5.3. Учнівський колектив і важковиховуваний неповнолітній

Виховна сила колективу в тому, що він, по-перше, має великі можливості систематично, а не від випадку до випадку впливати на своїх членів, тому що учні в ньому знаходяться у постійному спілкуванні; по-друге, в ньому швидко і всебічно пізнається вихованець, навіть дрібне порушення тут не проходить непомітним, що дає можливість своєчасно присікати проступки й інші нахили окремих вихованців; по-третє, в колективі вихованці постійно знаходяться у певній залежності один від одного, як і від колективу в цілому.

Вихованців об'єднує складна система різних за змістом і характером зв'язків: короткочасних і тривалих, позитивних і негативних, однобічних і взаємних, безпосередніх і опосередкованих. Вплив колективу на особистість важковиховуваного учня визначається тим, як він «вписується» в систему стосунків, яка склалася в даному колективі, яке місце він у ній посідає. Це може сприяти розвитку вихованця або гальмувати його в залежності від того, в якій мірі становище учня в колективі буде відповідати його природним можливостям, задаткам, інтересам, потребам.

Для важковиховуваних учнів характерні такі негативні риси, як індивідуалізм, егоїзм, невміння підпорядкувати свої інтереси інтересам колективу. Внаслідок цього створюються нездорові стосунки між колективом і таким учнем.

Дослідження показують, що становище учня в колективі визначається передусім його ставленням до колективу. Значна частина таких учнів, що замислюється над своїми відносинами з членами колективу, розуміє їх ненормальність і намагається змінити на краще. Але шляхи для цього вибирають різні: одні прагнуть заслужити визнання хорошою поведінкою, інші прагнуть утвердитися, демонструючи фізичну силу й негативний життєвий досвід, треті грають роль блазнів, привертаючи увагу до себе.

Залежно від обраних учнем засобів утвердження в колективі здійснюється індивідуальний підхід до нього. Так, класний керівник з педагогічним тактом використав організаторські здібності важковиховуваного учня Василя К. Якось на класних зборах він запропонував створити у класі раду з контролю за дисципліною і навчанням та поведінкою учнів поза школою. Головою ради запропонував обрати Василя К. Педагог роз'яснив хлопцеві його обов'язки і попросив, щоб той завтра прийшов акуратно одягнутий, тому що першим питанням, яке розглядатиме рада класу, буде зовнішній вигляд учнів. Другого дня хлопець прийшов до школи у формі, виконав усі домашні завдання. Вже на першому засіданні ради він виявив себе вимогливим організатором. Василь змінив своє ставлення до навчання, дисципліни і поведінки. Його свідомість зросла настільки, що він попросив, щоб його звільнили з цієї посади, оскільки доводиться заслуховувати учнів про їх успіхи у навчанні, а він сам вчиться не найкраще...

Деякі учні байдуже ставляться до колективу, його інтересів, життя й діяльності, громадської думки внаслідок певних особливостей своєї особистості або через наявність «важливіших» для себе зв'язків та інтересів за межами колективу класу. В такому випадку завдання педагога — сформувати у вихованців потребу в спілкуванні з однокласниками, бажання бути разом з ними.

Деякі учні виступають проти колективу, негативно настроєні проти нього, що викликає зворотну реакцію. Можливості впливу колективу, навіть згуртованого, на таких вихованців обмежені. Тут велика роль належить індивідуальній роботі з учнем.

У практиці роботи школи спостерігаються різні типи ставлення колективу до важкого учня. У першому випадку такий учень тільки формально вважається членом дитячого колективу, а насправді він ізольований від нього; у другому — колектив ставиться до учня іронічно, не сприймає його всерйоз; в третьому — з глибокою неприязню; у четвертому — засуджує його поведінку, але водночас співчуває йому; в п'ятому — намагається вплинути на такого учня, але потребує допомоги педагога.

Кожний з розглянутих випадків потребує свого підходу до встановлення правильних взаємовідносин між учнем і колективом.

Виховний вплив залежить від того, наскільки правильно в ньому склались поняття колективізму, товаришування, дружби. Правильне розуміння цих понять і наявність відповідних їм переконань сприяють згуртуванню учнівського колективу, налагодженню правильних відносин між його членами. Неправильне розуміння цих понять ускладнює виховну роботу в колективі.

Наші дослідження переконують, що значна частина таких учнів своєрідно розуміє колективні стосунки. Вони часто будують дружні взаємини на основі спільності другорядних інтересів, легко сходяться з подібними до себе й дружать з ними. Вони не вимогливі один до одного, легко поривають свої стосунки з незначного приводу. Ця категорія учнів потребує серйозної роботи педагога.

Окремі учні ніколи по-справжньому не замислювались над питанням колективізму, товаришування і дружби, їхні зв'язки з ровесниками мають тимчасовий характер. У школі вони стороняться членів колективу, порушують дисципліну, поводяться замкнуто. Егоїстичні за характером, ці вихованці не рахуються з думкою товаришів, часом порушують дисципліну спеціально, щоб «дошкулити» колективу, затівають конфлікти. Такі учні дуже важко піддаються перевихованню.

Розкриваючи суть поняття колективізму, учням пояснюють спільність особистих і колективних поглядів та інтересів. Кожен член колективу повинен відповідати за спільну справу, додержувати вимог дисципліни, сприяти розвитку взаємодопомоги і товариської критики, бути непримиренним до зарозумілості, заздрості, які підривають колектив, засуджувати пристосовництво і небажання вносити свій вклад у зміцнення колективу.

Важкого учня вчать розуміти товаришування як такий вид стосунків, для якого характерні постійність, відданість, принциповість, чуйність, взаємодопомога тощо.

Педагог показує, що дружба — це найтісніші особисті взаємовідносини між людьми, в основі яких лежать глибока симпатія, єдність поглядів та інтересів, життєвих цілей. Він особливо наголошує на тому, що загальнолюдська мораль визнає тільки таку дружбу, яка не шкодить ні особистості, ні суспільству. Водночас учитель розкриває анти-суспільну спрямованість дружби, в основі якої лежить кругова порука, показує її аморальність.

Оскільки погляди й переконання реалізуються в поведінці людини, велике значення має формування у таких учнів відповідних навичок і звичок поведінки в колективі. Тут головна роль відводиться правильній організації їхнього життя та діяльності. Злагоджена робота зміцнює колектив, зближує його членів, створює умови для взаємодопомоги, співпереживання, створення гарного настрою, підвищує особисту відповідальність кожного вихованця перед колективом.

Найкращим вихователем є згуртований колектив, в якому панує здорова громадська думка, спрямована не на боротьбу з таким вихованцем, а на те, щоб допомогти йому стати кращим.

Про виховну силу думки колективу свідчить той факт, що із 130 опитаних нами важких учнів 85 віддали перевагу будь-якому дисциплінарному стягненню, тільки б їх поведінку не обговорювали на зборах класу, 36 — не заперечували, щоб їх поведінку обговорили на засіданні комісії дисципліни і порядку, тільки 8 вихованців були байдужими, перед ким доведеться звітувати.

Та, на жаль, єдина здорова громадська думка характерна не для багатьох класних колективів. Такий стан пояснюється песимізмом переважної більшості членів колективу; відсутністю морального права обговорювати поведінку інших, бо самі допускають порушення моральних норм; має місце думка, що виступ на зборах з критикою товариша — вчинок не етичний по відношенню до нього; страх, що сам допустить негативний вчинок у майбутньому і доведеться стати предметом обговорення; сором'язливість, боязкість сказати щось не так, скривдити товариша; прагнення діяти наперекір педагогам; неприязнь до нашіптування, підлабузництва, що помилково переносяться і на тих учнів, які сміливо і принципово висловлюються з приводу вчинку товариша на зборах; дотримання принципу невтручання — «моя хата скраю», «мене це не обходить».

Стосовно важковиховуваного учня громадська думка часто буває упередженою. Така упередженість особливо небезпечна під час оцінки особистості вихованця і добору заходів виховного впливу на нього, тому що вона не дозволяє вихователю бачити у вихованця позитивні якості, спиратися на них у процесі перевиховання.

Велике виховне значення мають традиції колективу, які, за виразом А. Макаренка, «цементують колектив». Шкільні традиції спрямовані на те, щоб виховати у кожного учня почуття обов'язку, честі, гордості за колектив, сприяють зміцненню колективу, його моральному зростанню.

Вихованню колективізму, правильного розуміння товаришування і дружби у таких учнів сприяє громадська думка колективу. Участь в обговоренні важливих справ на зборах викликає у вихованців вболівання за справи колективу, що сприяє розвиткові в них почуття колективізму, привчає поважати думку колективу, дорожити його інтересами.

Переконливим прикладом правильного розуміння колективізму, товариськості й дружби для учнів є випадки з життя.

Важливу роль у перевиховуванні такої категорії учнів відіграє встановлення правильного тону і стилю в діяльності колективу. Якщо панує життєрадісний тон, в основі якого лежать свідома дисципліна, єдність і дружба, почуття власної гідності кожного члена колективу, перевиховання проходить набагато легше. Особливе місце належить профілактиці конфліктних стосунків і запобіганню негативним вчинкам.

Учнівський колектив рідко буває однорідним, у ньому завжди є так звані мікрогрупи — проміжна ланка між особистістю і колективом. Вони створюються стихійно.

Основна особливість мікрогрупи — спільність поглядів, переконань, інтересів її членів. Ця єдність веде до єдності дій і вчинків, що накладає на кожного члена групи певні обов'язки. Тому поведінка кожного члена групи визначається й регулюється поведінкою самої групи, і навпаки, досить одному з членів групи стати на шлях порушень шкільного режиму, як почуття солідарності спонукає всю групу до наслідування. Мікрогрупа впливає на своїх членів залежно від її спрямованості, ставлення до вимог педагогічного колективу.

У внутрішній структурі взаємовідносин існує певна система керівництва і підкорення. У групі завжди є лідер і виконавці. Мікрогрупа характеризується замкненістю і тому важко виявити настрій, прагнення та інші особливості групи в цілому і її членів зокрема. Члени групи не «видають» товаришів, що утруднює одержання інформації про того чи іншого члена групи.

Наші дослідження показують, що більшість таких важких учнів (близько 70%) входять до мікрогруп, які мають відверто або приховано негативну спрямованість. До груп з відвертою негативною спрямованістю входять найбільш педагогічно занедбані, недисципліновані учні. Вони всім незадоволені, негативно сприймають дії педагогів та учнівського активу. Вони хизуються своїми негативними вчинками, вважають себе сміливими. У стосунках між членами такої групи немає рівності, нерідко тут виникають прагнення зайняти місце лідера, про що мріє кожний член групи. Такі мікрогрупи не стійкі й часто розпадаються.

Серед груп негативної спрямованості більшість має прихований характер. Члени таких груп, як правило, негативно ставляться до вимог шкільного режиму, педагогічного й учнівського колективів, завжди незадоволені, але це ставлення явно не виражено. Вони діють обережно, рідко відкрито порушують дисципліну. Якщо попадаються на якомусь порушенні дисципліни, намагаються вивернутися, виплутатися, щоб зменшити свою провину. У виховному відношенні ці групи становлять більші труднощі, оскільки їхня позиція прихована від педагога.

Керівництво колективом можливе тільки за умови, що вихователь уміє проникнути у сферу взаємовідносин між мікрогрупами і всередині груп. Уся виховна робота з формування взаємовідносин у малих групах має такі напрямки: запобігання появі негативно спрямованих груп, запобігання входженню до негативних груп важких учнів, розкладання негативно спрямованої групи, переорієнтація груп негативної спрямованості.

Одна з важливих умов запобігання появі мікрогруп негативної спрямованості є вміле комплектування класів чи інших колективів з урахуванням індивідуальних особливостей учня. Комплектування має здійснюватися з таким розрахунком, щоб до одного класу чи гуртка, по можливості, не потрапило кілька таких учнів.

Зрозуміло, що новачок швидше стане на шлях виправлення, коли він з перших днів потрапить під вплив групи вихованців позитивної спрямованості. Вихователь повинен знати про наявність таких груп у колективі і робити все можливе, щоб вихованець налагодив контакти з учнями, які можуть позитивно впливати на нього, оберігати від негативного впливу.

Нерідко угрупування негативної спрямованості виникають внаслідок неправильної поведінки активу учнів школи. Привілеї, якими іноді користуються члени активу, відсутність контролю за його діяльністю призводять до непорозумінь, на основі чого виникає незадоволення діями активу, важковиховувані учні об'єднуються для боротьби з активом.

Досвідчені педагоги «розкладають» негативно спрямовану групу, ділять її на окремі частини: організовують ланки в класі, перерозподіляють учнів по спальнях в інтернаті, створюють групи взаємодопомоги у навчанні тощо. Іноді досить відокремити лідера від негативної групи й звести його вплив на групу до мінімуму. Членів такої групи вводять у колективи позитивного спрямування.

Щоб перевести важкого учня в позитивно спрямоване угрупування, треба з ним провести певну виховну роботу, переконати, що в нових умовах у нього буде більше можливостей для того, щоб змінитися на краще. Дуже важливо, щоб цілі виховання збігалися з цілями нового колективу. Чим більше можливостей для досягнення своїх цілей у новій для нього групі він побачить, тим швидше сприйме її традиції, вимоги, погляди. З цією метою створюються спеціальні групи, які задовольняли б особисті інтереси вихованців (гуртки, спортивні секції, вокальні та інструментальні ансамблі тощо).

Важкі учні по-різному ставляться до нових колективів чи груп: одні швидко звикають, другі ще довго намагаються підтримувати контакти з попередньою групою, треті конфліктують з членами нового колективу. Тому слід попередньо зорієнтуватися, які стосунки можуть скластися. Це допоможе підібрати відповідні виховні заходи, запобігти стихійному впливу самої групи, який може призвести до негативних наслідків.

Переводячи учня до позитивної групи, слід пам'ятати, що засвоєння ним нових норм поведінки залежить від ступеня його важковиховуваності, від сформованих негативних навичок і звичок поведінки у попередніх угрупуваннях. Стабільність норм поведінки ускладнює «вживання» учня в новий колектив.

Зрозуміло, що введення учня в позитивну мікрогрупу потребує докорінної переорієнтації його поглядів і переконань, навичок і звичок поведінки, що, звичайно, нелегко. Тому доцільніше вибрати такі групи, які не вимагали б відразу руйнування всього стереотипу поведінки й поглядів. Так, недисциплінованого учня легше залучити до спортивної секції, гуртка художньої самодіяльності, ніж до органів самоврядування.

Оскільки в мікрогрупі негативного спрямування багато що залежить від лідера, велике значення для переорієнтації групи має виховна робота із самим лідером. Можна змінити становище лідера мікрогрупи в колективі класу, залучити його до певного виду діяльності, корисної для колективу. Участь у такій діяльності позитивно впливатиме на нього, а через нього — і на всю групу. Якщо ж лідер негативної мікрогрупи глибоко педагогічно занедбаний, його ізолюють від групи, а в групі проводиться відповідна виховна робота. У таку групу без лідера можна ввести хороших учнів, на яких вихователь може покластися у своїй виховній роботі з важкими учнями.

У практиці роботи доцільно створювати групи художників для оформлення стінгазет, групи художньої самодіяльності тощо. Зрозуміло, що зміна виду діяльності і її мети сприяє зміцненню й розвитку справжньої товариськості і дружби, взаємодопомоги між вихованцями.

Одним з шляхів боротьби з мікрогрупами негативного спрямування є розвінчання лідерів, посилення суперечностей всередині самої групи. Для розкладу такої групи із середини треба розкрити перед її членами аморальність норм, які їх об'єднують. Так, для розкладу групи хуліганів можна використати те, що вони цінують сміливість. Для цього вихователь розкриває справжню суть цієї риси особистості і показує на прикладах з особистого життя членів групи, якими боягузами вони виявляються насправді.

У декого з членів групи може з'явитися бажання порвати з групою, яка не користується авторитетом.

У роботі з групою негативної спрямованості не слід застосовувати фронтальну атаку, оскільки вона тільки зміцнює опір.

Але нерідко в школі у важких учнів буває розрив у соціальних стосунках з однокласниками і тоді вони виявляються у своєрідній ізоляції. Намагаючись виправити своє становище, будь-якими шляхами завоювати «авторитет» і визнання, ці учні скоюють негативні вчинки, зривають уроки, демонструють свою незалежність поганою поведінкою, що ще більше поглиблює їхній конфлікт з однокласниками і педагогами.

Не досягнувши визнання в колективі класу, такий підліток намагається задовольнити свої потреби у спілкуванні в спонтанних групах у дворі, на вулиці. Члени таких груп можуть задовольнити таку потребу через інші ціннісні норми: їх не цікавить навчання і поведінка цього підлітка в школі, на основі яких вийшов розрив з колективом класу.

За даними досліджень М. Аванесова, у 83,9% досліджуваних виявлено ознаки, які вказують на пошук підлітком середовища для задоволення потреби у соціальному визнанні як одну з найбільш поширених і основних причин виникнення спонтанних угруповань. Не отримавши визнання у колективі класу, намагаючись швидше отримати «незалежність», вони намагаються вступити в профтехучилище, тому що це єдина можливість покинути загальноосвітню школу.

З метою підвищення виховного впливу учнівського колективу на важковиховуваних учнів, слід вирішувати такі завдання:

• формування в учнівському колективі людських стосунків, які базуються на доброзичливості, взаємодопомозі, повазі до себе і до інших, критиці і самокритиці тощо;

• усунення проявів приниження людської гідності, жорстокості та інших аморальних проявів, властивих у стосунках з такими учнями;

• нормалізувати ставлення членів колективу до вихованців, які потрапили через різні причини до категорії ізольованих;

• запобігання конфліктам між важкими учнями і педагогами, учнями і їх батьками;

• гуманне, доброзичливе ставлення до важковиховуваних учнів з боку педагогів та інших працівників школи;

• добір для особливо педагогічно і соціально занедбаних учнів морально-повноцінних наставників.