49. Однако групповая психотерапия не является панацеей от всех проблем человека. Ее применение имеет определенные границы.

1. Несмотря на то, что групповая психотерапия все шире применяется в клинической практике, в лечении эндогенных заболеваний, пограничных личностных расстройств, здесь наиболее очевидна и ее ограниченность. Эффективность психотерапевтических групп в психиатрической клинике вызывает много сомнений и дискуссий. Правда, и достижения индивидуальной психотерапии в лечении тяжелой психической патологии не очень значительны.

2. Предполагается, что некоторые люди из-за своих личностных свойств не могут эффективно решать свои проблемы в группе, а попав в нее, мешают делать это другим участникам (об этом более подробно поговорим при обсуждении "проблематичного поведения" в группах).

3. Групповая атмосфера, возникающая благодаря сплоченности участников и групповым правилам, может способствовать конформности поведения участников. Хотя одной из целей группы может быть нахождение баланса между продуктивными отношениями с другими участниками группы и сопротивлением давлению группы, однако терапевту, а тем более участникам далеко не всегда удается реализовать эту цель.

4. Наконец, некоторые групповые нормы (эмпатия, уважение, стремление к взаимопониманию, позитивная конфронтация, искренность, открытость и т.п.), необходимые для эффективной работы группы, могут порождать иллюзии, так как в жизни они скорее желаемы, чем реальны. Поэтому группа для некоторых участников может стать безопасной "экологической нишей". Тогда человек начинает "жить" в группе, ничего не меняя в своей реальной жизни. Для таких участников окончание работы группы обычно становится катастрофой, и они либо стремятся продлить существование группы без терапевта, либо ищут другие подобные группы.

50. Т-группы

Это наиболее распространенный вариант обучающих групп. Их еще называют тренинговыми группами, группами тренинга чувствительности (sensitivity training). Группы такого типа возникли под непосредственным влиянием теории групп K.Levin'a. В этих группах, как и в группах встреч, также не ставятся лечебные цели. Но в отличие от групп встреч в Т-группах акцентируется не столько совершенствование личности (хотя это может быть одним из результатов работы группы), сколько анализ развития группы – что происходит в группе, когда она проходит стадии своего развития. Основной целью участников Т-группы является совершенствование навыков межличностного общения. Они учатся понимать, что с ними происходит в группе, как функционирует сама группа, как участники постепенно могут принять на себя роль ведущего. В качестве отдаленной цели Т-группы указывается стремление перенести приобретенные знания о динамике группы и межличностных отношениях непосредственно в свою жизненную среду.

R.T.Golembiewski и A.Blumberg (1977) выделяют три основные черты Т-групп.

1. Т-группа – это учебная лаборатория. Ее цель – помочь участникам понять, могут ли изменения, происходящие в группе и в них самих, способствовать тому, чтобы они лучше себя чувствовали в общении с другими людьми. Т-группа:

   • создает миниатюрную модель общества.

   • подчеркивает постоянное стремление искать новые способы поведения;

   • помогает участникам понять, как учиться.

   • создает безопасную атмосферу, благоприятную для обучения.

   • ответственность за то, чему хочется научиться, перелагает на самих участников группы.

2. Обычно в Т-группу приходят с неопределенным желанием стать более чуткими в общении. Т-группа предоставляет возможность узнать, как этому научиться. Участникам показывают, что каждый член группы, помогающий учиться, является учителем.

3. В Т-группе дискутируют только о "здесь и теперь" происходящих процессах. Участникам не рекомендуется говорить о происходившем в прошлом за пределами группы. Важно говорить лишь о том, что происходит в группе в настоящее время и какие чувства это вызывает у участников.

Опыт Т-групп также можно успешно применять в группах решения проблем и в клинических группах

51.

Прийом нових учасників в працюючу психотерапевтичну групу

Проблематичним, але нерідким випадком на початковому етапі роботи групи може стати прийом нових учасників.

Хоча, на думку більшості авторів, нові учасники не можуть прийматися в закриту групу, при догляді з групи деяких учасників, як вважає IDYalom (1985), в рамках перших 12-20 зустрічей можливо її поповнення новими членами.

Успіх включення в групу нових учасників залежить від того, в який час це відбувається. Несприятливий час - конфліктна ситуація в групі. У такому випадку група може відкинути нового учасника, направивши на нього свою конфліктну енергію. Найбільш вдалий час для приєднання нового учасника - період застою в групі. Тоді більшість учасників жадає нових стимулів, і їм якраз може стати новий учасник.

Природно, що вже працююча група часто насторожено зустрічає нового учасника. Він змінює усталену структуру групи, може становити небезпеку для статусу інших учасників, в ньому можуть угледіти конкурента в боротьбі за увагу терапевта або інших учасників. Нерідко в групі висловлюється побоювання, що новий учасник буде сповільнювати роботу групи. Як зазначає IDFrank (1957, 1992), опір прийому нового учасника може відображати зусилля групи зберегти згуртованість. Знову прийшли люди сприймаються як загроза їй.

Завдання терапевта - не тільки підготувати новачка до роботи в психотерапевтичної групі, але і допомогти йому краще включитися в групу. Прихід в будь-яку нову середу посилює тривогу, тому слід дозволити новоприбулому учаснику поступово включатися в роботу групи, спонукати інших учасників ознайомити його з нормами і правилами роботи групи. Терапевт не повинен допускати протиставлення в групі "ми - він (вони)", "старі - нові". Використання таких виразів означає опір фактом появи нового учасника, і це повинно відкрито обговорюватися в групі.

Краще прийняти відразу двох нових учасників. У цьому випадку група свої претензії і незадоволеність повинна буде розділити між ними, а два новачки зможуть більше підтримати один одного.

Виникає питання, чи можна самій групі дозволити вирішити, приймати нових учасників чи ні. Як зазначає R.Naar (1982), нереально надавати групі право вето при прийомі нових учасників. Це право дало б учасникам можливість маніпулювати як терапевтом, що запросив нового учасника, так і людиною, якого вони раніше навіть не бачили. Тому ризиковано дозволити групі вирішувати питання про прийняття нового учасника, так як у випадку відмови йому може бути нанесена психологічна травма. Вважаємо, що вирішувати, дозволити або не дозволити групі брати участь у прийнятті нового учасника, повинен сам терапевт. Якщо група досить зріла, її активну участь у процедурі прийому нового учасника може бути корисно обом сторонам. Новий учасник, переступивши "бар'єр" групи, буде більше цінувати її. Група, беручи участь в ухваленні рішення, організовуючи "ритуал" включення нового учасника до групи, бере на себе відповідальність за те, щоб допомогти йому включитися в життя групи.

52.

завдання психотерапевтичної групи: розкриття, аналіз, усвідомлення, переробка психологічних проблем членів групи, їх міжособистісних і внутрішньоособистісних конфліктів, корекція неадекватних установок, емоційних і поведінкових реакцій на основі використання міжособистісної взаємодії в групі.

Завдання групової психотерапії фокусуються на трьох складових самосвідомості: саморозуміння (когнітивний аспект), відношення до себе (емоційний аспект) і саморегуляції (поведінковий аспект).

Пізнавальна сфера (когнітивний аспект) сприяє тому, щоб пацієнт усвідомив зв’язок між психогенними факторами і виникненням та розвитком захворювання.

Емоційна сфера в груповій психотерапії допомагає пацієнту отримати емоційну підтримку з боку групи і психотерапевта; пережити в групі ті відчуття, які він часто переживає в реальному житті, навчитись переживати і корегувати свої емоції.

Поведінкова сфера групової психотерапії повинна допомогти пацієнту побачити власну неадекватну поведінку; набути навички вільного спілкування, виробити і закріпити нові адекватні форми поведінки.

Основним інструментом лікувального впливу групової психотерапії є психотерапевтична група, яка дозволяє вийти на розуміння і корекцію проблем пацієнта за рахунок міжособистісних впливів, групової динаміки. Така терапія направлена на переробку конфліктів у сфері міжособистісних переживань.