єктів:

Перший вид – незалежні малі інноваційні фірми.

Другий вид – фінансові установи що надають їм капітал.

Специфіка ризикового підприємництва полягає перш за все в тому, що засоби надаються на безповоротній, безпроцентній основі, не вимагається і звичайного при кредитуванні забезпечення. Передані в розпорядження венчурної фірми ресурси не підлягають вилученню протягом всього терміну дії договору. Повернення вкладених засобів і реалізація прибутку відбувається у момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок.

Величина прибутку визначається різницею між курсовою вартістю що належить ризиковому інвесторові частки акцій фірми-новатора і сумою вкладених ним в проект засобів. Ця частка обмовляється в укладеному контракті і може доходити до 80%. По суті, фінансова установа стає співвласником фірми-новатора, а надані засоби - внеском до статутного фонду підприємства, частиною власних коштів останнього.

Головним стимулом для венчурних вкладень є їх висока прибутковість у разі успіху. Середній рівень прибутковості американських венчурних фірм складає близько 20 % в рік, що приблизно в 3 рази вище, ніж в цілому по економіці США.

Експлеренти – фірми, що спеціалізуються на створенні нових або радикальних перетворень старих сегментів ринку. Вони займаються просуванням нововведень на ринок.

Фірми-експлеренти отримали назву «піонерських». Вони працюють в околицях" етапу максимуму циклу винахідницької активності і з самого початку випуску продукції.

Венчурні фірми і фірми-експлеренти створили умови для науково-технічних зрушень в сучасній західній економіці.

Метою технопарків є стимулювання малого інноваційного підприємництва.

Окрім технопарків, існують бізнес-інкубатори, що мають на меті реалізацію будь-якого, що обіцяє прибуток проекту. Бізнес-інкубатори зазвичай патронує банк, готовий інвестувати в деякі проекти інкубатора ризиковий капітал.

Перед фірмой-експлерентом (піонером) виникає проблема об'єму виробництва, коли приваблива для ринку новинка вже створена. Для цього експлеренти укладають альянс з крупною фірмою. Експлерент не може самостійно тиражувати нововведення, що зарекомендували себе. Зволікання ж з тиражуванням загрожує появою копій або аналогів. Союз же з могутньою фірмою (навіть за умови поглинання і підпорядкування) дозволяє добитися вигідних умов і навіть збереження відомої автономії. Вибір такого партнера залежить від специфіки споживача.

При орієнтації не вузький сегмент ринку – це будуть фірми-патієнти.

Фірми-патієнти працюють на вузький сегмент ринку і задовольняють потреби, сформовані під дією моди, реклами і інших засобів. Вони діють на етапах зростання випуску продукції і одночасно на стадії падіння винахідницької активності. Вимоги до якості і об'ємів продукції у цих фірм пов'язані з проблемами завоювання ринків. Виникає необхідність ухвалювати рішення про проведення або припинення розробок, про доцільність продажу і покупки ліцензій і т.п. Ці фірми прибуткові. В той же час існує вірогідність ухвалення невірного рішення, ведучого до кризи. У таких фірмах доцільна посада постійного інноваційного менеджера, покликаного забезпечити їх діяльність.

Головна мета інноваційного менеджера – понизити ризик в життєдіяльності фірми і створити комфортні умови роботи для співробітників.

У сфері крупного стандартного бізнесу діють фірми-віоленти.

Фірми-віоленти – фірми з "силовою" стратегією. Вони володіють крупним капіталом, високим рівнем освоєння технології. Віоленти займаються великосерійними і масовим випуском продукції для широкого круга споживачів, що пред'являють «середні запити» до якості і задовольняються середнім рівнем цін. Віоленти працюють в «околицях» максимуму випуску продукції. Їх науково-технічна політика вимагає ухвалення рішень про терміни постановки продукції на виробництво (зокрема, про придбання ліцензій); про зняття продукції з виробництва; про інвестиції і розширення виробництва; про заміну парку машин і устаткування.

Як і фірми-патієнти, віоленти прибуткові. Прибутковість – неодмінна умова діяльності фірм. Вони повинні мати посаду інноваційного менеджера і бути дуже обережні в зміні своєї політики.

Середнім і дрібним бізнесом, орієнтованим на задоволення місцево-національних потреб, займаються фірми-комутанти.

Фірми-комутанти діють на етапі падіння циклу випуску продукції. Їх науково-технічна політика вимагає ухвалення рішень про своєчасну постановку продукції на виробництво, про ступінь технологічної особливості виробів, що випускаються віолентами, про доцільні зміни в них згідно вимогам специфічних споживачів.

Інноваційний менеджер такої фірми повинен добре розбиратися в специфіці покупця товару, ситуації, що склалася, на ринку, точно, оперативно і достовірно передбачати можливі кризи. Організаційна схема управління фірмами залежить від їх особливостей.