6.4. Проблема педагогічних конфліктів

Конфлікт (лат. соп/ІісШ5 — зіткнення) — це суперечність, розбіжність, боротьба, неузгодженість між позиціями, поглядами, інтересами, потребами осіб. Педагогічні конфлікти виникають у різних педагогічних ситуаціях і навчально-виховних закладах, і охоплюють взаємини чи взаємодію всіх його безпосередніх і опосередкованих учасників — вчителів, учнів, батьків, адміністрацію.

У педагогічній діяльності вчителя багато звичайних ситуацій навчально-виховного процесу стають передумовами виникнення конфлікту: виставлення учневі поганої оцінки; зауваження стосовно невиконання завдань або їхніх неправильних дій; дотримання й регулювання порядку, дисципліни під час навчальних занять й поза-навчальної діяльності; організація парної, групової та колективної діяльності школярів тощо. У таких ситуаціях педагог зобов'язаний запобігти виникненню конфлікту, але уникнути, попередити конфлікт не завжди вдається. Тому, якщо виникає конфлікт під час навчально-виховного процесу, педагог повинен забезпечити його конструктивне вирішення. Конфлікти розв'язуються конструктивно, якщо педагог залучає учнів до обговорення проблеми й спільного прийняття рішень, пошуку домовленості, націлює їх на розуміння не тільки власних бажань, але й інтересів педагога та інших однокласників, спонукає до прийняття зобов'язань щодо своєї поведінки, усвідомлення її наслідків для діяльності й успіхів класного колективу.

Причинами педагогічних конфліктів, що стосуються взаємин учителя з учнями можуть бути:

недостатність інформації про конфліктну ситуацію, коли учителеві складно прогнозувати поведінку учня на уроці, в позакласних ситуаціях;

оцінка вчителем особистості учня замість аналізу його поведінки та ситуації, що склалася;

невміння вчителя виявляти реальні мотиви поведінки школяра;

неспроможність учителя проаналізувати конфліктну ситуацію;

прагнення вчителя зберегти свій соціальний статус у присутності інших;

характер міжособистісних взаємин учителя та школярів;

особистісні якості вчителя, порушення педагогічного такту;

застосування одноманітних способів, засобів педагогічного впливу, методів навчання.

Першим кроком попередження й розв'язання конфлікту є аналіз конфліктної педагогічної ситуації, що допомагає визначити сутність, особливості суперечностей між вчителем й учнями, накреслити шляхи її подолання. Т. Равчина пропонує таку орієнтовну схему аналізу педагогічного конфлікту, зокрема вчителя та учня, виокремивши його головні етапи:

опис конфліктної ситуації. Учасники, їхній взаємозв'язок, місце виникнення, діяльність учасників;

передумови конфлікту. Історія розвитку взаємин учасників, ставлення

один до одного, невирішені проблеми, привід, що спонукав виникнення конфлікту;

предмет конфлікту, особистісна позиція учасників у ситуації. Зачіпка конфлікту. Опис конфліктної ситуації між вчителем і учнем. Визначення

вимог учасників один до одного, мети їхньої поведінки у конфлікті (що бажають вчитель й учень, учні один від одного);

приховані інтереси і потреби учасників. Побоювання й очікування, що спонукають вчителя та учня, учнів до відповідної поведінки в конфліктній ситуації;

причини виникнення конфлікту;

інтереси, потреби, цінності, що об'єднують учасників;

проблема, яку необхідно вирішити. Визначення головної суперечності між учасниками, яку необхідно подолати;

шляхи, способи розв'язання конфлікту. Вибір способів педагогічного впливу, процедури розв'язання конфлікту;

напрями модифікації освітнього середовища. Визначення шляхів вдосконалення навчально-виховного процесу у напрямку подолання прогалин педагогічної взаємодії, що спонукали до конфлікту [94, с. 328-329].

Запропонована схема аналізу педагогічного конфлікту є орієнтовною, а тому повинна застосовуватись вчителем творчо відповідно до конкретної педагогічної ситуації.

Аналіз конфліктної ситуації дозволяє педагогу підібрати стратегію подолання конфлікту, залежно від того, яку педагогічну мету він хоче досягнути, та наскільки важливі для нього взаємини з учнями.

Стратегія примусу означає нав'язування вчителем власного рішення або переконання учня в необхідності його виконання. Вчитель змурує учня підкорюватися методами наказу, погрози, коли педагогічна мета й статус важливіші для нього за стосунки з вихованцями. Він переконує учня в необхідності виконання його рішення, прогнозуючи негативні наслідки для особистості в разі невиконання. Така стратегія повинна використовуватись у виняткових випадках, коли педагог упевнений у педагогічній доцільності такого рішення, яке слугує інтересам і благу учнів.

Стратегія ігнорування або відступу застосовується педагогом, коли мета суперечки неважлива та взаємини з особистістю у цей момент Несуттєві. З багатьох причин вихід з конфліктної ситуації необхідний, якщо вчитель: не знає особливостей школяра та його поведінки в конфлікті; взаємодіє з учнем у стані сильного афекту; неготовий вести переговори зі школярем, оскільки невпевнений у доцільності власних вимог; втомлений і неспроможний вести переговори; усві-, домлює несприятливість ситуації для пошуку порозуміння і відтягує час для вирішення проблеми за вигідних умов; не володіє достатньою Інформацією для конструктивного вирішення конфлікту і потребує цасу для її пошуку.

Стратегія згладжування (пом'якшення) важлива за умови, якщо ідитель прагне зберегти й зміцнити стосунки з учнями та мета суперечки несуттєва значною мірою для нього. Така стратегія доцільна, ІКЩО вчитель і учень: позитивно ставляться один до одного; об'єднані «Пільною метою взаємодії; поважають й цінують стосунки один одного; здатні розуміти потреби кожного та йти на поступки один одному, вчитель може погодитись з рішенням школяра, якщо воно не порушує значною мірою мету, завдання діяльності вчителя, його обов'язки, а їхні стосунки взаємні, відкриті, справедливі. Така стратегія буде Шкідливою у педагогічному сенсі, якщо насправді вони маніпулюють НИМ, здійснюють тиск заради задоволення власних інтересів. Часом інитель через боязнь погіршення стосунків з учнями відмовляється цд своїх вимог у конфліктній ситуації. Ця стратегія також недоціль-НД, коли вчитель іде на поступки, не зауважує деякі порушення дисципліни школярів з метою підсилення свого авторитету серед них [94, 0. 334].

Педагог шукає компромісу у конфліктній ситуації, коли: немає багато часу для організації переговорів з учнями для вирішення проблеми; мета й взаємини зі школярами певною мірою важливі для нього.

Компромісне рішення досягається, якщо вчитель робить певну поступку — частково відмовляється від своїх бажань, мети та переконує учнів діяти в цьому напрямі. Воно приймається шляхом взаємної угоди, що кожна сторона наполовину виконає бажання іншої, задовольняючи власні інтереси також наполовину. У педагогічній діяльності мають місце ситуації, коли педагог не може повністю задовольнити цілі, наміри, прагнення дітей, оскільки це суперечить педагогічній меті, завданням. Проте для збереження взаємин він може зробити поступку учням. Стратегія компромісу особливо необхідна, коли мають місце розходження у поглядах учителя й школярів щодо вирішення проблеми, але немає часу для колективного обговорення, вивчення думки кожного, прийняття рішення, яке б цілком задовольняло інтереси двох сторін.

У вирішенні конфліктних ситуацій значне місце займає стратегія вирішення проблеми (співробітництва). Вона дозволяє вчителю і учням досягти порозуміння в конфліктній ситуації шляхом спільного обговорення проблеми, прийняття рішень щодо способів вирішення проблеми в інтересах кожної з сторін. Ця стратегія спрямована на виявлення та вивчення обома сторонами проблеми, що їх розмежовує, їхніх прихованих інтересів і потреб, що спричинюють існування проблеми між ними, а також спільних цінностей, що їх об'єднують. Зрозуміло, що у такому разі, коли колективно погоджено способи розв'язання конфлікту й організації подальшої взаємодії, прийняті рішення будуть обов'язково виконані обома сторонами.

Зазначені вище стратегії важливі для вчителя у виборі доцільної поведінки в конфліктних ситуаціях. Доцільність кожної з них залежить від особливостей ситуації та можливостей задоволення партнерами своїх бажань, збереження їхніх міжособистісних стосунків [94, с. 333-336].

Головними засобами, процедурами розв'язання суперечностей між учасниками навчально-виховного процесу з позиції інтересів є переговори, фасилітація, медіація, арбітрація (С. Грабовська, Т. Равчина).

Переговори — найефективніший спосіб пошуку взаєморозуміння між вчителем й учнем. Вони дають змогу обговорити проблему, виявити приховані чинники, що спонукають до появи розбіжностей, досягнути домовленості і налагодити, зміцнити стосунки. Ініціативу в проведенні переговорів вчителя зі школярами бере педагог. Вона зумовлена його відповідальністю за розв'язання усіх суперечностей в навчально-виховному процесі, за формування особистості. Скеровуючи школярів не на вияв образ, звинувачень, а на розуміння іншої сторони, пошук шляхів подолання непорозуміння і розвитку взаємин, педагог тим самим навчає учнів умінь конструктивного розв'язання конфлікту на засадах демократичних, гуманістичних взаємин.

Фасилітація — це організація процесу за допомогою якого учні можуть обговорити проблеми, що стосуються їхнього ставлення до навчання, дисципліни, суперечностей в міжособистісних стосунках. Термін «фасилітувати» означає полегшувати, допомагати, сприяти. Фасилітатор — це людина, яка безпосередньо не втручається в процес Діяльності осіб, проте організовує процес, що робить цю діяльність легшою, ефективнішою.

Педагог також може бути фасилітатором організації процесу розв'язання учнями конфліктів. Насамперед він організовує процес аналізу школярами проблеми дотримання правил поведінки, вдосконалення міжособистісних стосунків в учнівському колективі, з вчителями, пошук шляхів вирішення цих проблем, прийняття рішень. З цією метою він створює психологічно комфортне середовище міжособистісної взаємодії, забезпечує умови позитивної спрямованості процесу, безпеки й відкритості учасників один до одного [94, с. 107—117].

Медіація — це проведення переговорів між конфліктуючими сторонами з допомогою посередника (медіатора), який допомагає їм безпосередньо обговорити проблему їхнього конфлікту, знайти шляхи його вирішення й домовленості. Посередник — це нейтральна людина, яка не втручається у конфлікт, лише у процес проведення переговорів між суперниками.

Головними принципами діяльності вчителя як посередника є: повага і довіра; відповідальність за процес, а не зміст; уважне слухання; висловлення суджень, а не засуджень; забезпечення рівноправності умов і позицій. Структура процесу медіації охоплює такі складові: пояснення учням сутності медіації та визначення правил їхніх переговорів; визначення проблеми, позицій учнів; обговорення, з'ясування спільних інтересів школярів; вироблення пропозицій учнями, обдумування можливих рішень; вибір рішень, підготовка угоди між учасниками, підписання угоди (у разі необхідності).

У конфліктах між учнями вчитель може виступати в ролі арбітра. На відміну від фасилітатора і медіатора арбітр втручається у розв'язання конфлікту. Він: дає ґрунтовну оцінку конфліктній ситуації, рекомендує учням різні способи вирішення конфлікту; вирішує, які наслідки розв'язання конфлікту будуть найкращі [94, с. 349—350].

Отже, описані вище способи розв'язання конфлікту орієнтовані на безпосередню участь обох сторін у вирішенні проблеми, співробітництво з метою задоволення їхніх інтересів та збереження й розвитку позитивних взаємин.