1. Предмет історії економіки та економічної думки.

Предмет: розвиток господарства країн Європейської цивілізації та їх наукове відображення в економічній думці. Предметний простір охоплює: 1) предмет історії економічних учень /вивчення історичного процесу виникнення, розвитку і зміни економічних поглядів на різних ступенях розвитку суспільства/; 2) предмет економічної історії у широкому розумінні /"економічний рух" суспільства, особливості його зміни в контексті суспільного життя/ та вузькому /вивчення господарської діяльності народів різних країн, розвиток їх продуктивних сил, зміни способів виробництва/.

2. Мета та завдання курсу.

Мета: формування знань про історичний розвиток господарств та економічної думки країн Європейської цивілізації для розуміння генезису та закономірностей функціонування економічних систем.

Завдання дисципліни: поглиблення знань з економічної теорії; формування уявлень про закономірності і тенденції розвитку економічної думки; аналіз наукового внеску окремих шкіл і напрямів в економічну теорію; ознайомлення з досягненнями видатних економістів.

3. Методи наукових економічних досліджень.

Головні методологічні підходи: 1) традиційний або кумулятивний; 2) неокласичний; 3)марксистський; 4)соціально інституціональний; 5) синтетичний.

Методи: 1) єдності історичного та логічного ; 2) порівняльно-історичний /дослідження господарського розвитку країни у контексті економічної еволюції провідних країн світу/; 3) хронологічний /вивчення суспільно-економічних явищ у послідовності їх виникнення/; 4) статистичний; 5) історичного моделювання та інші.

4. Періодизація історії економіки та економічної думки.

З часу виникнення історії господарства як науки були різні спроби її періодизації. Наприклад, російський історик-економіст Л. І. Мечников в основу періодизації поклав географічний фактор (водні шляхи сполучення), німецький економіст Б. Гільдебранд застосував для цього історію грошей, американець Є. Хентінгтон – клімат, англієць А. Тойнбі – культуру, релігію тощо. У 60-х роках 20 ст. набули популярність теорії „індустріального суспільства” (французького соціолога Р.Арона) і „стадій економічного розвитку” (американського соціолога У. Ростоу). Ці теорії дістали розвиток у теорії про постіндустріальне суспільство. Її представниками є Д. Белл, Г. Кан, З. Бжезінський (США), Ж. Серван-Шренбер і А. Турен (Франція). В основу цієї теорії, що ділить всесвітню історію на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільство, покладено рівень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці.

Існував і формаційний підхід до періодизації історії, розвинутий марксистсько-ленінською теорією. В його основу покладена ідея виникнення, розвитку і зміни засобів виробництва, форм власності на засоби виробництва. Історія суспільства розглядалась як історія розвитку способів виробництва в їх хронологічній послідовності: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний.

Сучасна економічна думка характеризується розвитком таких напрямів:економічний лібералізм, економічний дирижизм та неоінституціоналізм. Особливою течією є так званий неокласичний синтез, який намагається поєднати кейнсіанство з неокласичною школою.