2.2. Етапи процесу перевиховання

Педагогічна наука розробила поетапну систему виховної роботи з важковиховуваними учнями в умовах загальноосвітньої школи (О. Кочетов, Г. Медведєв, І. Невський та інші). У відповідності з цією системою розглянемо такі етапи процесу перевиховання.

На першому, підготовчому, етапі детально вивчаються й аналізуються позитивні й негативні якості вихованця, умови та обставини, що сприяли їхній появі та формуванню, визначаються шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних сторін особистості, конкретні завдання й зміст роботи з урахуванням його індивідуальних особливостей і педагогічної обстановки. Складається характеристика учня і відповідно — перспективний план його перевиховання. Наступне вивчення особистості дає змогу коригувати план роботи та індивідуальну роботу з учнем. На цьому етапі визначається методика індивідуального підходу до підлітка, потенційні можливості учнівського колективу, батьків, представників громадськості у виховній роботі з ним.

На підготовчому етапі важковиховуваний учень емоційно переживає сам факт свого становища в колективі. Ці переживання можуть посилюватися новими умовами життя: переведення до іншого класу, розмовою з педагогом, що примушує його замислитися над своєю поведінкою, відчути свою провину.

Внаслідок самоаналізу і самооцінки своєї поведінки у таких учнів з'являється бажання змінитися на краще, але вони ще чітко не уявляють собі зміст і шляхи виправлення. Мотиви такої зміни поки що виступають у примітивному вигляді — швидше змінити своє становище в колективі, але ще не усвідомлюють недоліки і не відчувають потреби у самовиправленні. Спостерігається боротьба мотивів поведінки: нові мотиви зустрічають опір старої системи мотивації. Позитивні мотиви не завжди перемагають, але з часом вони змінюються і долають негативні мотиви. Своєчасне заохочення навіть невеликої перемоги вихованця над собою допомагає йому долати внутрішні конфлікти, зміцнює позитивну мотивацію поведінки.

Окремі вихованці на цьому етапі після емоційних переживань починають заспокоюватись, у них з'являється прагнення виправдати себе, перенести вину на інших. Самовиправдання проявляються в різних формах: звалювання ними вини на інших, висловлювання думки про те, що й інші поводяться таким же чином, посилання на умови, які підштовхнули їх до негативного вчинку. Такі учні порушують порядок і дисципліну, погано ставляться до навчання. їм допомагають розібратися у помилках, спонукають їх до правильної оцінки своєї поведінки, до роздумів про майбутнє, про необхідність змінитися на краще.

На другому, початковому, етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем. В ході її виконання долаються негативні погляди і переконання вихованця, навички і звички його поведінки, зміцнюються позитивні, формуються нові риси характеру. Дуже важливо використати наявний позитивний досвід такого учня.

Другий етап перевиховання проходить спочатку повільно, учень не виявляє особливої активності. Це пояснюється настороженістю й недовірою деяких учнів до педагогів, до виховних заходів. Часто такі учні не вбачають у своїх негативних діях нічого поганого і не вважають, що їх треба перевиховувати. Тому робота насамперед має спрямуватисяна подолання цього психологічного бар'єру, перебудову самосвідомості й самооцінки учнів, формування в них готовності до виправлення.

На цьому етапі підліток глибше усвідомлює мотиви перевиховання. Він розуміє, що йому треба позбутися поганих звичок, негативних рис характеру, помилкових поглядів і переконань, що шкільна дисципліна, навчання, праця й виховна робота допоможуть йому у цьому.

На цьому етапі перевиховання важливо зосередити увагу колективу, в якому здійснюється життєдіяльність учня, на ознаках позитивних змін в його особистості. Ставлення неповнолітнього до колективу, раніше, як правило, негативне, змінюється у кращий бік відповідно до зростання авторитету колективу в його очах, міцності їх взаємних контактів. Педагог на цьому етапі перевиховання учня повинен допомогти йому розібратися в самому собі, зрозуміти й усвідомити негативне в минулій поведінці, допомогти зробити перші зусилля для виправлення його і пережити задоволення від цього.

Звичайно, не все проходить гладко, дається взнаки сформований стереотип попередньої поведінки, який конфліктує з вимогами шкільної дисципліни та учнівського колективу. Під впливом порушників дисципліни важковиховуваний учень інколи починає сумніватися в правильності обраного шляху. Тут важливо вміти розібратися у вчинках учня, не карати його суворо, щоб не зірвати перших спроб виправитися.

На третьому, переломному, етапі перевиховання триває реалізація програми виховної роботи, але вже в умовах, коли учень прийняв її, добровільно й сумлінно виконує свої обов'язки, виявляючи самостійність і активність.

На цьому етапі важливо не тільки формувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід учня на основі залучення його до виконання різноманітних доручень, участі в житті колективу, відносини в якому ґрунтуються на взаємній вимогливості, довір'ї і допомозі. У цей період вихованець твердо переконується, що він на правильному шляху, діє відповідно до нових переконань.

У ході перевиховання такі учні стикаються з труднощами і докладають зусиль, щоб їх подолати, вчаться стримувати себе, протистояти негативним впливам, виступають проти порушників шкільного режиму й дисципліни. Мотиви правильної поведінки вже набувають високого морального змісту. Учень дістає моральне задоволення від перемоги над собою, у нього з'являється впевненість у своїх силах, бажання діяти таким чином і надалі.

Змістом цього етапу перевиховання є планомірне управління формуванням моральних переконань неповнолітнього на основі досвіду позитивної поведінки. Завданням педагога на даному етапі стає розвиток активності й ініціативи учня, допомога в накопиченні досвіду взаємодії із однокласниками, що базується на взаємній вимогливості, довір'ї і взаємодопомозі. На цьому етапі інтенсивно розвивається морально-вольова стійкість учня під впливом вихователя і громадської думки колективу. Під цим впливом в процесі навчальної і позаклас-ної виховної роботи неповнолітній включається в життя колективу, причому покращується навчання і поведінка учня. На цьому етапі продовжується вправляння в правильній моральній поведінці, накопичується досвід такої поведінки, зміцнюються дружні взаємостосунки з колективом класу, повністю ліквідуються конфлікти з педагогами. Зародження нових і відродження втрачених позитивних якостей проходить в гострій боротьбі з ще наявними негативними якостями учня. Ця боротьба позначається в його поведінці — вона непослідовна, мають місце зриви. Ці «неочікувані» зриви можуть створити видимість повернення до старого і безуспішності зусиль педагогів, до необгрунтованого висновку про невиправність неповнолітнього.

У результаті цілеспрямованого педагогічного впливу негативні якості неповнолітнього втрачають підґрунтя в його моральній сфері. Зриви усуваються легше, бо комплекс аморальності вже зруйнований; вони лише є рецидивом не усуненого ще остаточно досвіду негативної поведінки.

Період боротьби аморальних особистісних установок з набутими чи відродженими в процесі перевиховання позитивними змінами завдяки накопиченню учнем досвіду та навичок позитивної поведінки і його вольовим зусиллям завершується закріпленням моральних переконань, що визначають взаємостосунки учня з оточуючими.

На останньому, заключному, етапі перевиховання створюються умови для залучення вихованця до активної участі в усіх видах шкільної діяльності, нормалізуються його відносини з батьками, учнівським колективом. На цьому етапі поглиблюється сформований світогляд, закріплюються нові звички поведінки, розширюється сфера самовиховання, яке стає вже потребою учня, складається єдність моральної свідомості особистості та її поведінки, нагромаджується позитивний досвід.

Контроль класного колективу і педагогів в період організації позитивної діяльності неповнолітнього потрібен, тому що на нього ще впливає досвід неправильної поведінки. Відродженню особистості сприяє і довіра, яка породжує почуття гордості і відповідальності в учня, мобілізує його зусилля на виконання поставлених педагогом завдань. Прагнучи досягти позитивних цілей, неповнолітній вправ-ляється у правильних вчинках, набуває досвіду моральної поведінки. Осуд і покарання як фактори, що гальмують негативні прояви в поведінці учня, повинні бути на даному етапі більш м'якими (натяк, іронія, докір, догана та ін.), бо інакше педагог може втратити контакт з учнем. Осуд і покарання будуть дієвими, якщо вихованець оволодів почуттям власної гідності, якщо його авторитет в колективі піднявся і самолюбство перестало бути пригніченим. Тому важливо організувати успіх учня в навчанні шляхом систематичної допомоги йому аж до досягнення позитивних результатів, що стали основою самостійної роботи учня над собою. Із участі в суспільно корисній діяльності учень виносить позитивний досвід, причому його досягнення необхідно систематично фіксувати.

Заключний етап перевиховання — закріплення у неповнолітнього міцного прагнення до самовиправлення. У процесі перевиховання цей етап наступає при досягненні учнем такого рівня розвитку, коли він починає самостійно уявляти себе в сьогоднішній і майбутній соціальній ролі, проявляти позитивну самостійність в практиці життя.

Зрозуміло, що час переходу до того чи іншого етапу перевиховання для різних важковиховуваних учнів неоднаковий. Він залежить від рівня важковиховуваності учня, його ставлення до процесу перевиховання, ефективності навчально-виховної роботи школи тощо.

Розглянуті етапи процесу перевиховання характерні для всіх важких учнів. Проте для вихованців, які негативно ставляться до свого перевиховання, не усвідомлюють помилковості своїх поглядів, початкова стадія триваліша.

Особливої уваги потребує період, коли вдалося зруйнувати систему помилкових поглядів і переконань у вихованця. Тоді в його свідомості створюється «порожнеча», яку слід заповнити позитивними уявленнями та поняттями.

Усі етапи процесу перевиховання учнів органічно пов'язані між собою. Майстерність педагога полягає в тому, щоб своєчасно помітити зрушення у розвитку вихованця, відкоригувати програму виховної роботи, поставити нові завдання й вимоги, зміцнити методику виховного впливу й не допускати «тупцювання на місці».

Простежимо етапність процесу перевиховання на такому конкретному прикладі. До VI класу середньої школи м. Кременець Тернопільської області прийшов учитися Василь В. Його однолітки вже навчалися у VIII класі. Тримався хлопець незалежно, грубіянив, курив, порушував дисципліну на уроках.

Класний керівник вирішив насамперед вивчити домашні умови учня. Виявилось, що батьки працьовиті люди, але мало цікавляться успіхами сина в школі. Батько часто випивав і не міг бути прикладом для сина, мати не володіла методикою виховання вже педагогічно занедбаного підлітка, часто конфліктувала з ним.

Вивчення підлітка показало, що в нього є і позитивні якості: працьовитість, любов до тварин, інтерес до спорту.

У класі було проведено певну виховну роботу серед учнів, щоб вони правильно поставилися до поведінки Василя. Однокласники стали менше звертати увагу на витівки хлопця, але водночас не протиставляли себе йому.

На цьому етапі багато довелося попрацювати і з самим підлітком, щоб він правильно зрозумів зміну в ставленні до його поведінки класного колективу. Бесіди класного керівника з Василем про те, що він — учень школи і повинен виконувати всі вказівки й доручення вчителів, правила поведінки, дали позитивні наслідки. Він став спокійнішим, розсудливішим, стриманішим, прагнув стати кращим, посісти належне місце в колективі.

Проводилася робота і з батьками Василя. Переконали матір відвідувати заняття батьківського всеобучу при школі, доводилося багато говорити з батьком про його відповідальність за долю хлопця, про те, що він подає поганий приклад синові. Внаслідок копіткої роботи вчителів батьки змінили своє ставлення на краще до школи, почали цікавитись поведінкою та успіхами у навчанні сина, радилися, як діяти в тому чи іншому випадку. Змінилося ставлення Василя до батьків, хлопець почав виявляти до них більше поваги.

Коли педагоги переконалися, що у хлопця з'явилося бажання виправитися, разом з ним намітили програму виправлення. Так, насамперед треба було позбутися таких негативних звичок, як куріння, вживання нецензурних слів, грубіянства. Василеві треба було також виробити в собі силу волі, навчитися самокритично оцінювати свої дії і вчинки, поважати старших і товаришів, прислухатися до їхніх критичних зауважень тощо.

Щоб зміцнити прагнення підлітка стати кращим, учителі використали і зустріч учня з представником кримінальної міліції у справах неповнолітніх, де Василь був на обліку з п'ятого класу. Було домовлено, що при належній поведінці протягом навчання в шостому класі його знімуть з обліку (що й було зроблено наприкінці року). Великий вплив на Василя справила й бесіда на тему «Закон і підліток», яку провів у класі представник прокуратури.

На третьому етапі перевиховання підлітка залучали до різних видів діяльності, щоб зробити процес перевиховання дієвішим, сформувати у нього потрібні навички позитивної поведінки.

Хлопець вступив до гуртка «Умілі руки», де захопився випилюванням. Батькові порадили, щоб у вільний час запрошував сина до себе на роботу. Це певною мірою допомогло відірвати хлопця від вулиці.

Василеві доручили також організувати в класі футбольну команду, залучили його до спортивної секції дитячої спортивної школи. Беручи до уваги захоплення хлопця спортом, поставили умову: заняття в секції можливі тільки тоді, коли не буде порушень дисципліни в школі й поліпшиться успішність.

Хлопець любив собак, тому вчитель біології порадив йому, які книжки можна прочитати про життя тварин, а бібліотекар — про подвиги наших прикордонників.

Учень захопився справами й змінювався на очах. Процес перевиховання активізували шляхом залучення Василя до самовиховання. Розповіли йому про характер, волю, увагу, почуття, уяву та інші психічні якості особистості, проаналізували в цьому плані його особистість, намітили той ідеал, до якого йому слід прагнути (офіцер-при кордон ник), ознайомили з окремими прийомами самовиховання. Хлопець з інтересом взявся за справу, почав працювати над собою.

На останньому етапі перевиховання основну увагу зосередили на закріпленні досягнутих успіхів. Під особливим контролем тримали сім'ю. Надзвичайне захоплення хлопця гуртковою роботою і заняттями в секціях, громадською роботою цілком відірвало його від колишніх приятелів.

Наступний етап виховної роботи полягав у тому, щоб разом з Василем коригувати план його самовиховання, допомагати йому долати труднощі в його виконанні, заохочувати, підбадьорювати, навчати самоконтролю й самоаналізу.

Зусилля школи не були марними. За два роки хлопець став невпізнанним.

Як бачимо, зміст і методика роботи на кожному етапі процесу перевиховання визначаються змінами, які відбуваються в особистості вихованця. Важко, звичайно, перелічити ті якості, які підлягають зміні, але основні з них слід назвати й охарактеризувати. Це дасть педагогу можливість керуватися ними при визначенні рівня перевиховання «важкого» підлітка.

Перевиховання завершується з визначенням стійкої моральної поведінки, коли учень за стилем зовнішньої поведінки і за своїми переконаннями не вирізняється від ровесників, коли він щиро впевнений, що все негативне — в минулому, що викликає неприємні спогади. До подій, що характеризуються аморальною спрямованістю, вданий період учень ставиться критично. До ознак виправлення відносяться усвідомлення учнем свого минулого і можливого майбутнього, осуд минулого в свідомості і в реальних діях, осуд своїх негативних сторін і розуміння необхідності самовдосконалення.