1.2. Помилки і недоліки виховання дітей у сім'ї

Серед сукупності умов, які спричинюють появу важковиховуваності, значну частину становлять ті, що мають місце у сім'ї — це та сукупність негативних виховних явищ, які впливають на дитину з моменту її народження. Провідним за своїм значенням є вплив на дити-

«

ну батьків своєю поведінкою, характер їх взаємовідносин між собою, ставлення до оточуючих дитину людей. Це той могутній педагогічний фактор, наслідки якого неможливо не враховувати. Його наслідки супроводжують людину все її життя.

Вивчивши понад дві тисячі сімей, де діти були під негативним впливом батьків, В. Сухомлинський дійшов до висновку, що важка дитина — це результат вад батьків, сімейного життя, це квітка, що розквітала в атмосфері безсердечності, неправди, обдурювання, неробства, призирства до людей, зневаги до громадського обов'язку [129, с. 4].

Сім'ї, які продукують важковиховуваних дітей, з точки зору педагогіки можна класифікувати таким чином: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні, антипедагогічні [40, с. 13—15].

Педагогічно неспроможна сім'я (44%) характеризується тим, що батьки намагаються проявити певну активність у вихованні дітей, але роблять це невміло, їх виховний вплив на дітей непослідовний, педагогічно необгрунтований. В основному такі батьки відчувають затруднення у підборі методів виховного впливу. Найчастіше вони керуються своїм «досвідом», який придбали, коли свого часу виховували їх батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потакання примхам).

Друга група сімей належить до тих, які не проявляють особливої активності у здійсненні виховання дітей, проявляють педагогічну пасивність (37%). Вони через об'єктивні причини (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або причин суб'єктивного характеру (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті сварки і конфлікти) не можуть належним чином здійснювати виховання дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. Батьки за сімейними неладами не знаходять часу для виховання власних дітей, втрачають над ними контроль.

Третя група сімей характеризується антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей (19%). Батьки цієї групи не можуть виховувати своїх дітей в дусі вимог нашого суспільства, бо їм самим властива погана поведінка, негативні риси характеру, шкідливі звички. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил співжиття, норм законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста) створюють у сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставити вимогам школи свої сімейні вимоги.

Із сім'ями першої групи в основному проводять роботу, спрямовану на підвищення їх психолого-педагогічного рівня, влаштовують для них консультації з окремих питань виховання важковиховуваних дітей.

Із сім'ями другої групи в основному проводять індивідуальну роботу, у процесі якої домагаються розуміння батьками помилковості своєї поведінки, пробудження відповідальності за виховання дітей, потреби перебудувати атмосферу стосунків у сім'ї, підвести до усвідомлення своєї вини, своїх помилок, сформувати бажання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з третьою категорією сімей спираються на те, що вони також хочуть бачити своїх дітей чесними, культурними, здоровими, слухняними. З ними обговорюють факти допущених ними промахів у вихованні дітей, ставлять завдання усунення цих недоліків і помилок, зміни сімейних взаємовідносин, поліпшення клімату, який сприяв би формуванню позитивних якостей у їх дітей.

З цією групою батьків працювати набагато складніше, тому що всі недоліки сімейного виховання часто бувають приховані від сторонніх, вимагається істотна перебудова стосунків між батьками і дітьми.

Упереджене ставлення до порад і рекомендацій педагогів, часто повне їх відкидання вимагає більш продуманого виховного впливу на них. Для таких батьків не байдужа думка батьківської громадськості школи і ставлення до них на роботі. Тому основний шлях впливу на них через батьківську громадськість, виробничий колектив. Головна мета в тому, щоб показати таким батькам негативний вплив їх домашньої обстановки на дітей, розкрити наслідки такого становища на взаємини дитини з дорослими і ровесниками. В цей же час проводять роботу, щоб залучити батьків до діяльності на допомогу школі у вихованні дітей. Щоб вони побачили своїх дітей, мали можливість порівняти їх з однокласниками та зайвий раз переконатися в необхідності змінити свою позицію по відношенню до школи, необхідні ситуації, які вимагають присутності батьків на шкільних заходах. Після таких відвідин у батьків з'являється бажання внести зміни в характер сімейних стосунків. Не варто сподіватись на швидкі результати в цьому плані, але важливо зародити у них сумніви в непогрішності своєї системи виховання, замислитися над її наслідками.

Викликає інтерес класифікація неблагополучних сімей, запропонована Л. Алексеєвою, за якою такі сім'ї поділяються на: конфліктні, аморальні, педагогічно неспроможні та асоціальні. Усі неблагополуч-ні сім'ї характеризуються ознаками, які вирізняють їх одна від одної, а також об'єднують і тим самим «виключають» із розряду нормальних сімей, вказуючи на те, що таке неблагополуччя має суттєвий характер, антипедагогічну і антисоціальну спрямованість.

Найпоширенішою сьогодні є конфліктна сім'я (60% по відношенню до загальної кількості неблагополучних сімей). Сім'я з конфронтуючим типом стосунків відрізняється від сімей, в яких суперечності мають випадковий характер, тим, що попередній невирішений конфлікт породжує ще більше незадоволення. Окрім того, він своєрідно «навчає» подружжя, що спосіб вирішення проблем подібним чином є єдино можливим. Завдяки цьому частота конфліктів збільшується, ускладнюючи форми протікання конфліктів і спрощуючи можливості їх вирішення. На практиці сімейного життя такі форми конфронтації виражаються в сімейних скандалах, грубості, взаємних погрозах і образах, що призводить до руйнування почуття любові, поваги, відповідальності подружжя. Сім'я такого типу стосунків розвалюється із середини, конфлікт спонукає потребу звільнитися від взаємин, які стали незадовільними.

В аморальних сім'ях подружжя вступає в суперечність уже не тільки між собою, але і з нормами моралі. Якщо сім'ю конфліктну складають люди, які просто не вміють спілкуватися, але в своїх вихідних спонуканнях все-таки прагнуть до цього, то аморальна сім'я завжди появляється через те, що ще в батьківській сім'ї чоловік чи жінка засвоїли стандарти спілкування, які суперечать нормам моралі сімейного життя. Не маючи досвіду позитивної поведінки і спілкування в батьківській сім'ї, людина і свою власну сім'ю створює на основі засвоєних стереотипів. Діти з конфліктних та аморальних сімей часто ігнорують норми поведінки в школі та громадських місцях.

До педагогічно неспроможної сім'ї не варто зараховувати сім'ю, яка допускає окремі помилки у вихованні, але в цілому прагне до позитивного педагогічного впливу. Тут поведінка батьків обумовлена низькою педагогічною культурою, яка поєднується з небажанням що-не-будь виправити і змінити. Постійне ігнорування педагогічних вимог зміцнює розходження таких сімей зі школою, стає своєрідним джерелом протиборства. Батьки свідомо чи мимовільно настроюють дитину проти вчителя, який ставить певні вимоги. Такі конфлікти поступово переносяться в цілому на школу, на будь-які зовнішні впливи стосовно дітей. Суперечливе виховання є в багатьох випадках причиною відхилень у поведінці, тому що батьки продукують неповагу до суспільних вимог. Протест проти вимог учителя починає виражатися в непідкоренні, грубості, відчуженні від колективу, а згодом і від сім'ї. Все це може породити у неповнолітнього негативні якості, з яких найнебез-печнішою є моральна несприйнятливість педагогічного впливу.

Особливе місце серед неблагополучних сімей займає асоціальна сім'я, основною особливістю якої є негативна, антисуспільна спрямованість її членів, яка виражається в тому, що у дітей прямо чи опосередковано формується таке ставлення до моральних (соціальних) цінностей, інтересів, ідей, світогляду, які мають антисуспільний характер. Характерними ознаками такої сім'ї є показна згуртованість членів сім'ї, зовнішньо виражена гармонія відносин, коли вони виступають в ролі альтернатив соціальних цінностей — неповага до важливих суспільних ідеалів. Громадянське обличчя такої сім'ї негативне: при дітях відверто обговорюються недоліки нашого суспільства. Діти з таких сімей характеризуються скептицизмом.

До типів сімей, які несприятливо впливають на дітей, В.Постовий відводить: а) сім'ї, в яких духовні потреби мають другорядний характер, перевага надається матеріальним цінностям, що спричиняє дисгармонійність розвитку дитини; найчастіше такі сім'ї мають одну-дві дитини, один з батьків може вести аморальний спосіб життя; споживацтво, вигода, сімейний, клановий егоїзм сповідуються як життєвий ідеал; низький рівень освіти та культури батьків; б) сім'ї з аморальним мікрокліматом і негативним впливом на розвиток дитини (послаблена морально-трудова атмосфера, постійна конфліктність, антипедагогічне ставлення до дітей, нервовість у внутрішньосімейних стосунках; відсутність загальної культури та духовних запитів; освіта, зазвичай, нижча за середню; в) криміногенний тип сім'ї (внутрішні взаємини будуються так, що завдають значної шкоди духовному і фізичному здоров'ю дітей; г) сім'ї з нейтральним впливом на дитину (внутрішньосімейним взаєминам характерне вільне виховання, коли діти найчастіше живуть самі по собі; вся увага батьків сконцентрована на зароблянні грошей) [98, с. 35-37].

В. Постовий вважає, що для сучасного сімейного виховання характерними є такі проблеми:

а) суттєво знизився матеріальний рівень життя більшості сімей. Заданими досліджень вивчення умов життя домогосподарств, більш якчверть населення в Україні належить до категорії бідних, а дві трети-ни припадає на сім'ї з дітьми, які ще не досягли повноліття і повноюмірою залежать від своїх батьків;

б) з появою категорії сімей «нових українців» встановлюється пев-на модель виховання: народження дитини, передача її на вихованнягувернантці, престижна, з високою оплатою послуг школа, в якій на-вчається дитина. Високий матеріальний стан сім'ї ще не гарантує на-лежного виконання нею духовної, виховної функції. Це засвідчує по-ява останнім часом значної кількості підлітків-правопорушників, які

_{є вихідцями із таких сімей;}

в) в заможних сім'ях з невисоким рівнем загальної і педагогічноїкультури батьків досить часто основним мірилом вартості людиниє гроші і це прищеплюється дітям, формується зневажливе ставленнядо всіх, хто перебуває на нижчому матеріальному рівні;

г) у сім'ях, де батьки зайняті на роботі, послаблюється контроль заповедінкою дітей у позашкільний час.

Різні типи неблагополучних сімей повинні стати об'єктами спеціальної уваги різних корегуючих ланок суспільного виховання. Так, сім'ї з конфронтуючим типом стосунків можуть зацікавити професійних психологів, педагогічно неспроможні — педагогів, аморальні — громадські й адміністративні органи, асоціальні —'правоохоронні органи.

Знання специфіки кожної з неблагополучних сімей допомагає орієнтуватися, з ким саме повинен координувати свої зусилля педагог. Разом з тим, в процесі взаємодії педагогів з неблагополучними сім'ями великого значення набирає етичний бік їх взаємостосунків, відповідно до яких педагог не може безапеляційно і прямо втручатися в справи сім'ї і стосунки її дорослих членів, якщо вони безпосеред^{ньо не пов'язані з вихованням учня. Сам учень виступає в такому разі}

своєрідним «провідником» впливу на батьків з неблагополучних сімей.

Основними умовами, які сприяють зміцненню зв'язку неблагополучних сімей зі школою, повинні стати, по-перше, уважне і детальне вивчення сімейного середовища і всіх сторін її життя з урахуванням конкретних особливостей, конкретного неблагополуччя; по-друге, побудова позитивних і довірливих стосунків педагогів школи з батьками неблагополучних сімей, без яких неможливий ніякий ефект в роботі з ними; по-третє, реалізація на цій основі ділової співпраці з організації спільних дій на неповнолітніх.

Провідним і необхідним принципом в роботі з неблагополучними сім'ями є здійснення індивідуального підходу і розробка індивідуальних методів впливу на батьків. [98]

У розглянутих типах сімей складаються певні стосунки між їх членами, вирішальну роль у формуванні особистості неповнолітніх відіграє ставлення дорослих членів сім'ї до дітей. Узагальнені несприятливі взаємини в таких сім'ях І. Вейнольд-Рибкіна зводить до певних типів [17, с. 88-91].

1. Авторитарне лідерство старших на всіх етапах формування особистості. Суворе виховання, нерідко із застосуванням фізичного покарання, прагнення тримати дитину в страху та покорі під погрозою покарання. Протидія таким методам виховання дітей особливо погіршує взаємовідносини, старші переходять на відверту грубість, нетерпимість до молодшого покоління. Спочатку відсутність теплоти, зацікавленості, а згодом і просто ігнорування особистості дитини, строгість і жорстокість у стосунках, прагнення її обходитись без спілкування зі старшими — ось ситуація, в якій живе дитина. Особистісні особливості таких дітей проявляються в прагненні утверджувати себе в неформальній групі на основі тієї ж жорстокості, підкорення грубій фізичній силі. Референтною групою для таких неповнолітніх часто є люди, старші за віком, нерідко з кримінальним минулим, позбавлені елементарної емоційної культури. Якщо до цього додати, що учителі, учні і весь класний колектив у більшості випадків не робить спроби або просто не в стані подолати бар'єру несумісності з таким учнем, який, між іншим, дуже швидко залишає позицію і статус школяра, то природно вважати його в стані високого ступеня ризику здійснювати не тільки проступки, а й вступати в конфлікти з законом, щоб задовольнити потребу спілкування на рівні його уявлення про цінності особистості.

Другий тип взаємовідносин у сім'ї, який також не задовольняє дітей, — гіпопіклування. Такі сім'ї не викликають занепокоєння, вони пристойні і соціально благополучні, тільки стосунки в них будуються за принципом «кожен живе, як знає». При цьому зберігається сім'я і в той же час всі живуть поодинці. Якщо до цього додати матеріальний достаток, оскільки всі члени сім'ї мають розвинуте почуття обов'язку, багато і плідно працюють, то стає зрозумілим позитивне ставлення педагогів до таких сімей. В їх очах вони є зразковими. У частини таких сімей дітьми займаються бабусі і дідусі, у батьків на них не вистачає часу. Коли вони минаються, виявляється безодня відчуження або формальних стосунків між батьками та дітьми. Учневі дають тратити гроші, але не проявляють інтересу до його духовних потреб, не залучають до спільної діяльності, створюється дефіцит сімейного спілкування. Компенсацію цьому дитина шукає в школі, в колективі, в гуртковій роботі. Доки стосунки в школі заповнені позитивними переживаннями, пов'язаними з усвідомленням власної значущості, розвиток особистості проходить достатньо гармонійно. Слабкі навчальні успіхи можуть стати бар'єром на шляху благополуччя спілкування з класом і тоді проявляються пасивність, підкорюваність, позиція йти за ким завгодно. Неформальна група не обирається учнем, вона його захоплює. Невміння протистояти негативному впливу, пасивна підкорюваність, інтерес до людей сміливих спонукає неповнолітніх йти на повідку, допускати протиправні дії. Референтною групою для таких підлітків стають ровесники. Як правило, матеріальний достаток, непротивлення витратам такого учня в неформальній групі розцінюється як доброта характеру, і це стає відправною точкою побудови взаємовідносин у цих групах. «Купуючи» собі становище в референтній групі, підліток охоче спілкується в ній, наслідує авторитет її членів, але не стає лідером. Своєчасне розпізнавання таких сімей, активне утримання учня в шкільному колективі, утвердження його в неформальній групі у школі, допомога у виборі справи за інтересами і здібностями дозволяє втримати такого підлітка від негативних вчинків.

Третій тип взаємовідносин — відчуження старших, яке проявляється стосовно 12-14-річних підлітків. Своєрідний протест старших проти головного новоутворення — почуття дорослості. Батьки прагнуть покарати відрив від сім'ї, проявляють відверту грубість, зневагу до інтересів і нахилів підлітка. Така ситуація формує установку на самоствердження і пошук «своєї громади», де підліток міг би відчувати себе «на рівних». Особистісні особливості таких учнів можуть бути розглянуті в рамках гіперстенічної неврастенії або в рамках патало-гічного розвитку, відправною точкою для якого є раптово проявлена стресова ситуація сімейних стосунків. Зароджується тенденція в усьому бачити протидію, активно боротися проти уявного зла і робити всім і все на зло. Так появляються негативізм, егоїзм, грубість, готовність до афекті в.

Неформальна група формується на основі прагнення подолати емоційний дискомфорт, тому часто саме такого типу підлітки «групуються» для випивки, вживання наркотиків, куріння.

4. В іншому емоціональному напрямку будуються взаємовідносини там, де діти — «кумири сім'ї», де заласканість, всепрощення, нерозумна любов, повне підпорядкування дитячим вимогам готують дитину на роль лідера. Розвивається егоїзм, однобічне бачення цілі і постійні конфлікти з усіма, хто не бачить виключності цієї людини. Саме цей конфлікт стає мотивом переходу від правильних життєвих позицій до антисоціальної спрямованості, небажання виконувати суспільно значимі вимоги, які пред'являє будь-який колектив, призводить до пошуків неформальної групи поза домом і школою. Такий підліток отримує задоволення від визнання його значущості (його розуму, знань, сили, зачіски і т.п.). Таке визнання нерідко і є фактором, що сприяє розвиткові антисоціальної спрямованості, ранньої алкоголізації, палінню.

Як засвідчують результати аналізу методики сімейного виховання, взаємин у сім'ї між дорослими і дітьми, нерідким явищем є прояв жорстокості стосовно дітей. Така жорстокість може бути наступних видів:

а) Фізичне насилля, яке включає усі форми травм дітей, що ста-лися завдяки спрямованим діям батьків чи вихователів. Сюди ж слідвідносити й фізичне покарання, яке досить розповсюджене в нашихсім'ях. Так, кожну другу дитину в дитинстві били паском або пали-цею;

б) Сексуальне насилля як залучення функціонально незрілих дітейта підлітків до сексуальних дій без їх розуміння та згоди на те. Сюдивідносяться не лише залучення до статевого акту, а й просто спогля-дання чи присутність при сексуальних діях;

в) Емоційне (чи психічне) насилля, яке може проявлятися яку формі негативної уваги (словесні картання дитини, постійна кри-тика, тероризація, нагадування, що дитина є небажаною тощо), такі у вигляді певної втрати уваги до дитини. Шкода від психологічно-го насилля, безперечно, є набагато сильнішою, ніж від фізичного на-силля;

г) Байдуже ставлення до дітей, нехтування їх інтересами — як різ-новид жорстокого ставлення до дітей. Цей вид включає у себе неба-жання, а інколи й неспроможність, задовольнити потреби дітей в о-дизі, їжі, медичній допомозі. [153, с. 52-53]

27 вересня 1991 року Україна прийняла «Конвенцію про права дитини», стаття 19 якої говорить про зобов'язання держави, що прийняла цю Конвенцію, вживати усі необхідні заходи щодо охорони дитини іід усіх форм фізичного та психічного насилля, образ чи брутального поводження з боку батьків, законних опікунів чи іншої особи, яка повинна піклуватися про дитину. На жаль, саме формальне приєднання держави до цієї Конвенції не є гарантією, що насилля стосовно дітей буде ефективно викорінюватися безпосередньо у сім'ях, у приватному житті людей. Для того, щоб це дійсно відбувалося, необхідною є тривала просвітницька робота щодо інформування батьків про недопустимість побоїв як методу виховання.

Завершуючи розгляд сімейних стосунків і особистісних особливостей важковиховуваних учнів, слід мати на увазі, що кожний з них має свій індивідуальний досвід, отриманий у сімейних стосунках, який стає загальним принципом взаємодії, переносить одиничне на загальне.

У сім'ї дитина проходить важливий етап моральної і соціальної підготовки, яка закріплюється школою, але якщо остання не втрутиться у сімейні стосунки, вважаючи їх благополучними, або ламає ЇХ. вважаючи неблагополучними, створюються передумови для ре-влізації власної «незрілої» мотивації вчинків. Саме поняття «незрілість» і є стан «передненормативної» поведінки, в яку треба втруча-тися, поки не пізно.

Дослідження переконують, що вивчення умов виховання дітей у сім'ях дозволяє припустити, які властивості у них можуть сформуватися. Так, якщо в сім'ї панує негативна атмосфера, діти часто виростають грубими, агресивними. В сім'ї, де батьки ведуть аморальний спосіб життя, діти характеризуються такими моральними недоліками, як лицемірство, озлоблення, недисциплінованість, прагнення виправдати свою погану поведінку. Відсутність піклування і контролю з боку батьків сприяє формуванню у дітей замкнутості, недисциплінованості, образливості, розхлябаності. У сім'ях, де практикується жорстоке ставлення до дітей, вони виростають хитрими, лінивими, образливими, підозрілими. Наявність у сім'ї антисуспільних традицій виховує у дітей надмірні матеріальні потреби, лицемірство, неповагу до норм моралі. Сліпа любов і вседозволеність у сім'ї по відношенню до дітей формують у них брехливість, примхливість, свавільність тощо.

Педагог Л. Дунаєва вважає, що методичну роботу педагога з сім'єю важковиховуваного учня слід здійснювати поетапно. Перший з них — діагностичний. На цьому етапі детально вивчається характер взаємовідносин між членами сім'ї, причини конфліктних стосунків, що дозволяє намітити шляхи налагодження контактів між батьками і дітьми, визначити і використати виховні можливості батьків.

На другому етапі педагог втручається в життя сім'ї з метою перебудови взаємовідносин між батьками і дітьми, зміни негативної позиції батьків відносно дітей чи навпаки. Для цього використовують різноманітні виховні впливи (бесіди, поради, роз'яснення). Ефективність цієї роботи обумовлюється здатністю педагога встановити з батьками довірливі стосунки, вмінням своєчасно знаходити в цих сім'ях позитивні нюанси в настрої батьків (сумнів, надія, радість), пропонувати з педагогічним тактом потрібні рішення, підтримати віру батьків у можливість виправлення дитини, виробити програму спільної роботи по її перевихованню батьками, побачити й усвідомити допущені помилки у вихованні дитини, переконатись у тому, що вони справляться з її перевихованням.

На третьому етапі здійснюється перебудова взаємовідносин між батьками і дітьми. Усвідомивши помилковість своєї позиції, батьки за допомогою педагога перебудовують характер стосунків з дитиною в сім'ї. Така перебудова вимагає від батьків певних знань і вмінь, яких їм часто бракує, а від педагога — постійних зв'язків із батьками, надання їм допомоги в налагодженні контактів з дітьми, терпляче озброювати їх мистецтвом виховання. Індивідуальні бесіди з батьками про характер розвитку їх взаємин з дітьми, аналіз причин успіхів і невдач сприяють підвищенню активності батьків у вихованні дітей.

На четвертому етапі, внаслідок проведеної роботи, розвивають позитивні стосунки між батьками і дітьми. Виробивши правильну позицію у вихованні дітей, оволодівши педагогічними знаннями, батьки вже більш самостійно і правильно здійснюють процес виховання. На цьому етапі батьки за порадою педагога здійснюють самоконтроль і самоаналіз своїх дій. Педагоги спостерігають за діями батьків, коригують їх, в окремих випадках втручаються в процес виховання, щоб уникнути помилок.

На останньому етапі батьки вже самостійно управляють внутрі-сімейними стосунками, які набирають сталого позитивного характеру. Батьки спільно з дітьми планують подальше життя своєї сім'ї, відводячи в ньому певне місце самим дітям. Педагоги в даному разі розкривають батькам результативність перебудови їх внутрісімейного життя, намічають плани подальшої виховної роботи. [40, с. 13-15]