1.1.2. Академія Платона

Безсумнівним і доведеним багатьма дослідниками є зв'язок Платона з представниками піфагорійської школи та її теоретичними положеннями. На першому етапі свого життя Платон, перебуваючи під впливом політичних ідей піфагорійців, спробував втілити практично відповідні ідеї. Після деяких невдалих спроб Платон відмовився від політичної діяльності і зосередився на філософських питаннях, створивши з цією метою філософську школу, інституціонально визначену як Академія. Цей заклад був уже не просто гуртком для обміну думками під час товариського спілкування, а певною організаційною структурою, яка втілювала навчальні і наукові ідеї.

Виникнення Академії Платона хронологічно відносять до 386-385 р. до н. є. [9; 36; 56; 70; 72]. Аби уявити освітній процес в Академії, коротко зупинимось на її структурі і програмі діяльності.

Академію було створено північно-західніше від Афін, за версту від міста, у місцевості, де розташовувалися сади, парки та старовинний гімнасій. Покровителем цієї місцевості вважали стародавнього героя Академа і, за легендою, її подарував Академу цар Тесей. Припускають, що будинок старого гімнасія і парк навколо нього придбав сам Платон за власні кошти та за допомогою друзів. Перед входом до Академії був напис «Не геометр, та не ввійде». Поступово (ще за часів Платона) в Академії сформувалася бібліотека та різноманітні колекції, у створенні яких, можливо, брали участь і окремі особи. У домі Платона була облаштована велика зала для засідань. Атмосфера в Академії Платона була досить аскетичною: не заохочувалося вживання м'ясної їжі; учні повинні були менше спати, а більше часу проводити у розмірковуваннях; помисли учнів мали бути чистими тощо. Характерною була і спільна трапеза.

Академія функціонувала як школа, у якій «ідеальні норми виховання могли бути продумані, обговорені і подумки програні» [72, 163]. Членами академічного співтовариства міг стати кожний бажаючий. Вік членів школи міг суттєво різнитися. Навчання було безплатним. Близькість Платона до піфагорійців виявилася і в широкому проведенні в Академії математичних занять та занять з астрономії. Вирізнялося два рівні навчання: елементарний і вищий. Перший був для менш підготовленого широкого кола слухачів, другий - більш спеціалізований, для тих, хто вже багато років входив до кола членів Академії. Заняття здійснювалися за розпорядком, якого суворо дотримувалися. Залежно від ступеня підготовки застосовувались і відповідні методи. Для менш підготовлених, зокрема, сократівський метод, відповідно до якого потрібно було «низкою питань заплутати учня у наївно висловленій ним спочатку думці, наочно показати йому неґрунтовність і хиткість прийнятого погляду, змусити його визнати своє "невідання і потім, якщо можливо, шляхом запитань привести його самого до істини» [14, 35]. Була також певна група членів Академії, які відігравали в житті Афін досить значну політичну роль, і тому їх більше цікавили соціально-політичні питання. Поступово складалася і система зв'язного викладання, що знаменувала, з сучасного погляду, застосування лекційної методики викладання. Перехід до зв'язного викладання дослідники діяльності Академії пов'язують зі збільшенням кількості учнів та їхньої самостійності. Важливим у системі навчання в Академії було також те, що тут вперше цілеспрямовано створювалися, зберігалися і передавалися філософські тексти. Все більше в Академії розвивалася система диспутів, діалогів.

З методичного погляду, Платон учив більше власним прикладом, доводячи своїм учням лише свої діалоги, «але не якусь певну методику ведення бесіди, яка б забезпечувала це безумовне оволодіння істинним буттям і проникнення у сутність блага» [72, 170-171]. Учні могли у процесі навчання лише наслідувати свого вчителя. Поза межами цього наслідування ніяких «підручників» не існувало. І це було моментом істини для Платона. Як писав Ю.Л. Шичалін, «Платон не сприймав у софістів якраз і насамперед їх намагання звести процес виховання доброчинності до технічних прийомів, і якраз за це він їх насамперед і висміював» [72, 171].

Показовим у розвитку освітніх поглядів Платона є його визначний твір «Держава». У ньому Платон створює програму навчання у філософській школі, обґрунтовує свій погляд на освітній процес як на возведення душі до істинного буття. Відповідно він визначає і науки, співзвучні душі учня на цьому шляху: арифметика, геометрія, астрономія і музика. Набір цей, між іншим, і є змістом квадривіуму - переліку наук другого рівня, обов'язкових для ліберальної освіти середньовіччя. Завершенням усіх цих наук у Платона виступає діалектика. Філософська школа повинна виховувати окрему душу, окрему людину, причому так, щоб втілити ідеальні норми виховання і розвинути доброчесності людини та її устремління до пошуку істини. Надавши відповідне виховання для кожного стану, залученого до відповідного способу життя, можна отримати ідеальне державне улаштування. Тобто по суті своїй Платон виступає, з огляду на сучасність, як провідник ліберального напряму в освітньому процесі, що акцентує головну увагу на виховній функції освіти.

Платонівська Академія не закінчила свого існування зі смертю свого першого схоларха - Платона. Наступними схолархами були племінник Платона Сиевсипп (помер у 339 р.), а потім Ксенократ. Заслугою Ксенократа є те, що він дав чітку систематизацію платонівського вчення і його шкільну догматизацію [72, 195]. Причому платонівське вчення догматизувалося на підставі усвідомлення наявності інших конкуруючих шкіл. Дослідники, розглядаючи діяльність Академії Платона аж до її фізичного знищення (її було зруйновано під час взяття Афін Суллою у 86 р. до н.е.), відповідно до різних періодів її існування виокремлюють не менше п'яти Академій. Академія, якою безпосередньо керував Платон, має назву Стародавньої, далі була друга, або Середня, потім третя - Нова і т. д. Послідовники Платона зробили немало для строгої шкільної організації вивчення філософії. Але саме у першій (Стародавній) Академії були закладені основи виховного напряму освітньої діяльності. Методичне розчленування предметів у Платона є, але воно ще не повне. Однак дослідники його творчості вказують на те, що у своїх творах він подекуди викладає систему окремих дисциплін у контексті її відповідності педагогічним цілям.

Наступним кроком на шляху розвитку освітніх ідей античності стала діяльність Аристотеля і створеного ним Лікею.