6.2. Значення виховного впливу батьків у перевихованні

Роль сім'ї у вихованні, її особливих можливостях дати дітям орієнтири їхньої соціальної поведінки на все наступне життя в тому, що вона: має оптимальні можливості для постійного й інтенсивного спілкування дітей з дорослими; є носієм емоційно-психологічного мікроклімату, що базується на неповторній близькості вихователів і вихованців; спрямовує розвиток спілкування дітей в поступово розширюваній сфері родичів, сусідських, навчальних, трудових, до-звільнєвих контактів та стосунків; дає дітям уроки взаємостосунків статей і майбутнього сімейного життя; формує ставлення до навчальної і трудової діяльності, вимог відповідальності перед суспільством, колективізму і взаємодопомоги; визначає ставлення до світоглядних, моральних, правових цінностей суспільства; формує характер, соціальний зміст, рівень самооцінки і самокритичності; здійснює «тренаж» і керівництво у виконанні громадянських, навчальних і трудових обов'язків; моделює структуру і зміст дозвілля; забезпечує контроль за дітьми як членами суспільства, що знаходяться в стадії інтенсивного розвитку і не володіють повною мірою навичками самостійних рішень [48, с. 27-28].

Роль батьків у перевихованні дітей важко переоцінити. Особливе значення має цей вплив на формування почуттєвої сфери дитини. Предметом піклування педагога стає налагодження нормальних відносин між батьками та їхніми дітьми.

Важливе місце в системі сімейної профілактики належить системі бесід з дітьми. Ці бесіди вимагають чіткого розподілу цілей з урахуванням тих властивостей особистості, на які батьки хочуть впливати. Важливо, щоб бесіди були діалогом, а не монологом дорослого, щоб дорослий виявляв витримку, демонстрував повагу до особистості.

Як бесіда, яка стосується конкретного випадку, так і та, яка проводиться з цілеспрямованим виділенням певних профілактичних завдань, вимагає визначення «сфери взаємного погодження»: готовність вихователя і вихованця на ведення серйозної розмови, а також орієнтування на взаємну доброзичливість, готовність врахувати позицію дитини, а не апріорно її оголошувати незначною.

У процесі бесіди поєднуються дві лінії: з одного боку, стратегія перебудови свідомості і поведінки неповнолітнього, а з іншого, вирішення відразу ближніх тактичних завдань, з тим, щоб неповнолітній «уже сьогодні», завтра змінив в якихось конкретних проявах свою поведінку, ставлення до людей і до самого себе. Тактичний аспект бесіди не повинен вести до якогось зниження принципових позицій, з я-ких вона ведеться: дуже важливо, зокрема, наголошувати на обов'язку кожної людини перед суспільством. Звертати увагу співбесідника на те, що необхідно думати про переживання людей, яким він шкодить своїми діями; думати і про власну життєву перспективу.

У таких бесідах треба наголошувати, що потрапити на шлях порушень легко, але не так легко з нього звернути. А це розруха життєвих Перспектив, горе рідних і близьких.

Профілактичні бесіди повинна пронизувати ідея формування особистої відповідальності, як і переконання, що наявні труднощі можна подолати, що тільки від самого неповнолітнього залежить відновлення нормальних стосунків в сім'ї, колективі, наповнення життя цікавими справами.

Бесіди не мають зводитися до моральних повчань. Треба слухати співбесідника, дискутувати з ним, не зриватися на крик, сприймати його пояснення скоєного, а не сліпо вірити «обвинувачу». Важливий і сам тон бесіди: щирість, відвертість, емоційність, відсутність зацикленості на одному і тому ж тощо. Прояв цинізму з боку неповнолітнього повинен припинятися зустрічною вимогою «поважати один одного».

Слід уникати висловлювань, які ображають гідність неповнолітнього співбесідника. Тим більше недопустимо використовувати довірливі повідомлення неповнолітнього, зроблені в ході бесіди, для того, щоб виставити його або його друзів у негативному вигляді в школі, на батьківських зборах і т.д. У бесідах треба проводити ніби дозування докорів, критичних зауважень і позитивної оцінки хороших якостей, добрих вчинків: «ось, бачиш, ти можеш, коли захочеш».

Словесний вплив у процесі профілактичної роботи повинен поєднуватися зі спонуканням до позитивних вчинків. В умовах сім'ї важливо дати можливість неповнолітньому проявити себе шляхом доручення йому цікавих для нього функцій в сім'ї, пов'язаних, наприклад, з налагодженням певної побутової техніки, ремонтом, систематизацією бібліотеки і т.п. Одночасно батькам слід встановити контакт зі школою, дозвільними організаціями, спонукати неповнолітнього до участі в громадській роботі з урахуванням його схильностей і до включення в одну із форм культурного дозвілля за інтересами.

Таким чином, важливо не стільки забороняти, скільки доручати: «спробуй, перевір себе, примусь себе» і т.п. Разом з тим сім'я служить базою для вправляння, тренування своїх дітей в соціально-позитивній діяльності, в поведінці яких виявлені тривожні симптоми. Батьки прикладають зусилля, щоб діти не уникали навчання і роботу, намагаються повернути неповнолітніх в систему нормальних навчальних і трудових зв'язків, відновити інтерес до навчання чи певного виду праці, заохочувати навчальні і трудові зусилля та допомагати їм [48, с. 377-391].

Сумлінне виконання батьківських обов'язків, у тому числі постійний нагляд за поведінкою, проведенням вільного часу, зв'язками дітей, щоденне спілкування з ними дозволяє своєчасно розпізнати ще багато помітних відхилень в розвитку особистості і поведінки дітей, які, нагромаджуючись, можуть поступово призвести до серйозних зривів у поведінці.

Батьки повинні усвідомити небезпеку таких змін, які відбуваються з їхніми дітьми. Наприклад, таких, як зростання відчуженості від шкільного колективу, неприязнь до вчителів, небажання вчитися; прилучення до невідомої батькам або вже відомої своєю негативною поведінкою компанії, постійну грубість і брехливість в сім'ї, агресивність у щоденній поведінці, прояв цинізму в розмовах, майже щоденне зникнення з дому і пізні повернення з невиразним поясненням типу «гуляв з товаришами». Тим більше, якщо неповнолітній вже вживає алкоголь й інші наркогенні речовини. Певними симптомами потрапляння сина чи дочки під негативний вплив є також поява в їх мові жаргонів, татуювання, виявлення у неповнолітнього предметів одежі і прикрас, які засвідчують приналежність до певного вуличного угруповання, відвертий негативізм, різкий супротив спробам батьків і педагогів шляхом зауважень, роз'яснень і т.п. відновити нормальну структуру стосунків та інтересів. Важливо також помітити захоплення неповнолітніх обмінними операціями з ровесниками, а тим більше з посторонніми особами. Такі обміни спочатку часто пов'язані з колекціонуванням, але поступово можуть стати самоціллю, перетворитися в отримання вигоди шляхом спекулятивних дій, в легке в очах неповнолітніх джерело здобуття грошей.

Ідеальною є ситуація, коли про зміни в своїй орієнтації, колах інтересів, зв'язках батькам розповідають самі діти у щоденному спілкуванні. Але нерідко негативному розвитку неповнолітніх сприяє і процес інтенсивного відчуження від сім'ї, супротив спробам старших вияснити «що з тобою діється?». Тому необхідно орієнтуватися і на посилення контролю за режимом дня, контактами, поведінкою. Потрібно періодично в тактовній формі і під яким-небудь приводом (допомога в навчанні) ознайомлюватися з речами в кімнаті неповнолітнього, змістом ящиків письмового столу, фонотекою і відеотекою, якщо вони є.

Зовсім безрезультатними є спроби батьків застосовувати для виправлення неповнолітніх «виховні» заходи фізичного впливу та інші форми прояву жорстокості по відношенню до дітей. Такі методи тільки віддаляють батьків від дітей. Не можна виключати неадекватне реагування дітей у формі втечі з дому, спроб самогубства та інші. У конфліктних ситуаціях допустимий емоційний спалах батьків, який виразиться в ляпасі, що дасть мати синові чи дочці у зв'язку з пізнім поверненням додому, що примусило хвилюватися сім'ю; поява в нетверезому стані та ін. Але це саме емоційний спалах. Застосування ж фізичних мір впливу як реагування батьків принижує гідність дітей, сприймається ними як насилля над слабшими. Застосовуючи насилля як засіб виховання дітей, батьки деформують і власну сутність, привносячи в свою особистість елементи жорстокості і садизму. Приклад жорстокого поводження дуже часто легко засвоюється сином чи дочкою і в свою чергу привноситься на їх стосунки з іншими людьми, особливо слабшими. Така «естафета» насильства лежить в основі мотивації багатьох важких злочинів неповнолітніх [48, с. 372].

Нерідко батьки припускаються типової помилки: твердять дитині, що вона погана, у результаті чого та втрачає віру в свої сили. І от наслідок — байдужість до навчання, вчинки «на зло» тощо. А досить виявити у дитини паростки хорошого, підтримати, допомогти — і вона душею потягнеться до дорослих, захоче змінити свою поведінку.

Так було з братами Валерієм і Віктором І. У школі і вдома вони не чули нічого, крім слів «злодій», «хуліган», «бандит», «ледар». Працівники служби у справах неповнолітніх з'ясували: хлопці захоплюються технікою, потайки від батьків конструюють підводного човна. Батько керує кораблебудівним гуртком у морському клубі, але синів до себе не бере, «витримує характер». Поставив не зовсім продуману умову: відмінна поведінка в школі і вдома — тоді гурток! Довелося пояснювати батькові, що він своєю впертістю губить синів.

Потрапивши до гуртка, під нагляд батька, хлопці захопилися роботою, дорожать нею і прагнуть бути зразковими у навчанні й поведінці.

Особливої уваги потребують батьки, між якими немає згоди у виборі методів впливу на дитину. Буває, що батько вимогливий і суворий, нерідко карає дитину, а мати добра і м'яка, намагається приховати від нього негативні вчинки сина чи доньки. Різне ставлення батьків збиває з пантелику: заборонене батьком дозволяється матір'ю, окрики і покарання одного змінюються ласкою іншого.

Батько Сашка Л. пише до однієї з спецшкіл про таку домашню ситуацію. Син повернувся додому із спецшколи хорошим хлопцем. А через якийсь час знову став поводитися погано.

І в цьому «допомогли» йому батьки... У спецшколі Сашко звик до певного режиму дня, займався спортом. Матері таке не сподобалося. На цьому грунті між батьком і матір'ю почалася «війна». Мати не дозволяла синові навіть заправити своє ліжко, випрасувати сорочку і штани. У хлопця, що не мав ніяких обов'язків, лишалося багато вільного часу. Він почав пропадати вечорами невідомо куди. У щоденнику з'явилися зауваження. Хлопець прогулював уроки, почав курити, грубіянити. Ось що пише батько у листі до вихователя: «Коли діти (їх у мене двоє) допустили негативний вчинок, я сказав, що обох позбавлю на цілий тиждень всіляких розваг і вони повинні сидіти вдома, поки не усвідомлять своєї провини. А дружина того ж вечора дала Сашкові гроші на кіно, і таким чином хлопець був «премійований» за свій проступок».

Коментарі тут зайві.

Робота з батьками таких учнів складна і потребує великого педагогічного такту. Навіть інформування батьків про негативні вчинки їхніх дітей має бути продуманим, тактовним. Треба поважати батьківські почуття. У цьому плані варто розглядати й намагання батьків виправдати вчинки своїх дітей. Слід розуміти: це йде не від неповаги до школи, а від того, що батьки не завжди вміють поєднувати розумні вимоги з батьківською любов'ю.

Під час бесід з батьками учителі намагаються якомога більше дізнаватися про учня: умови, в яких він виховується, відносини з батьками, риси характеру тощо. Такі відомості допомагають краще будувати процес перевиховання, використовувати при цьому виховні можливості сім'ї.

У бесідах з батьками треба менше скаржитися на невихованість їхніх дітей, на їхню незадовільну поведінку. Якщо вихованець погано поводиться, інформувати про це батьків треба, але при цьому вказати способи впливу на нього.

Особливе незадоволення, іноді обурення, неприязнь до вчителів у важковиховуваних учнів викликають скарги батькам на їхню поведінку. Зв'язок педагога і батьків у вихованні необхідний, але зловживання скаргами на погану поведінку, навчання сина чи доньки — свідчення безпорадності педагога. Це загострює відносини учня з учителями і батьками.

Один із учнів VI класу пише в записці, що він утік з дому, бо вчитель математики постійно скаржився батькам на нього. Учень не встигав з математики, хоч дуже хотів добре вчитися. Про кожен низький бал доповідали батькові, який лаяв сина. Коли батько дізнався, що син ще й порушував дисципліну, він побив його. Хлопець втік з дому й написав записку, що повернеться тоді, коли йому дозволять не ходити до школи.

Особливої уваги потребують батьки, які сліпо люблять своїх дітей і, по суті, шкодять їхньому перевихованню, намагаються виправдати їх, зменшити їхню провину. Такі батьки ні в чому не відмовляють своїм дітям, надмірно забезпечують їх речами і кишеньковими грішми. Як зауважив А. Макаренко, вони занурюються в море сентиментальності й ніжних почуттів і вже нічого не помічають. А тим часом у вихованця закріплюються негативні риси характеру, формується егоїзм. Нерозумна любов проявляється і в звільненні дітей від будь-яких трудових обов'язків у сім'ї. Таким батькам слід терпляче роз'яснювати необхідність суворо дотримуватися порад педагогів щодо ставлення до дітей. Батьки повинні зрозуміти, що їхня любов має сприяти вихованню у дітей правильних поглядів, переконань, властивих людині.

У полі зору школи постійно мають бути батьки, у яких недостатньо розвинене почуття відповідальності за виховання і навчання їхніх дітей. Особливо це стосується тих, хто з'являється в школі тоді, копи син щось накоїв. На жаль, частіше існує зв'язок школи із матерями. Батьки рідше ходять на збори класу, обираються до батьківського комітету тощо. Якщо син відчуває, що батько не цікавиться його шкільними справами, його відповідальність знижується.

Так, в одній зі шкіл підліток, «випробовуючи» міцність шибок підшипником, «граючись», розбив кілька вікон. Батько послав до школи матір з грішми, щоб відшкодувати збитки. Класний керівник порадив батькові підійти до справи інакше... Батько з сином купили скло, у вихідний день разом вставили шибки. Підліток усвідомив, як боляче батькові розплачуватися за його «гру».

Порада вчителя пішла на користь і батькові, і синові. За даними дослідників, 60% опитаних батьків важковиховуваних дітей не змогли дати конкретної відповіді, з ким дружать їхні діти. Батьки, які називали імена друзів своїх дітей, зовсім мало знають про цих друзів.

Знання педагогом умов життя дитини в сім'ї дає змогу продумати систему роботи з батьками, шляхи й форму їхньої педагогізації. Головне — привернути їх на свій бік, подолати негативне ставлення до школи й учителів, яке в них склалося внаслідок щоденних переживань, неприємних повідомлень про погану поведінку і відставання у навчанні їхніх дітей. Тактовність учителів робить доброзичливими батьків, викликає у них бажання в міру допомагати педагогам.

Останнім часом з'явилось багато форм роботи з батьками учнів.

Так, у СШ №№ 44 і 87 м. Львів систематично проводяться загаль-ношкільні батьківські конференції на теми: «Підліток і закон», «Якщо ви справжні батьки», «Роль сім'ї у вихованні дітей» тощо. У роботі конференцій беруть участь учені, психологи, працівники суду, прокуратури, міліції. Для батьків організовуються культпоходи в театри і кінотеатри.

Важливий захід підвищення відповідальності батьків за виховання дітей — зв'язок шкіл з адміністрацією і профспілковими організаціями підприємств, установ, де працюють батьки важких учнів. Школи практикують засідання педрад на підприємствах за участю працівників адміністрацій та профспілкових організацій. У Львівській СШ №17 у свій час було створено раду профілактики, мета якої — координувати роботу педагогічного колективу та громадськості з профілактики правопорушень серед школярів.

З метою виявлення і усунення недоліків у сімейному вихованні, організації педагогічної просвіти батьків, корекції їх виховних впливів на дітей у сім'ї педагогові необхідно передовсім вивчити умови сімейного виховання учнів з відхиленнями в поведінці. Для такого вивчення доцільно використати розроблену 3. Зайцевою програму вивчення сімей учнів. Вона передбачає вивчення таких питань:

1. Загальні дані про сім'ю і батьків учня. Прізвище, ім'я та по батькові батька, матері; кількісний склад та структура сім'ї; якщо родина не повна, то причини її неповноти; стан здоров'я членів сім'ї; матеріальна забезпеченість сім'ї; яку посаду займають; морально-культурний рівень батьків; ставлення батьків до роботи, виробництва в цілому, громадських доручень.

2. Сімейний мікроклімат. Загальна соціальна спрямованість сім'ї; характер взаємин між батьками; чи знає про них дитина і як реагує; наявність конфліктів між батьками й дітьми, їх причини; як такі конфлікти вирішуються; традиції; спільне коло інтересів; потреби та ідеали; естетична та етична культура; побут; чи вживають дорослі члени сім'ї спиртні напої чи палять; ставлення до релігії.

3. Навчальна діяльність дітей у родині. Ставлення батьків до навчальної діяльності, успішності дитини; чи має дитина чіткий режим дня і як його виконує; чи має постійне робоче місце; як батьки допомагають дитині в навчанні; наявність контролю за успішністю та поведінкою дитини; хто такий контроль здійснює; розвиток пізнавальних інтересів дитини; якої допомоги потребують батьки у здійсненні навчальної діяльності дитини.

4. Основні напрями і особливості виховання дитини. Основна виховна тенденція; участь членів сім'ї у вихованні дитини, зокрема участь батька у вихованні; уміння батьків враховувати вікові та індивідуальні особливості дитини; хто для дитини найбільший авторитет у сім'ї і чому; наявність єдності вимог батьків до дитини; особливості виховання дитини; виховання культури поведінки дитини; формування розумних потреб дитини; чи має дитина кишенькові гроші і на що їх витрачає; які засоби, методи виховного впливу переважають (заохочення, покарання, вправляння, привчання); чи існує розбіжність поглядів батьків у застосуванні методів і прийомів виховного впливу на дитину; які покарання застосовуються (зокрема, чи застосовуються фізичні покарання); як дитина реагує на застосування до неї тих чи інших виховних засобів; які основні порушення поведінки дитини; з якими труднощами стикаються батьки в сімейному вихованні; яку конкретну допомогу їм слід надати.

5. Трудова діяльність дитини. Рівномірність розподілу домашніх обов'язків між членами родини; участь дитини в роботі із самообслуговування; чи має дитина постійні трудові доручення і як до них ставиться і виконує; які спільні трудові справи виконують батьки з дітьми.

6. Організація вільного часу. Як проводять члени сім'ї свій вільний час, разом з дітьми чи окремо; як дитина ставиться до спільного з батьками проведення вільного часу; спільні улюблені 'заняття; наявність домашньої бібліотеки й добір книжок; читання художньої літератури; захоплення окремих членів сім'ї; інтереси і захоплення дитини, як вони задовольняються; скільки часу проводить вона біля телевізора; з ким дружить дитина поза школою; ставлення батьків до товаришів дитини.

7. Взаємостосунки сім'ї зі школою. Ставлення батьків до школи, вчителів, виконання ними вимог школи; активність на батьківських зборах; міра активності в наданні допомоги школі; як часто відвідують батьки школу і чи з власної ініціативи, чи за викликом учителів; причини й мета відвідувань; наявність контакту школи з батьками; причини конфліктів.

8. Педагогічна культура батьків. Наявність у сім'ї педагогічної літератури; яку періодичну педагогічну пресу передплачують; інтерес батьків до читання педагогічної літератури, прагнення удосконалення педагогічних знань; чи мають батьки педагогічні знання, необхідні для виховання дитини; якої допомоги у підвищенні педагогічної культури потребує сім'я.

9. Загальні висновки. Труднощі, з якими стикаються батьки: в га-лузі навчання дитини, її виховання взагалі і окремих якостей осо-бистості, організації вільного часу тощо; види і причини сімейногоисблагополуччя. Конкретна допомога, якої потребує сім'я від вчи-теля. Позитивний досвід сімейного виховання конкретної сім'ї,який заслуговує розповсюдження. Педагогічний потенціал сім'ї [42, с. 73-75].

Результати досліджень засвідчують, що передумови поліпшення виховання неповнолітніх в сім'ях, в яких фіксується можливість переходу неповнолітнього на шлях правопорушень, пов'язано з наступними моментами (3. Баєрюнас):

Педагогізація усієї сім'ї. Мова йде, зокрема, про поліпшення взаєморозуміння і єдність дій членів сім'ї, вдосконалення виховного впливу сім'ї як єдиного цілого на дитину. Ефективність позитивного впливу сім'ї на дітей знижується передовсім тоді, коли батьки або один із них не піклуються про неї, коли в сім'ї відсутня взаємна повага.

Система заходів, спрямованих на те, щоб батьки розвивались не тільки як вихователі, але й як особистості. Ізольована або власна педагогічна просвіта і консультування батьків без системи заходів, спрямованих на всебічне підвищення їх культури і свідомості, є недостатньо ефективними.

Підпорядкування зростання матеріального добробуту сім'ї задоволенню і розвитку духовних потреб членів сім'ї як єдиного колективу. Характерно, що для значної кількості батьків підлітків-правопоруш-ників притаманний потяг до матеріальних цінностей, які превалюють над духовними.

Своєчасне пом'якшення і правильне вирішення сімейних конфліктів (у тому числі конфліктів, що виникають через виховання дитини). Дослідження засвідчують, що значна частина батьків підлітків-пра-вопорушників не здатні розумно і своєчасно вирішувати конфлікти в сім'ї.

Координування умов життя конкретної сім'ї і вимог шкільного колективу. Дослідження засвідчують, що для батьків дітей з відхиленнями в поведінці більшою мірою характерне «зведення рахунків» з дитиною, яка принесла негативну оцінку, замість того, щоб координувати зі школою зусилля з усунення перешкод, які заважають нормальному розвитку школяра.

Наявність встановлених зв'язків батьків учнів-правопорушників з тими сім'ями, діти яких дружать з їхніми дітьми. Потенційні можливості для зміни становища на краще навіть у «важких» сім'ях досить великі, тому що більшості батьків властиве природне прагнення виховати своїх дітей хорошими людьми. Це має бути враховане школою; вчителі і класні керівники повинні мати спеціальну підготовку для педагогічної роботи з сім'ями учнів з відхиленнями у поведінці.

О. Гуляр для усунення конфліктних ситуацій в сім'ї пропонує батькам:

1. Якщо назріває конфлікт, то попередьте чоловіка (дружину), що ви не готові говорити на цю тему, вам необхідно прогулятися, щоб продовжити розмову.

2. Намагайтеся розрядити негативні емоції (нервозність, втому) пестливими словами. Дайте можливість висловити незадоволення. Ласка, поцілунок, ніжність виключать конфлікт, що загрожує.

3. Намагайтеся, щоб незадоволення не вилилося в зіткнення, — необхідно знайти і усунути його головну причину. Для цього треба підібрати відповідний момент: м'яко і тактовно розповісти одне одному про те, що викликало занепокоєння, незадоволення.

4. Не показуйте перед сторонніми свої конфлікти. Намагайтеся стримувати себе і розібратися, хто правий, а хто винний.

5. Не потрібно залучати до конфлікту сторонніх, особливо дітей. Проаналізуйте ситуацію, що склалася, і самі спробуйте знайти вихід з неї.

6. Спробуйте вчасно зупинитися у конфлікті, який виник, щоб не допустити його загострення.

7. При розв'язанні конфліктної ситуації не загострюйте її словами «я так хочу», «як я сказав, так і буде» тощо.

8. Намагайтеся не узагальнювати і не нагадувати попередні помилки, тим самим поглиблюючи та загострюючи конфлікт, говоріть тільки про сам факт, який спричинив виникнення конфліктної ситуації. *■

9. Знайдіть у собі мужність бути самокритичним. Якщо ви зрозуміли, що ви неправі, визнайте свою провину, попросіть вибачення в доброзичливому тоні, і конфлікт буде вичерпаний.

10. Якщо конфлікт безглуздий і ви хочете його припинити, то спокійний, доброзичливий тон дасть можливість партнеру схаменутися.

11. Якщо конфліктна ситуація загрожує сімейною катастрофою, спробуйте пересилити себе і визнати свою провину, навіть тоді, коли ви праві. Пізніше, коли всі заспокояться, істина переможе [34, С. 64-65].