Поради для учнів з різних питань самовиховання

У вольовому розвитку учням можна пропонувати дотримуватись таких порад:

не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні;

будь-яку працю виконуй обдумано;

працюй головою і руками;

розпочату справу доводь до кінця;

не кидай слів на вітер;

пообіцяв — виконай;

— пам'ятай: навіть невелика перемога над собою робить тебе сильнішим.

Для формування самовладання доцільно дотримуватись таких правил:

не грубити старшим;

не ображатися на дріб'язкові зауваження;

не давати волю рукам;

не впадати у відчай при невдачах.

Для формування громадської активності корисно запропонувати такий вибір способів:

бути активним, не чекати доручень, брати добровільну участь у громадських справах;

виховувати в себе наполегливість: не відступати перед труднощами;

— розподіляти свій час розумно: жодного дня пустого;

— розпочинаючи будь-яку справу, добре продумай все її виконання;

доводити всяку справу до кінця;

давати оцінку своїй роботі і поведінці;

— уміти організовувати колективну діяльність молодших і ровесників.

З метою формування в учнів бажання допомогти іншим пропонують такі правила:

допомагай тому, хто працює сам;

допомагай іншому і тоді, коли тобі самому доводиться важко;

— допомагай так, щоб товариш вчився самостійно долати труднощі;

взявся допомагати — не підводь, доводь справу до кінця;

допомагай не тільки другу, а й будь-кому, хто цього потребує;

допомагаючи одному, думай про успіх всього класу;

тобі допомагають, допомагай і ти іншим, чим можеш;

допомагай по можливості непомітно.

Розділ V засоби перевиховання

5.1 Роль шкільного режиму в процесі перевиховання

5.2 Навчальний процес і перевиховання

5.3 Учнівський колектив і важковиховуваний неповнолітній

5.4 Праця як засіб перевиховання

5.5 Роль позакласної виховної роботи в перевихованні

5.1. Роль шкільного режиму в процесі перевиховання

А. Макаренко вважав шкільний режим одним із важливих засобів перевиховання. Його виховна функція полягає в тому, що він забезпечує постійність, неперервність зусиль, економить енергію людини, привчає виконувати кожну роботу вчасно, відразу ж, безумовно, якою б непривабливою вона не здавалася; в тому, що він привчає до систематичного, невідступного дотримання встановлених вимог, попереджуючи спокусу хоч би раз відступити, ухилитися від вже прийнятих правил. Неперервність його виховного впливу складає головний засіб для того, щоб зробити прищеплювану звичку міцною — «другою натурою».

Режим, за висловом А.Макаренка, допомагає вихованцям сформувати певні «гальма». Гальмувати себе, на його думку, — це дуже важка справа, особливо в дитинстві, вона не приходить від простої біології, її можна тільки виховати. І якщо вихователь не подбав про виховання гальмування, то його й не буде. Гальмувати себе треба на кожному кроці, і це повинно перетворитися на звичку. Людина без гальма — це зіпсована машина.

Дослідження переконують, що ставлення важковиховуваних учнів до шкільного режиму проходить певні стадії: сприймання режиму як пануючої сили, яка стоїть над ними, а звідси — намагання всіляко порушувати його вимоги; байдуже ставлення до окремих вимог режиму при негативному ставленні до нього в цілому; повне звикання до вимог режиму, коли елементарні норми перестають діяти на них; повністю або частково позитивне ставлення до вимог режиму, прагнення дотримуватися їх завжди і всюди, що базується на усвідомленні необхідності виправитись.

У процесі перевиховання важливо, щоб шкільний режим передбачав ущільнений розпорядок дня важкого учня, щоб він протягом дня був зайнятий корисними справами. Якщо ж є можливість для бездумного проведення вільного часу, це призводить до порушення дисципліни. Чітко регульований розпорядок — один із шляхів привчання учня до дисципліни й порядку. Водночас педагогічно доцільно на першому етапі перевиховання створювати можливості, щоб вихованець міг на свій розсуд розпорядитися вільним часом, а не проводив його тільки в організованих виховних заходах. Це привчатиме до самостійної організації дозвілля.

Правила поведінки учнів регламентують їх обов'язки в школі, майстерні, гуртожитку, їдальні, на вулиці. Виховні можливості правил поведінки зростають, якщо вони деталізовані, доведені до свідомості важких учнів, якщо на їхній основі педагогічний колектив виробив єдині педагогічні вимоги до вихованців.

Шкідливим з огляду перевиховання є поділ правил поведінки на основні і другорядні, коли за порушення одних доводиться відповідати, а за порушення інших — ні. В учнів може скластися думка про необов'язковість правил взагалі.

Роль режиму у перевихованні посилюється за умови, що всі вимоги деталізовані.

Тривале й систематичне дотримання встановленого порядку виробляє в учня звичку додержувати правил співжиття, виховує повагу до інтересів колективу і особистості, до законів.

Чітко впорядковане життя дитини спрямовує її поведінку в певному напрямку, а не за її особистим бажанням. Для вихованця, не привченого до дисципліни, розбещеного, ледачого, який не бажає вчитися і працювати, така регламентація життя — важливий виховний засіб. Дисципліна, порядок, твердий режим відіграють для такого учня роль тимчасових протезів, які сприяють вправлянню органів.

А. Макаренко вважав, що режим виконує свою корисну функцію лише тоді, коли він точний, доцільний, загальний і визначений.

Точність шкільного режиму полягає в тому, що при його здійсненні не повинні допускатися відхилення за часом і місцем проведення запланованих заходів. Точність в усьому передовсім повинна дотримуватись працівниками школи, тоді вона буде передаватися учням. Дотримання точності шкільного режиму сприяє формуванню в колективі позитивних традицій. У таких умовах в учнів виробляється почуття відповідальності.

Доцільність шкільного режиму полягає в тому, що всі елементи життя і порядку в школі продумані і педагогічно доцільні. У доцільності всіх елементів шкільного режиму повинні бути впевнені і педагоги й учні. Вихованці повинні чітко уявляти собі, що потрібно робити в певній ситуації, як треба діяти в тому чи іншому випадку.

Загальність шкільного режиму виражається в загальнообов'язковості його вимог стосовно всіх учнів. Важливо створити такі умови, щоб жоден учень не вважав, що у нього більше прав, аніж в інших. У цьому відношенні вимагають особливої уваги з боку педагогів члени учнівського самоврядування, які нерідко не вважають для себе обов'язковим дотримуватись окремих правил поведінки.

Визначеність шкільного режиму тісно пов'язана із доцільністю і передбачає необхідність точного регламентування всіх елементів режиму. Кожен учень повинен чітко уявляти собі, що він повинен робити під час виконання тих чи інших обов'язків (наприклад, чергового по школі чи у класі).

Наші дослідження переконують, що режим тільки тоді сприяє формуванню в учня свідомості, дисциплінованості, коли внутрішнє ставлення до нього позитивне.

У процесі перевиховання важким учням треба роз'яснювати важливу роль вимог режиму. Кожний має усвідомити, що, виконуючи ці вимоги, він може перебудувати свій характер, усунути негативні риси власного характеру.

Не сприяє вихованню дисциплінованості намагання окремих педагогів приховувати випадки порушення учнями дисципліни. Це призводить до формування в учнів почуття безвідповідальності. Кожний випадок порушення правил поведінки повинен бути помічений, відповідно оцінений вихователем або учнівським колективом.

З метою виявлення причин порушення вимог шкільного режиму і правил поведінки нами опитано 50 важковиховуваних учнів, які часто допускали такі вчинки. Аналіз відповідей цих учнів показав, що причин такої поведінки багато. Але серед них здебільшого виділяються такі, в основі яких лежать особисті якості вихованців: легковажність і непродуманість (36,0%), нестриманість і гарячковість (40,0%), розбещеність і недисциплінованість (58,0%), свідоме небажання виконувати вимоги (28,0%), потяг до паління і алкоголю (42,0%), вплив більш педагогічно занедбаних ровесників (12,0%).

Аналіз негативних вчинків, допущених учнями, свідчить про те, що вони часто намагаються звалити власну вину на інших. Інколи це виражається у примітивній, грубій формі, коли роблять спробу виправдати себе якимись діями своєї жертви. Наприклад, декотрі можуть стверджувати, що потерпілий сам «поліз» першим у бійку, власноруч завдав собі пошкоджень.

Нерідко важкий учень свою провину не заперечує, але намагається зменшити її міркуванням про те, що так роблять усі або більшість. У службі в справах неповнолітніх часто можна почути: «Що від мене хочете? Хіба мало таких, як я?». У його перекрученій свідомості індивідуальна провина перетворюється на колективну. Йому здається, що він виходить не з своїх власних інтересів, а діяв так, як інші. Тому в його очах пом'якшується власна провина, причина якої, на його думку, криється не в ньому самому, а в інших, а він тільки підкорявся «загальному настрою». Йому здається, що і він, й інші люди думають та діють так само, як і він.

Часто учні пояснюють скоєні ними аморальні вчинки обставинами, які нібито штовхнули їх на негативний вчинок. Цим вони хочуть викликати у педагога поблажливість до себе (вкрав, бо погано лежало, бив, бо він боягуз).

Важковиховуваний учень інколи виправдовує свої негативні вчинки і неадекватною оцінкою аморальних дій як нібито проявом «героїзму», на який не кожен відважиться. Такий учень воліє бути яскраво вираженою негативною особистістю, ніж взагалі не мати свого обличчя, бути «сіротою». Окремі учні своїми негативними вчинками намагаються звернути на себе увагу, виділитися із загальної маси, допустити проступок і цим самим утвердити себе серед ровесників, піднестися над ними і в своїх власних очах, радіти від насолоди своєю «виключністю». Декому навіть приємно вкрасти, битися, принижувати інших, протиставляти себе всім і кожному. У помилкових поглядах такого учня негативні нахили перетворюються у позитивні якості, він може навіть хвалитися ними.

Під час аналізу негативної поведінки учня необхідно допомогти йому розібратися у помилкових поглядах, показати шляхи, якими можна виділитися з маси ровесників, залишаючись моральною людиною: праця, навчання, захист слабших від сильніших тощо. При цьому слід пам'ятати, що для учня дуже нелегко зізнатися у своїх помилках, відмовитися від самообману. Адже тоді треба побачити у собі невігластво, боягузтво й інші негативні якості. Для цього вимагається певна мужність, щоб правильно мислити, не боячись істини, дивитись на себе відверто.

Вихованню таких учнів сприяє систематичний аналіз причин порушень ними дисципліни й вимог режиму. Порушення дисципліни й вимог шкільного режиму найчастіше стається там, де погано організовано контроль за діяльністю важковиховуваних учнів. Якщо вихованцеві нічого робити на уроці або в майстерні, в нього з'являється бажання заповнити вільний час, організовувати його по-своєму, не завжди розумно.

Неодмінна умова дисципліни і порядку в школі — профілактична робота, яка сприяє запобіганню негативних вчинків. У профілактичній роботі важливо попереджувати конфлікти між учнями. З цією метою велике значення має виявлення, де найчастіше виникають конфліктні ситуації (клас, майстерня, подвір'я), між якими учнями, в якій формі, які причини конфліктів. Фіксація, класифікація, осмислення конфліктів дозволяють прогнозувати час, місце і форму їх виникнення.

На жаль, педагоги всю свою роботу часто зводять до усунення недоліків, які викликали те чи інше порушення дисципліни, а не вникають глибоко в його причини, недостатньо проводять індивідуальну роботу з потенційними порушниками дисципліни. Глибоке знання вихованця допомагає прогнозувати його поведінку в тій чи іншій ситуації, своєчасно коригувати її.

Інколи причиною порушень дисципліни і шкільного режиму школярами є промахи, нетактовність окремих педагогів.

Підсумовуючи сказане, вважаємо, що умовами підвищення виховної ролі режиму мають бути:

• психологічна підготовка вихованця до сприйняття вимог шкільного життя і порядку, розуміння їх доцільності і необхідності;

• втілення усіх вимог режиму і правил поведінки у шкільні традиції, у реалізації яких вже головна роль належить колективу, а не наказам, розпорядженням;

• введення до режиму елементів гри, яким властиві емоційні переживання;

• залучення самих вихованців до роботи по зміцненню шкільного режиму;

• категорична заборона аморальних вчинків і в той же час розумне мотивування такої заборони;

• недопущення прояву негативних звичок, неправомірної поведінки і одночасно створення сприятливих умов для прояву позитивних моральних звичок, здорового потягу до хороших вчинків.