- •79057, М. Львів, вул. Генерала Чупринки, 103/54
- •Стислий зміст
- •1.2. Основні ознаки об'єктно-орієнтованого програмування 31
- •2.2. Розроблення реальної навчальної програми 40
- •2.4. Поняття про логічну та циклічну настанови 49
- •17.1. Поняття про узагальнені функції 364
- •17.2. Узагальнені класи 371
- •1.1.1. Причини створення мови програмування с
- •1.2. Основні ознаки об'єктно-орієнтованого програмування
- •1.2.1. Поняття про інкапсуляцію
- •1.2.2. Поняття про поліморфізм
- •1.2.3. Поняття про успадкування
- •2.1.1. Введення коду програми
- •2.1.2. Компілювання програми
- •2.1.3. Виконання програми
- •2.1.4. Порядкóвий аналіз програми
- •2.1.5. Оброблення синтаксичних помилок
- •2.2. Розроблення реальної навчальної програми
- •2.2.1. Присвоєнням значень змінним
- •2.2.2. Введення даних у програму
- •2.2.3. Деякі можливості виведення даних
- •2.2.4. Введення нового типу даних
- •2.3.1. Основні поняття про функції
- •2.3.3. Передавання аргументів функції
- •2.3.4. Повернення функціями аргуметів
- •2.3.5. Спеціальна функція main()
- •2.4. Поняття про логічну та циклічну настанови
- •2.4.1. Логічна настанова if
- •2.4.2. Циклічна настанова for
- •2.5.1. Поняття про блоки програми
- •2.5.2. Використання крапки з комою і розташування настанов
- •2.5.3. Практика застосування відступів
- •2.6.1. Поняття про ключові слова
- •2.6.2. Розроблення ідентифікаторів користувача
- •2.6.3. Використання стандартної бібліотеки
- •3.1. Оголошення змінних
- •3.1.1. Локальні змінні
- •3.1.2. Формальні параметри
- •3.1.3. Глобальні змінні
- •3.2. Модифікатори типів даних
- •3.3. Поняття про літерали
- •3.3.1. Шістнадцяткові та вісімкові літерали
- •3.3.2. Рядкові літерали
- •3.3.3. Символьні керівні послідовності
- •3.4. Ініціалізація змінних
- •3.5.1. Поняття про вбудовані оператори
- •3.5.2. Арифметичні оператори
- •3.5.3. Оператори інкремента і декремента
- •3.5.5. Оператори відношення та логічні оператори
- •3.6. Запис арифметичних виразів
- •3.6.1. Перетворення типів у виразах
- •3.6.2. Перетворення, що відбуваються під час використання типу bool
- •3.6.3. Операція приведення типів даних
- •3.6.4. Використання пропусків і круглих дужок
- •4.1. Використання настанови вибору if
- •4.1.1. Умовний вираз
- •4.1.2. Вкладені if-настанови
- •4.1.3. Конструкція if-else-if
- •4.2. Використання настанови багатовибірного розгалуження switch
- •4.2.1. Особливості роботи настанови
- •4.2.2. Організація вкладених настанов багатовибірного розгалуження
- •4.3. Використання настанови організації циклу for
- •4.3.1. Варіанти використання настанови організації циклу for
- •4.3.2. Відсутність елементів у визначенні циклу
- •4.3.3. Нескінченний цикл
- •4.3.4. Цикли часової затримки
- •4.4. Використання інших ітераційних настанов
- •4.4.1. Ітераційна настанова while
- •4.4.2. Ітераційна настанова do-while
- •4.4.3. Використання настанови переходу continue
- •4.4.4. Використання настанови break для виходу з циклу
- •4.4.5. Організація вкладених циклів
- •4.5. Використання настанови безумовного переходу goto
- •4.6. Приклад використання настанов керування
- •5.1. Одновимірні|одномірні| масиви
- •5.1.1. На межах масивів "прикордонної застави" немає
- •5.1.2. Сортування масиву
- •5.2. Побудова символьних рядків
- •5.2.1. Оголошення рядкового літерала
- •5.2.2. Зчитування рядків з клавіатури
- •5.3. Застосування бібліотечних функцій для оброблення рядків
- •5.3.1. Використання функції strcpy()
- •5.3.2. Використання функції strcpy()
- •5.3.3. Використання функції strcmp()
- •5.3.4. Використання функції strlen()
- •5.3.5. Використання ознаки завершення рядка
- •5.4.1. Двовимірні масиви
- •5.4.2. Багатовимірні|багатомірні| масиви
- •5.5. Ініціалізація масивів
- •5.5.1. Ініціалізація "розмірних" масивів
- •5.5.2. "Безрозмірна" ініціалізація масивів
- •5.6. Масиви рядків
- •5.6.1. Побудова масивів рядків
- •5.6.2. Приклад використання масивів рядків
- •6.1. Основні поняття про покажчики
- •6.2. Використання|із| покажчиків з операторами присвоєння
- •6.2.1. Оператори роботи з покажчиками
- •6.2.2. Важливість застосування базового типу покажчика
- •6.2.3. Присвоєння значень за допомогою покажчиків
- •6.3. Використання покажчиків у виразах
- •6.3.1. Арифметичні операції над покажчиками
- •6.3.2. Порівняння покажчиків
- •6.4. Покажчики і масиви
- •6.4.1. Основні відмінності між індексуванням елементів масивів і арифметичними операціями над покажчиками
- •6.4.2. Індексування покажчика
- •6.4.3. Взаємозамінність покажчиків і масивів
- •6.4.4. Масиви покажчиків
- •6.4.5. Покажчики і рядкові літерали
- •6.4.5. Приклад порівняння покажчиків
- •6.5. Ініціалізація покажчиків
- •6.5.1. Домовленість про нульові покажчики
- •6.5.2. Покажчики і 16-розрядні середовища
- •6.5.3. Багаторівнева непряма адресація
- •6.6. Виникнення проблем під час використання покажчиків
- •6.6.1. Неініціалізовані покажчики
- •6.6.2. Некоректне порівняння покажчиків
- •6.6.3. Не встановлення покажчиків
- •7.1. Правила дії областей видимості функцій
- •7.1.1. Локальні змінні
- •7.1.2. Оголошення змінних в ітераційних настановах і настановах вибору
- •7.1.3. Формальні параметри
- •7.1.4. Глобальні змінні
- •7.2. Передача покажчиків і масивів як аргументів функціям
- •7.2.1. Виклик функцій з покажчиками
- •7.2.2. Виклик функцій з масивами
- •7.2.3. Передача функціям рядків
- •7.3. Аргументи функції main(): argc і argv
- •7.3.1. Передача програмі числових аргументів командного рядка
- •7.3.2. Перетворення числових рядків у числа
- •7.4. Використання у функціях настанови return
- •7.4.1. Завершення роботи функції
- •7.4.2. Повернення значень
- •7.4.3. Функції, які не повертають значень (void-функції)
- •7.4.4. Функції, які повертають покажчики
- •7.4.5. Прототипи функцій
- •7.4.7. Організація рекурсивних функцій
- •8.1. Способи передачі аргументів функціям
- •8.1.2. Використання покажчика для забезпечення виклику за посиланням
- •8.2. Посилальні параметри
- •8.2.1. Механізм дії посилальних параметрів
- •8.2.2. Варіанти оголошень посилальних параметрів
- •8.2.3. Повернення посилань
- •8.2.4. Створення обмеженого (безпечного) масиву
- •8.2.5. Поняття про незалежні посилання
- •8.2.6. Врахування обмежень під час використання посилань
- •8.2.7. Перевантаження функцій
- •8.2.8. Поняття про ключове слово overload
- •8.3. Передача аргументів функції за замовчуванням
- •8.3.1. Можливі випадки передачі аргументів функції за замовчуванням
- •8.3.2. Порівняння можливості передачі аргументів функції за замовчуванням з її перевантаженням
- •8.3.3. Особливості використання аргументів, що передаються функції за замовчуванням
- •8.4. Перевантаження функцій і неоднозначності, що при цьому виникають
- •9.1. Специфікатори типів даних
- •9.1.1. Застосування специфікатора типу даних const
- •9.1.2. Застосування специфікатора типу даних volatile
- •9.2. Специфікатори класів пам'яті
- •9.2.1. Застосування специфікатора класу пам'яті auto
- •9.2.2. Застосування специфікатора класу пам'яті extern
- •9.2.3. Статичні змінні
- •9.2.4. Регістрові змінні
- •9.2.5. Походження модифікатора register
- •9.3. Порозрядні оператори
- •9.3.1. Порозрядні оператори і, або, що виключає або і не
- •9.3.2. Оператори зсуву
- •9.4.1. Перерахунки – списки іменованих цілочисельних констант
- •9.4.2. Створення нових імен для наявних типів даних
- •9.4.3. Оператор "знак запитання"
- •9.4.4. Складені оператори присвоєння
- •9.4.5. Оператор "кома"
- •9.4.6. Декілька присвоєнь "в одному"
- •9.4.7. Використання ключового слова sizeof
- •9.5.1. Оператори динамічного розподілу пам'яті
- •9.5.2. Ініціалізація динамічно виділеної пам'яті
- •9.5.3. Динамічне виділення пам'яті для масивів
- •9.5.4. Функції виділення та звільнення пам'яті у мові програмування с
- •10.1. Робота зі структурами
- •10.1.1. Основні положення
- •10.1.2. Доступ до членів структури
- •10.1.3. Масиви структур
- •10.1.4. Приклад застосування структури
- •10.1.5. Присвоєння структур
- •10.1.6. Передача структури функції як аргументу
- •10.1.7. Повернення функцією структури як значення
- •10.2. Використання покажчиків на структури і оператора "стрілка"
- •10.2.1. Особливості використання покажчиків на структури
- •10.2.2. Приклад використання покажчиків на структури
- •10.3. Посилання на структури
- •10.3.1. Використання структур під час передачі функції параметрів за посиланням
- •10.3.2. Використання як членів структур масивів і структур
- •10.4. Бітові поля структур
- •10.5. Особливості використання об'єднань
- •10.5.1. Оголошення об'єднання
- •10.5.2. Анонімні об'єднання
- •10.5.3. Використання оператора sizeof для гарантії переносності коду програми
- •11.1. Потреба об'єктно-орієнтованого програмування
- •11.1.1. Процедурні мови програмування
- •11.1.2. Поділ програми на функції
- •11.1.3. Недоліки структурного програмування
- •11.1.4. Неконтрольований доступ до даних
- •11.1.5. Відображення картини реального світу
- •11.2. Поняття про об'єктно-орієнтований підхід
- •11.2.1. Виробнича аналогія
- •11.3. Основні компоненти об'єктно-орієнтованої мови програмування
- •11.3.1. Поділ програми на об'єкти
- •11.3.2. Визначення класу
- •11.3.3. Поняття про успадкування в класах
- •11.3.4. Повторне використання коду
- •11.3.5. Поняття про типи даних користувача
- •11.3.6. Поняття про поліморфізм і перевантаження операторів
- •11.5. Вивчення основ створення об'єктно-орієнтованих програм
- •11.6. Поняття про універсальну мову моделювання
- •12.1. Базові поняття класу
- •12.2. Конструктори і деструктори
- •12.2.1. Параметризовані конструктори
- •12.2.2. Альтернативний варіант ініціалізації членів-даних об'єкта
- •12.3. Доступ до членів класу
- •12.4. Класи і структури – споріднені типи
- •12.5. Об'єднання і класи – споріднені типи
- •12.6. Вбудовувані функції
- •12.7. Створення масивів об'єктів
- •12.8. Покажчики на об'єкти
- •13.1. Поняття про функції-"друзі" класу
- •13.2. Перевантаження конструкторів
- •13.3. Динамічна ініціалізація конструктора
- •13.4. Присвоєння об'єктів
- •13.5. Передача об'єктів функціям
- •13.5.1. Конструктори, деструктори і передача об'єктів
- •13.5.2. Потенційні проблеми під час передачі параметрів
- •13.6. Повернення об'єктів функціями
- •13.7. Створення і використання конструктора копії
- •13.7.1. Використання конструктора копії для ініціалізації одного об'єкта іншим
- •13.7.2. Використання конструктора копії для передачі об'єкта функції
- •13.7.3. Використання конструктора копії під час повернення функцією об'єкта
- •13.7.4. Конструктори копії – а чи не можна знайти щось простіше?
- •13.8. Ключове слово this
- •14.1. Перевантаження операторів з використанням функцій-членів класу
- •14.1.3. Особливості реалізації механізму перевантаження операторів
- •14.1.4. Значення порядку слідування операндів
- •14.2. Перевантаження операторів з використанням функцій-не членів класу
- •14.2.1. Використання функцій-"друзів" класу для перевантаження бінарних операторів
- •14.2.2. Використання функцій-"друзів" класу для перевантаження унарних операторів
- •14.2.3. Перевантаження операторів відношення та логічних операторів
- •14.3. Особливості реалізації оператора присвоєння
- •14.4. Перевантаження оператора індексації масивів ([])
- •14.5. Перевантаження оператора "()"
- •14.6. Перевантаження інших операторів
- •14.6.1. Приклад перевантаження операторів класу рядків
- •15.1. Поняття про успадкування
- •15.2. Керування доступом до членів базового класу
- •15.3. Використання захищених членів класу
- •15.3.1. Використання специфікатора доступу protected для надання членам класу статусу захищеності
- •15.3.2. Використання специфікатора protected для успадкування базового класу
- •15.3.3. Узагальнення інформації про використання специфікаторів public, protected і private
- •15.4. Успадкування декількох базових класів
- •15.5. Використання конструкторів і деструкторів під час реалізації механізму успадкування
- •15.5.1. Прядок виконання конструкторів і деструкторів
- •15.5.2. Передача параметрів конструкторам базового класу
- •15.6. Повернення успадкованим членам початкової специфікації доступу
- •15.7. Віртуальні базові класи
- •16.1. Покажчики на похідні типи – підтримка динамічного поліморфізму
- •16.2. Віртуальні функції
- •16.2.1. Поняття про віртуальні функції
- •16.2.2. Успадкування віртуальних функцій
- •16.2.3. Потреба у застосуванні віртуальних функцій
- •16.2.4. Приклад застосування віртуальних функцій
- •16.2.5. Суто віртуальні функції та абстрактні класи
- •16.2.6. Порівняння раннього зв'язування з пізнім
- •16.2.7. Поняття про поліморфізм і пуризм
- •17.1. Поняття про узагальнені функції
- •17.1.1. Шаблонна функція з одним узагальненим типом
- •17.1.2. Шаблонна функція з двома узагальненими типами
- •17.1.3. Безпосередньо задане перевантаження узагальненої функції
- •17.1.4. Перевантаження шаблону функції
- •17.1.5. Використання стандартних параметрів у шаблонних функціях
- •17.1.6. Обмеження, які застосовуються під час використання узагальнених функцій
- •17.1.7. Приклад створення узагальненої функції abs()
- •17.2. Узагальнені класи
- •17.2.1. Створення класу з одним узагальненим типом даних
- •17.2.2. Створення класу з двома узагальненими типами даних
- •17.2.3. Створення узагальненого класу для організації безпечного масиву
- •17.2.4. Використання в узагальнених класах аргументів, що не є типами
- •17.2.5. Використання в шаблонних класах аргументів за замовчуванням
- •17.2.6. Безпосередньо задані спеціалізації класів
- •18.1. Основи оброблення виняткових ситуацій
- •18.1.1. Системні засоби оброблення винятків
- •18.1.2. Використання функцій exit() і abort() для завершення роботи програми
- •18.1.3. Перехоплення винятків класового типу
- •18.1.4. Використання декількох catch-настанов
- •18.2. Варіанти оброблення винятків
- •18.2.1. Перехоплення всіх винятків
- •18.2.2. Обмеження, що накладаються на тип винятків, які генеруються функціями
- •18.2.3. Повторне генерування винятку
- •18.3. Оброблення винятків, згенерованих оператором new
- •18.4. Перевантаження операторів new і delete
- •19.2.3. Класи потоків
- •19.3. Перевантаження операторів введення-виведення даних
- •19.3.1. Створення перевантажених операторів виведення даних
- •19.3.2. Використання функцій-"друзів" класу для перевантаження операторів виведення даних
- •19.3.3. Створення перевантажених операторів введення даних
- •19.4. Форматоване введення-виведення даних
- •19.4.1. Форматування даних з використанням функцій-членів класу ios
- •19.4.2. Встановлення ширини поля, точності та символів заповнення
- •19.4.3. Використання маніпуляторів введення-виведення даних
- •19.4.4. Створення власних маніпуляторних функцій
- •19.5. Файлове введення-виведення даних
- •19.5.1. Відкриття та закриття файлу
- •19.5.2. Зчитування і запис текстових файлів
- •19.5.3. Неформатоване введення-виведення даних у двійковому режимі
- •19.5.4. Зчитування і запис у файл блоків даних
- •19.5.6. Приклад порівняння файлів
- •19.5.7. Використання інших функцій для двійкового введення-виведення
- •19.5.8. Перевірка статусу введення-виведення
- •19.6. Використання файлів довільного доступу
- •19.6.1. Функції довільного доступу
- •19.6.2. Приклади використання довільного доступу до вмісту файлу
- •19.7. Використання перевантажених операторів введення-виведення даних під час роботи з файлами
- •20.1. Динамічна ідентифікація типів (rtti)
- •20.1.1. Отримання типу об'єкта у процесі виконання програми
- •20.1.2. Приклад rtti-застосування
- •20.1.3. Застосування оператора typeid до шаблонних класів
- •20.2. Оператори приведення типів
- •20.2.1. Оператор приведення поліморфних типів dynamic_cast
- •20.2.2. Оператор перевизначення модифікаторів const_cast
- •20.2.3. Оператор неполіморфного приведення типів static_cast
- •20.2.4. Оператор перетворення типу reinterpret_cast
- •20.2.5. Порівняння звичайної операції приведення типів з новими чотирма cast-операторами
- •21.1. Простори імен
- •21.1.1. Поняття про простори імен
- •21.1.2. Застосування настанови using
- •21.1.3. Неіменовані простори імен
- •21.1.4. Застосування простіру імен std
- •21.2. Застосування покажчиків на функції
- •21.2.1. Передача покажчиком на функцію її адреси іншій функції
- •21.2.2. Пошук адреси перевантаженої функції
- •21.3. Поняття про статичні члени-даних класу
- •21.5. Застосування до функцій-членів класу модифікаторів const і mutable
- •21.6. Використання explicit-конструкторів
- •21.7. Синтаксис ініціалізації членів-даних класу
- •21.8. Використання ключового слова asm
- •21.9. Специфікатор компонування функцій
- •21.11. Створення функцій перетворення
- •22.1. Огляд стандартної бібліотеки шаблонів
- •22.2. Поняття про контейнерні класи
- •22.3. Робота з векторами
- •22.3.1. Доступ до вектора за допомогою ітератора
- •22.3.2. Вставлення та видалення елементів з вектора
- •22.3.3. Збереження у векторі об'єктів класу
- •22.3.4. Доцільність використання ітераторів
- •22.4. Робота зі списками
- •22.4.1. Використання базових операцій для роботи зі списком
- •22.4.2. Сортування списку
- •22.4.3. Об'єднання одного списку з іншим
- •22.4.4. Зберігання у списку об'єктів класу
- •22.5. Поняття про відображення
- •22.5.1. Робота з відображеннями
- •22.5.2. Зберігання у відображенні об'єктів класу
- •22.6. Алгоритми оброблення контейнерних даних
- •22.6.1. Підрахунок кількості елементів
- •22.6.2. Видалення і заміна елементів
- •22.6.3. Реверсування послідовності
- •22.6.4. Перетворення послідовності
- •22.6.5. Дослідження алгоритмів
- •22.7. Використання класу string
- •22.7.1. Огляд функцій-членів класу string
- •22.7.2. Зберігання рядків у інших контейнерах
- •23.1.1. Директива #define
- •23.1.2. Директива #error
- •23.1.3. Директива #include
- •23.2. Директиви умовного компілювання
- •23.2.1. Директиви #if, #else, #elif і #endif
- •23.2.2. Директиви #ifdef і #ifndef
- •23.2.3. Директива #undef
- •23.2.4. Використання оператора defined
- •23.2.5. Про значення препроцесора
- •23.2.6. Директива #line
- •23.2.7. Директива #pragma
- •23.3. Оператори препроцесора "#" і "##"
- •23.4. Зарезервовані макроімена
- •23.5. Деякі поради студентам
- •24.1. Удосконалення процесу розроблення програмного забезпечення
- •24.1.1. Безпосередній процес розроблення пз
- •24.1.2. Каскадний процес розроблення пз
- •24.1.3. Використання ооп
- •24.1.4. Сучасні підходи до розроблення пз
- •24.2. Моделювання варіантів використання
- •24.2.1. Поняття про діючі суб'єкти
- •24.2.2. Поняття про варіанти використання
- •24.2.3. Поняття про сценарії
- •24.2.4. Застосування діаграм варіантів використання
- •24.2.5. Описи варіантів використання
- •24.2.6. Перехід від варіантів використання до класів
- •24.3. Предметна область програмування
- •24.3.1. Рукописні форми
- •24.3.2. Прийняття допущень і спрощень
- •24.4. Програма landlord: етап удосконалення
- •24.4.1. Встановлення діючих суб'єктів
- •24.4.2. З'ясування варіантів використання
- •24.4.3. Опис варіантів використання
- •24.4.4. Передбачення додаткових сценаріїв
- •24.4.5. Використання діаграм дій uml
- •24.5. Перехід від варіантів використання до класів
- •24.5.1. Аналіз переліку іменників з опису варіантів використання
- •24.5.2. Уточнення переліку іменників
- •24.5.3. Визначення атрибутів
- •24.5.4. Перехід від дієслів до повідомлень
- •24.5.5. Побудова діаграм класів
- •24.5.6. Побудова діаграм послідовностей
- •24.6. Кроки написання коду програми
- •24.6.1. Написання заголовного файлу
- •24.6.2. Створення початкових *.Срр файлів
- •24.6.3. Вимушені спрощення коду програми
- •24.6.4. Взаємодія користувача з програмою
- •24.6.5. Труднощі написання коду програми
- •24.7. Резюме
24.1. Удосконалення процесу розроблення програмного забезпечення
Ідея формалізації процесу розроблення ПЗ розвивалася протягом десятиліть. У цьому навчальному посібнику спробуємо тільки стисло розглянути основні віхи історії.
24.1.1. Безпосередній процес розроблення пз
Ще на початку удосконалення обчислювальної техніки ніяких формальностей процесу розроблення ПЗ не було. Здебільшого програміст обговорював фізичний зміст технічного завдання з конкретним замовником чи потенційними користувачами і відразу ж брався писати код програми. Це було, втім, цілком прийнятно навіть для великих, як на той час, програм.
24.1.2. Каскадний процес розроблення пз
Коли програмісти стали більш кваліфікованими фахівцями, то вони почали ділити процес розроблення ПЗ на декілька етапів, що мали б виконуватися послідовно. Ця ідея насправді була запозичена з виробничих процесів. Етапи були такі: аналіз, планування, кодування і впровадження. Така послідовність часто називалася каскадною моделлю, оскільки процес завжди йшов у одному напрямку від аналізу до впровадження, як показано на рис. 24.1. Для реалізації кожного з етапів стали залучатися окремі групи програмістів, і кожна з них передавала результати своєї праці наступній.
Рис. 24.1. Каскадна модель розроблення ПЗ
Набутий досвід показав, що каскадна модель має множина недоліків. Адже малося на увазі, що кожний з етапів виконується без помилок або з мінімальною їх кількістю. Так, зазвичай, майже не буває в повсякденній роботі програмістів. Кожна етап привносила свої помилки, їх кількість від етапу до етапу наростала, як снігова лавина, роблячи всю програму однією великою помилкою.
До того ж у процесі розроблення ПЗ замовник міг змінити свої вимоги, а після закінчення етапу планування вже складно було знову повернутися до нього. Виявлялося у підсумку, що до моменту завершення написання програма вже просто застарівала.
24.1.3. Використання ооп
Як вже було сказано в розд. 11, саме по собі ООП створювалося для вирішення деяких проблем, що є притаманними процесу удосконалення методики розроблення великих програм. Зрозуміло, процес планування під час використання ООП різко спрощується, оскільки об'єкти програми відповідають об'єктам реального світу.
Але саме по собі ООП не вказує нам, що повинна робити програма; воно придатне тільки після того, як визначено мету і завдання проекту. Початковою, як і завжди, є етап "ініціалізації", коли потрібно з'ясувати вимоги замовника і чітко уявити собі потреби потенційних користувачів. Тільки після цього можна починати планування об'єктно-орієнтованої програми. Але як же нам зробити цей перший крок?
24.1.4. Сучасні підходи до розроблення пз
За останні роки з'явилося множина нових концепцій розроблення ПЗ. Вони визначають певну послідовність дій і способи взаємодії замовників, постановників завдань, розробників і програмістів. На сьогодні жодна мова моделювання не володіє тією універсальністю, яка є властивою UML. Багато експертів дотепер не можуть повірити, що один і той же підхід до розроблення ПЗ може бути застосований до створення проектів будь-яких видів. Навіть коли вже вибраний якийсь процес, то може з часом знадобитися, залежно від застосування програми, достатньо серйозно його змінити. Як приклад сучасної методики розроблення ПЗ розглянемо основні ознаки підходу, якому ми дамо назву уніфікований процес.
Уніфікований процес був розроблений тими ж фахівцями, які створили UML: Греді Бучем (Grady Booch), Айвором Джекобсоном (Ivar Jacobson) і Джеймсом Рембо (James Rumbaugh). Іноді цю концепцію називають раціональним уніфікованим процесом (Rational Unified Process, за назвою компанії, в якій його було розроблено) або уніфікованим процесом розроблення ПЗ.
Уніфікований процес розроблення ПЗ поділяється на чотири етапи: початок; удосконалення; побудова; передача.
На початковому етапі виявляються загальні можливості роботи майбутньої програми і здійсненність її функцій. Етап закінчується схваленням керівництвом проекту. На етапі удосконалення планується загальна архітектура системи. Саме тут визначаються вимоги користувачів. На етапи побудови здійснюється планування окремих деталей системи і пишеться власне код програми. На етапі впровадження система представляється кінцевим користувачам, тестується та впроваджується.
Всі чотири етапи можуть бути розбиті на ряд так званих ітерацій. Зокрема, етап побудови складається з декількох ітерацій. Кожна з них є підмножиною всієї системи і відповідає певним завданням, поставленим замовником1. На рис. 24.2 показано етапи уніфікованого процесу.
Рис. 24.2. Етапи уніфікованого процесу розроблення ПЗ
Кожна ітерація включає свою власну послідовність етапів аналізу, планування, реалізації і тестування. Ітерації можуть повторюватися кілька разів. Метою ітерації є створення працюючої частини системи.
На відміну від каскадного процесу розроблення ПЗ, уніфікований процес дає можливість повернутися на попередні етапи розроблення. Наприклад, зауваження, зроблені користувачами на етапі передачі, повинні бути враховані на попередніх етапах, що приводить до перегляду етапу побудови і, можливо, етапу удосконалення.
Необхідно зазначити, що розглядувана концепція уніфікованого процесу розроблення ПЗ може бути застосована до будь-яких типів програмної архітектури, а не тільки до проектів, у яких використовуються об'єктно-орієнтовані мови. Насправді, напевно, якраз слабкою стороною цього підходу є не дуже-то активне використання ООП.
Етап удосконалення зазвичай за основу бере технологію варіантів використання (use case). Це відправна точка детального розроблення системи. З цієї причини уніфікований процес розроблення ПЗ називають прецедентним. У наступному підрозділі ми розглянемо цю технологію, а потім застосуємо її до проекту, узятого нами як приклад.
