1.3. Недоліки навчально-виховної роботи школи

Школа покликана нейтралізувати дію негативних сімейних явищ, призупинити розвиток педагогічної занедбаності, а згодом і ліквідувати її. Та, на жаль, у школі нерідко створюються умови, які, навпаки, сприяють поглибленню педагогічної занедбаності дітей. Серед них І, Нсвський виділяє: а) педагогічні порушення; б) педагогічні помилки; в) антипедагогічні дії [83].

Розглянемо кожну з цих груп окремо.

До порушень закономірностей і логіки педагогічного процесу, що вносять до нього завади і складності, можна віднести:

перевагу словесних методів навчання, обмеження процесу засвоєння знань інформаційною основою, без їх застосування на практиці;

підміну активності учнів активністю самого вчителя, збіднення їх діяльності, самостійності, творчості формами роботи, які вимагають шаблонного виконання вправ;

- перенесення зусиль і часу по засвоєнню навчального матеріалу

^{на самостійну роботу вдома;}

невміння обґрунтувати, показати учням значення засвоєння інань, уміння користуватися ними, галузь їх практичного застосування, пробудити в учнів свідоме мотивування ставлення до оволодіння навчальним матеріалом;

одноманіття навчальної діяльності учнів, невміння і небажання організувати їх раціональним способом, ефективно використати методи і прийоми;

невміння спонукати учня до діяльності, сформувати відповідну свідомість, особисту значимість, допитливість, мотиви, цілі, підготовку умов для їх досягнення;

необгрунтовані вимоги до учнів, незнання індивідуальних особливостей їх навчальної діяльності, невміння врахувати їх у навчальній роботі.

Є в роботі школи, в діяльності учительського колективу помилки, що не сприяють належному моральному вихованню учнів, а саме:

- недостатня робота з невстигаючими учнями, в результаті чого окремі з них «випадають» зі шкільного колективу, позбавляються його виховного впливу, потрапляють під владу «вулиці», під вплив

аморальних елементів;

- формалізм у роботі вчителів, відсутність індивідуального підходу до важковиховуваних учнів, прагнення позбутися їх, незнання або ігнорування дитячої психології;

недостатній зв'язок школи і сім'ї, розрив шкільного і сімейного виховання, ігнорування умов життя, проведення вільного часу поза школою, слабкий позаурочний вплив школи;

використання неадекватних методів виховного впливу, упереджене ставлення до цієї категорії учнів, придушення їх самостійності та ініціативи;

- відсутність особистого прикладу педагогів.

Найшкідливішими у виховній роботі з важковиховуваними учнями є антипедагогічні дії, які, на жаль, ще нерідко допускаються по відношенню до них:

байдужість до невстигаючих учнів, ігнорування їхніми прагненнями до успішного навчання, невміння і небажання підтримати їхні старання, вчасно допомогти;

неповага до особистості такого учня, до його почуття власної гідності, виставлення його недоліків на посміховище в класі;

прагнення своє негативне ставлення до важкого учня довести до відома учнів класу і викликати відповідне ставлення до нього й у них, руйнування товариських стосунків, виклик неповаги до нього з боку колективу;

окрики і грубощі по відношенню до такого учня з боку педагогів, звертання до дирекції і батьків з проханням застосувати до нього засоби покарання;

недостатнє обгрунтування і звинувачення учня в несумлінності, нечесності, огульне заперечення його достоїнств, позитивних рис і якостей;

приниження соціального статусу такого учня в класі, ігнорування його прав на самостійність і незалежність у діяльності і поведінці, дрібна опіка;

створення в класі опозиції по відношенню до такого учня, поділ учнів на тих, хто на боці вчителя, і тих, хто співчуває такому учню, перетворення цих стосунків у хронічну «війну».

Спостереження переконують, що вчителі припускаються помилок не тільки щодо цієї категорії учнів, а й по відношенню до їхніх батьків. Частіше за все вони проявляються у: постійному нагадуванні батькам про недоліки їхніх дітей, про їхню невихованість та інші негативні сторони; неповазі, негативному ставленні до батьків недисци-плінованих і слабких учнів, які проявляються на зборах у присутності інших батьків; відвідуванні сім'ї такого учня зі скаргами на їхні недоліки у навчанні і поведінці, з проханням «прийняти міри» до сина чи дочки; зниженні оцінки за навчання, звертання на це уваги батьків та ін. Все це призводить до конфліктів між учителями і батьками учнів, дітьми і батьками, учителями та учнями.

Про результативність такої діяльності школи, про навчальні успіхи та рівень педагогічно занедбаних учнів свідчать такі фрагменти розмови з ними в службі у справах неповнолітніх.

«Володю, що ви тепер проходите з літератури? — Шевченка. — Ти зміг би нам щось прочитати? — Ми тільки розпочали. — А коли жив Шевченко? — Мовчання. — В якому столітті? — Знизує плечима. — 1861 рік — це який вік? — Не знаю. — Ти знаєш, що таке відсоток? — Ні... — П'ять відсотків від сотні гривень? — Двадцять п'ять гривень?» (учень однієї з шкіл).

«Васильку, ти зміг би розв'язати таку задачу: одна друга плюс одна друга? — Задумався. — Дві других? — А скільки це, дві других? — Знизує плечима: не знаю. — Ти зміг би скоротити дріб чотири восьмих? — Довго розв'язує, нічого не виходить» (учень ПТУ).

Реалії сьогодення засвідчують, що школі слід докорінно міняти систему виховання, яка вимагає бездумного послуху і сприяє появі важковиховуваних учнів. Людина, яка цілком підпорядковується без опору кожному натиску, не може бути самодіяльною, ініціативною, творчою, а тільки швидше може потрапити під негативний вплив. У процесі виховання треба мати на увазі, що кожна нормальна дитина у своєму розвитку певною мірою пручається нормам і наказам, які обмежують її спонтанні реакції. І це заслуговує на позитивну оцінку. Завдання педагога не ліквідувати всякий опір, а певним чином спрямовувати чи обмежувати його. Йдеться про те, щоб вихованець позитивно реагував на певні впливи, але й умів протистояти іншим. Добрий вихованець не тільки вміє слухати педагога, а й міркувати при цьому, зважувати, що до чого. Вихователю при цьому не можна кожен непослух учня зводити до рангу негативного вчинку чи злочину.

Школа має всі можливості зупинити процес падіння особистості учня. Ось приклад. Батьки Людмили К. мають вищу освіту, люди культурні, користуються повагою. Дівчинка в дитинстві багато хворіла, тому мати вирішила, що її здоров'я над усе. Люду звільнили від усіх обов'язків вдома, не перевантажували навчанням, забороняли брати участь у позакласних заходах. У І-І1І класах вона вчилась добре, потім щораз гірше, а в п'ятому класі навіть стала невстигаючою. Почала обдурювати вчителів і батьків, симулювати на уроках, виправляти оцінки в щоденнику. Розмови з матір'ю Люди нічого не дали. Довелося вести серйозну розмову з батьком і матір'ю разом, навести їм приклади, коли діти більш хворі вчаться прекрасно, порадили звернутись до лікаря, може, їх переживання безпідставні. У бесіді з'ясувалось, що батьки не мають спільної думки щодо методики виховання. З розмови педагога батьки зрозуміли свої помилки, почали більш вимогливо ставитись до навчання доньки, доручаючи їй посильну роботу вдома, цікавились її участю в житті класу. Все це допомогло Люді включитися в діяльність класного колективу. Вона стала краще вчитися.