1.5. Система профілактики відхилень у поведінці неповнолітніх

У виховній роботі з неповнолітніми важливе значення має її спрямування на попередження появи відхилень у поведінці, тобто профілактика цього небажаного явища. Залежно від завдань і змісту, які вирішуються у процесі профілактичної роботи, профілактика може бути первинною, вторинною і третинною.

До заходів первинної профілактики належать засоби захисту, які можуть знешкодити несприятливий вплив батьків або підвищити стійкість людини до несприятливих факторів.

Завданням (ранньої) вторинної профілактики є якомога раніше виявлення негативних змін у поведінці дитини, що дає можливість також попередити їх подальший розвиток. Ця профілактика базується на результатах масової діагностики різноманітниїх аспектів життєдіяльності учнів і є індивідуальною в плані корекції системи життєдіяльності і життєзабезпечення організму.

Третинна або цілеспрямована профілактика відхилень у поведінці неповнолітніх — це сукупність заходів, спрямованих на попередження переходу відхилень у поведінці в більш важку стадію. Вона також індивідуальна і містить заходи по виявленню і усуненню конкретних недоліків сімейного, шкільного і суспільного виховання, а також цілеспрямовану роботу з неповнолітніми, які мають відхилення в поведінці від моральних і правових норм, з окремими групами, колективами по уникненню несприятливих наслідків їх поведінки [89, с. 62-63].

Рання профілактика тісно пов'язана із загальною системою виховання неповнолітніх. Разом з тим загальновиховна робота адресована всьому колективу даного віку, що навчаються в школі, у той час як діяльність із ранньої профілактики має спеціальних адресатів. До них відносяться: а) неповнолітні із відхиленнями в поведінці; б) джерела формування таких відхилень; в) недоліки в діяльності різних ланок виховання, які сприяють впливу названих джерел.

Рання профілактика передбачає сукупність заходів, здійснюваних сім'єю, школою, позашкільними установами, правоохоронними органами спільно з

громадськістю з метою:

оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх у випадках, коли ситуація загрожує їх нормальному розвитку;

припинення і усунення дії джерел антисуспільного впливу на неповнолітніх;

виховний вплив на неповнолітніх, які допускають відхилення у поведінці, з тим, щоб не дати зміцнитися антисуспільним поглядам і звичкам.

У ранній профілактиці участь сім'ї і школи дуже велика, тому що вони здатні призупинити розвиток небажаних змін в особистості неповнолітнього, поки ні зміни ше відносно слабкі, не вспіли розвинутися в стійку антисуспільну орієнтацію. За своїм змістом рання профілактика у більшості випадків включена в різні напрямки загально-виховної діяльності. Тому її завдання вирішуються в рамках шкільного і сімейного виховання. Зрозуміло, що в необхідних випадках органи у справах неповнолітніх дають своєрідний сигнал до початку цієї діяльності, а в окремих випадках і сприяють їй. Але центр ваги тут у звичайних, хоча й інтенсивних заходах виховання в сім'ї і школі, які дозволили б відновити інтерес до навчання, усунути відчуження від навчального колективу та інші симптоми небажаного розвитку особистості неповнолітнього [48, с. 333].

Одна з типових помилок школи полягає у застосуванні недостатніх засобів «звичайного» педагогічного впливу стосовно неповнолітніх, які скоїли правопорушення, формуючи тим самим упевненість в їх безкарності.

Тому стосовно до профілактичної діяльності шкіл і постає завдання однакового вирішення питання про контингент, з яким вони працюють. А це, у свою чергу, вимагає вироблення однакової класифікації «важких» учнів і їх сімей, розробки диференційованої методики роботи з ними засобами, наявними в розпорядженні школи, а також взаємодія школи з іншими органами, що причетні до профілактичної роботи.

Значна роль в ранній профілактиці належить кримінальній міліції у справах неповнолітніх, на яку, зокрема, покладено виявлення і взяття на облік неблагополучних сімей і неповнолітніх, які допускають відхилення у поведінці. Варто зазначити, що органи міліції враховують контингент, дуже різнорідний за ступенем і характером деформації особистості. Вони охоплюють неповнолітніх, які кинули школу і не працюють, втекли з дому або дитячих установ, тих, хто вживає алкоголь чи наркотики та ін., тобто контингент, який потребує виховно-профілактичної роботи для попередження можливого переходу на шлях злочинності. Кримінальна міліція враховує і неповнолітніх, які повернулися з виховних колоній, умовно засуджених, які вже допустили злочини і потребують контролю за поведінкою для попередження рецидиву.

Важливою ланкою ранньої профілактики є служба у справах неповнолітніх. Це спеціалізований орган системи ранньої профілактики, який має достатню законодавчу базу, що окреслює зміст і методику її діяльності. В обов'язки цього органу входить не тільки організація профілактичної роботи, а й координування зусиль різних установ та організацій на певній території.

Таким чином, рання профілактика дозволяє попередити саму можливість серйозних деформацій особистості неповнолітніх, небезпека яких реальна через несприятливі умови життя і виховання. Вона орієнтована на те, щоб своєчасно виявити ситуації, які можуть сприяти неправильному вихованню і поведінці; усунути або нейтралізувати джерела негативного впливу до того, як вони суттєво позначаться на формуванні особистості і поведінки неповнолітніх. [46, с. 35]

Заходи безпосередньої профілактики застосовуються, якщо рання профілактика не дала позитивних наслідків, або через якісь причини не застосовувалась. На цьому етапі істотну роль відіграють вже правові міри, які реалізуються кримінальною міліцією і службою у справах неповнолітніх. Ці заходи спрямовані на виявлення й усунення обстановки, під впливом якої неповнолітні, помічені уже у правопорушеннях, хоча й не дуже значних, допускають порушення громадського порядку, дрібні крадіжки, беруть участь у випивках, вживанні наркотиків, азартних іграх, ухиляються від навчання і роботи. Безпосереднє завдання тут — відновити позитивні зв'язки, інтерес до навчання і праці, залучити до корисних форм проведення дозвілля.

Безпосередня профілактика не повинна зводитися до залучення неповнолітніх до занять у разових заходах, щоб заповнити вільний час. У неповнолітніх правопорушників уже значною мірою втрачений інтерес до пропонованих форм культурного дозвілля. Тому на цьому етапі профілактики перевагу треба віддавати тривалим заходам, які сприяли б зміні самої системи інтересів і звичок. Такі заходи повинні

поєднуватися із досить інтенсивним контролем за режимом дня, зв'язками, проведенням часу. Для цього використовуються шефство, призначення громадського вихователя, відповідна орієнтація сім'ї і педагогів.

Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні підліткові установи», який ґрунтується на Конституції України, законодавстві України та Конвенції ООН про права дитини, визначає правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних підліткових установ щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, профілактики правопорушень. У законі чітко визначена структура служб для неповнолітніх, зокрема:

Спеціальні підліткові установи — навчально-виховні та лікувально-виховні заклади для неповнолітніх правопорушників, які потребують особливих умов виховання, лікування та соціальної реабілітації.

Комітет (служба) у справах неповнолітніх — орган державної виконавчої влади, на який покладається розробка і здійснення безпосередньо та через відповідні державні органи, суспільні інститути, громадські організації заходів соціального захисту дітей, запобігання правопорушень серед неповнолітніх та контроль за виконанням цих заходів.

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх — складова частина кримінальної міліції — забезпечує організацію роботи щодо боротьби із правопорушеннями серед неповнолітніх, проводить оперативно-пошукові та профілактичні заходи.

Слідчі підрозділи прокуратури у справах неповнолітніх — складова частина органів попереднього слідства органів прокуратури — забезпечують розслідування кримінальних справ про злочини, які скоїли неповнолітні.

Суди у справах неповнолітніх — складова частина державної судової системи, органи, що захищають права неповнолітніх, розглядають справи про вчинені ними злочини та інші правопорушення. Застосовують передбачені законом кримінальні покарання, заходи адміністративного стягнення, виховні заходи примусового характеру.

Приймальники-розподільники — установи органів внутрішніх справ, які забезпечують тимчасове утримання підлітків, що вчинили суспільно небезпечні дії та правопорушення у віці від 11 до 19 років.

Притулки — дитячі та підліткові установи служб у справах неповнолітніх для надання термінової допомоги та тимчасового розташування в них неповнолітніх віком від 3 до 13 років, що заблукали чи були підкинуті, залишилися без батьківської опіки, залишили сім'ю чи навчально-виховні та інші заклади, або для тих, що безпосередньо звернулися за допомогою до адміністрації притулку.

Центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх — лікувальні навчально-виховні заклади охорони здоров'я, до яких направляються підлітки для лікування і психічної корекції від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, а також підлітки, що потребують особливих умов виховання, які за станом здоров'я не можуть бути направлені у навчально-виховні заклади соціальної реабілітації органів освіти.

Загальноосвітні школи соціальної реабілітації— спеціальні навчально-виховні заклади органів освіти для підлітків, що потребують особливих умов виховання, до яких направляються за рішенням суду у справах неповнолітніх підлітки віком від 11 до 14 років, що вчинили суспільно-небезпечні дії, передбачені Кримінальним кодексом України, а також порушують чинне законодавство України.

Професійні училища соціальної реабілітації — спеціальні навчально-виховні заклади Міністерства освіти для підлітків, що потребують особливих умов виховання, до яких направляються за рішенням суду неповнолітні віком від 14 років, що вчинили умисні суспільно-небезпечні дії, передбачені Кримінальним кодексом України до виповнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або злочини, з приводу яких кримінальну справу закрито в зв'язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру; а також порушують

чинне законодавство України.

Виховно-трудова колонія — установа Міністерства внутрішніх справ, яка виконує вироки судів щодо неповнолітніх, позбавлення або обмеження волі за вчинені злочини.

За своєю спрямованістю, послідовністю і змістом її заходів можна виділити в системі профілактики правопорушень неповнолітніх такі:

Усунення обставин, які можуть стати джерелами негативного впливу на неповнолітніх або сприяти дії цих впливів у сім'ї і ближньому оточенні до того, як їх вплив суттєво позначиться на поведінці неповнолітніх. Сюди повинно бути включено і надання соціальної допомоги (трудовлаштування, шефство і т.п.) неповнолітнім, що потрапили в несприятливі умови життя і виховання. Цю групу заходів можна назвати першою ланкою ранньої профілактики.

Оздоровлення середовища і місць проведення часу, корегуючий вплив на особистість неповнолітніх, у яких відзначаються систематичні порушення навчальної чи трудової дисципліни, прагнення ухилитися від контролю сім'ї, школи, контакти з правопорушниками,

випадки вживання алкоголю, психотропних речовин; участь в азартних іграх, потяг до безцільного проведення часу і т.п. Цю групу заходів можна найменувати другим етапом ранньої профілактики.

Попередження переходу на злочинний шлях неповнолітніх, що допускають систематичні правопорушення і тому взяті на облік кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Цю групу заходів можна іменувати першим етапом безпосередньої профілактики.

Аналогічні заходи стосовно неповнолітніх, які систематично скоюють серйозні правопорушення, що дозволяє прогнозувати реальну можливість скоєння у ближчий час злочину. Це — другий етап безпосередньої профілактики або, якщо дотримуватись уже використаного терміну, профілактика стосовно осіб зі злочинною поведінкою.

Аналогічні заходи стосовно неповнолітніх, що скоїли злочини, включаючи тих, до яких застосовано покарання, не пов'язане з позбавленням волі, або заходи, що замінюють кримінальне покарання з тим, щоб залишити винуватого неповнолітнього в сім'ї, навчальному чи трудовому колективі. Ця група заходів спрямовується на попередження рецидиву.

У кожному конкретному випадку вплив на особистість повинен поєднуватися з впливом на її середовище й індивідуалізуватись у відповідності з причинами і характером помилковості моральної позиції неповнолітнього, особливостями ситуації, умовами його життя і виховання.

Заходи спеціальної профілактики можуть мати педагогічний (бесіди), організаційний (влаштування в навчальний чи трудовий колектив з міцними виховними традиціями), матеріальний (побутове влаштування), правовий характер.

Історично склалися кілька моделей профілактики негативних явищ.

Моделі профілактики на основі певних наукових чи побутових уявлень щодо

природи проблеми (негативного явища) визначають мету, зміст, методи профілактики. В. Лютий розглядає наступні моделі профілактики негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі [70].

1. Модель стримування (репресивна модель). Вона базується на уявленні про схильність дітей, підлітків та молоді до всього поганого. Профілактика зводиться до заборони певних дій і видів поведінки неповнолітніх, обмеження їх особистої свободи (заборона відвідувати певні місця, займатися «шкідливою» діяльністю, читати певні книги чи дивитися телепрограми тощо). Основні методи — вимоги, розпорядження, вказівки, контроль і покарання. Ефективність стримування обмежена: неможливо досягнути повного контролю. Починаючи з підліткового віку, заборони можуть спровокувати певну частину неповнолітніх до їх порушення.

2.Модель залякування. Як і попередня, базується на уявленні про схильність дітей та молодих людей до негативної, ризикованої поведінки, яка викликає особливе задоволення. Зупинити їх прагнуть, викликавши страх перед прямими і непрямими негативними наслідками ризикованих дій (можливістю потрапити у наркотичну залежність, захворіти, опинитись у стані соціальної ізоляції, навіть втратити життя). Інформація про наслідки подається в емоційно-забарвленому вигляді, небезпека перебільшується. Робота проводиться у формі лекцій, бесід, кіно- і відеолекторіїв, демонстрування документальних і художніх фільмів, соціальної реклами. Модель ефективна в роботі з дітьми молодшого шкільного віку. Підлітки і молодь, особливо ті, хто вже має досвід негативної поведінки, таку інформацію часто сприймають як тенденційну і не довіряють їй. До того ж в емоційно чутливих осіб залякування може викликати невротичний розлад.

3. Модель утвердження моральних принципів. Причини негативних явищ прибічники моделі вбачають у розбещеності певної частини молодих людей, їх орієнтації на негативні цінності. Профілактика за цією моделлю будується на спробі переконати молодь в аморальності, гріховності певних видів поведінки (вживання алкоголю чи наркотиків, насилля тощо) та навернути їх на інші, альтернативні цінності (релігійні, ідеологічні). При цьому використовуються прийоми наведення прикладів (свідчень), переконання, навіювання, груповий психологічний вплив. Профілактика проводиться у формі масових акцій, зібрань, компаній у ЗМІ (серії статей, теле- і радіопрограми). Модель ефективна стосовно молодих людей, орієнтованих на цінності добра, а також тих, хто легко піддається навіюванню. Але у надмірно чутливих може спровокувати внутрішньоособистісні конфлікти, невротичні розлади.

4. Модель поширення фактичних знань. Побудована на уявленні про те, що поширенню негативних явищ сприяє відсутність у підлітків і молоді повної адекватної інформації. Профілактична робота полягає в наданні підліткам і молодим людям об'єктивної, коректної, емоційно нейтральної інформації щодо ризикованої поведінки для забезпечення можливості вільного, свідомого вибору свого способу життя. Профілактика проводиться за допомогою лекцій, бесід, дискусій, ігор, конкурсів, розповсюдження друкованих матеріалів (буклети, брошури), розміщення матеріалів у ЗМІ, навчання на рівних. Модель ефективна при роботі з молоддю і підлітками, проте в останніх може провокувати інтерес до негативних явищ і бажання до експериментування.

5. Модель навчання позитивній поведінці («афективного» навчання). Основні причини поширення негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі вбачаються у невмінні молодої людини задовольняти потреби без шкоди здоров'ю, протидіяти обставинам, зовнішньому тиску, вирішувати особистісні проблеми. Профілактична робота спрямована на розвиток у людини вмінь задовольняти свої потреби і вирішувати проблеми (за будь-яких обставин) позитивним чином. Профілактика проводиться за допомогою ігор, тренінгів, індивідуальних і групових консультацій, психотерапії, розповсюдження профілактичної літератури, створення теле- і радіопрограм, навчання на рівних.

6. Модель формування здорового способу життя. Причина поширення негативних явищ — несформованість у молодих людей цінності власного здоров'я, орієнтація на задоволення потреб (самоствердження, трудова діяльність, особисті стосунки) за рахунок фізичного і психічного здоров'я. Профілактична робота за цією моделлю спрямована на формування у дітей і молоді цінностей повноцінного життя і здоров'я, розвиток вмінь і навичок, на створення умов для ведення здорового способу життя. Основними методами профілактики виступають соціальна реклама, тренінги, робота спортивних, туристичних клубів та секцій, творчих гуртків.

7. Модель контрольованого впливу. Вона виходить з уявлення про те, що є певні межі, залишаючись в яких будь-яка поведінка людини не призведе до шкідливих наслідків. Отже, необхідно визначити норми допустимої поведінки (наприклад, кількості випитого спиртного чи вжитого наркотику, що не зашкодить здоров'ю), пропагувати їх, навчити людей контролювати себе. Профілактика передбачає лібералізацію законодавства та інформування населення щодо безпечних норм, навчання самоконтролю. Проте далеко не всі негативні явища можна допустити навіть в обмеженому вигляді, тим більше у середовищі неповнолітніх.

8. Модель зменшення шкоди. У межах цієї моделі негативне явище (вживання алкоголю чи наркотиків) сприймається як неминуче, принаймні для певної кількості молодих людей. Метою профілактики виступає зниження ризику негативних наслідків від небезпечного способу життя як для самих молодих людей, яким він властивий, так і для оточуючих, без спроби змінити сам спосіб життя. Основними засобами зменшення шкоди є навчання більш безпечній поведінці, психологічна допомога і підтримка. Робота проводиться за допомогою інформування, консультування, навчання на рівних, створення груп самодопомоги. Модель зменшення шкоди ефективна лише для вторинної профілактики у середовищі осіб, які вже ведуть стійкий небезпечний спосіб життя.

Отже, переважна більшість моделей ефективні для роботи з окремими категоріями дітей та молоді і для вирішення окремих завдань профілактики. Вони доповнюють одна одну, і тому можливе використання їх елементів у межах комплексної профілактичної програми.