Прийоми самовиховання

Процес організації самовиховання передбачає опанування важкими учнями спеціальними прийомами роботи над собою. Педагог має навчити вихованця обрати найадекватніші для певної життєвої ситуації прийоми самовиховання. Охарактеризуємо найважливіші з них.

Самопереконання. Полягає в тому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно). Дуже важливо навчитись у конфліктній ситуації переключати свої думки на приємні, які відволікають від конфлікту, заспокоюють.

Самонавіювання. Прийом самонавіювання застосовують утих випадках, коли учневі треба подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у своїх силах, нерішучість. Самонавіювання можливе при високому рівні розвитку особистості. Воно вимагає усвідомлення учнем недоліків свого характеру, бажання позбутися їх, сили волі тощо.

У процесі самонавіювання учень впливає на себе, повторюючи по-думки або вголос певні судження, накази, які добираються з урахуванням особливостей і висловлюються від першої особи, в теперішньому часі, у стверджувальній формі, навіюючи впевненість у можливості справитися з важкою справою, заспокоюючи, знімаючи неприємне почуття («Я впевнений у собі», «У мене досить сили на цю справу», «Я можу спокійно вислухати зауваження»).

Самонавіювання використовується для того, щоб сформувати у вихованця вміння володіти собою, своїми почуттями та поведінкою, прагненням до всебічного розвитку.

Самопідбадьорювання. У процесі самовиховання учні часто відчувають розгубленість, втрачають владу над собою в складних ситуаціях, не вірять у свої сили, здібності й можливості. Так, багато з них вважають непосильним засвоєння програмного матеріалу з математики, фізики, хімії, тому пропускають ці уроки, не виконують завдання. Таких учнів переконують у необхідності здобути освіту, підбадьорюють їх нагадуванням прикладів успішного засвоєння ними того чи іншого навчального матеріалу з цих предметів, що, доклавши певних зусиль, вони можуть успішно закінчити школу. Самопідбадьорювання проводиться різноманітними способами залежно від індивідуальних особливостей вихованця, конкретної ситуації: один звертається до свого минулого досвіду, згадує випадок, коли він зумів подолати свою нерішучість; другий уявляє, як він докладе зусиль у майбутньому; третій звертається до улюбленого героя з художньої літератури чи кінофільму, який завжди досягає мети, не боїться труднощів; четвертий допомагає собі самонавіюванням, переконуючи себе, що в нього все буде добре, що він знайде сили довести справу до кінця.

Самопереключення. Суть цього прийому полягає в тому, що при конфліктній ситуації вихованець свідомо переключає свої думки, щоб заспокоїтися, побороти гнів, бажання здійснити негативний вчинок. З цією метою згадуються приємні події, що впливають на почуття, попереджають конфлікти.

Самопереключення здійснюється і діями, які викликають позитивні емоції. Вихованцеві пропонують у конфліктній ситуації зайнятись улюбленою для нього справою (читання книги, малювання, випилювання і т.д.), яка захоплює його, і цим відвертають його від негативних дій і вчинків.

Самопримус. Нерідко в силу внутрішньої неорганізованості і невихованості волі учні не можуть постійно здійснювати те, що ними заплановано. Тоді використовують прийом самопримусу, який виражається в добровільному виконанні наміченого. Використовуючи цей прийом, учень примушує себе приступити до роботи і не дозволяє собі займатися іншими справами до тих пір, поки не доведе до кінця заплановану справу, долаючи в собі лінощі, небажання вчитися чи працювати.

З метою підвищення дієвості самопримусу вихованцям рекомендують таку пам'ятку:

1. Не очікуй, коли тобі підкажуть, дадуть завдання, будь ініціа-тивним, дій за власним почином.

2. Тільки той долає труднощі, хто сам собі командир.

Не забувай рішуче і твердо примушувати себе тоді, коли треба долати лінощі, втому, страх, поганий настрій.

Наполегливо долай усе, що заважає досягненню мети, і передусім недоліки свого характеру.

^{5. Сильний той, хто має владу над собою.}

Самозаохочення. Застосовують у випадках, коли після подолання труднощів складне завдання виконано. До нього вдаються і якщо необхідно подолати власні негативні риси.

Самоаналіз. Включає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками, уміння аналізувати й оцінювати їх. Він допомагає розкривати причини успіхів чи невдач, розкриває самосвідомість

і сприяє самопізнанню.

Самоконтроль. Полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані прояви. У процесі самовиховання самоконтроль відіграє роль внутрішнього регулятора поведінки і є свідченням становлення самостійної особистості.

Самооцінка. Суть її зводиться до зважування у думках своїх можливостей. Сприяє розвитку вміння дивитися на себе збоку, виробляє об'єктивні критерії оцінки власних вчинків, допомагає подолати недоліки поведінки. Цей прийом запобігає переоцінюванню своїх можливостей, підвищує вимогливість до себе.

Самоосуд. Особливість його полягає в незадоволенні своїми діями, вчинками, поведінкою. Докори сумління збуджують, викликають внутрішнє хвилювання і почуття вини перед оточуючими. Самоосуд породжує бажання якомога швидше виправити допущені промахи.

Самонаказ. Цей прийом втілює в собі яскраво виражені вольові аспекти. Полягає він у прийнятті особистістю твердого рішення ніколи не відступати від своїх принципів, завжди поводитися тільки належ-ним чином. Дотримання власного наказу зміцнює вольову сферу особистості, викликає самоповагу, робить її морально стійкою у різних

_{життєвих ситуаціях.}

Самозаборона. Реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного. її застосовують у тих випадках, коли не дотримано слова, не виконано обіцянки. Інколи людина може навмисно поставити себе в несприятливі умови, щоб відчути дискомфорт, відмовившись від того, що стало звичним. Самозаборона засвідчує наявність в особистості великої сили волі.

Не менш ефективними й цікавими для важковиховуваних учнів є такі практичні прийоми самовиховання.

Крок за кроком. Успіхи у самовихованні учня залежать від конкретності здійснюваної ним роботи над собою. З цією метою його привчають щодня планувати свою діяльність. Намічають заходи, виконання яких відіграє важливу роль у формуванні конкретних рис особистості.

Ефективність цього прийому підвищується, коли вихованець зві-тує про виконання особистого плану.

Чого я домігся за день. Важковиховуваного учня треба навчити самоаналізу, самооцінки своїх дій і вчинків. Самооцінка діяльності спонукає до її продовження і вдосконалення. Учням пропонують вести облік своєї діяльності й щодня оцінювати її результати, виставляючи відповідні оцінки.

Облік може вестися у формі спеціального табеля, в якому перелічуються основні види діяльності, що їх вихованець ставить під контроль. Щодня учень сам виставляє собі оцінки.

Доцільно, щоб вихованці не просто відмічали, що завдання виконано, а виставляли конкретні оцінки.

Виставлення оцінок у табелі вже само по собі виховує: учень змушений проаналізувати свій робочий день, пригадати допущені промахи, самокритично поставитися до себе. Така самооцінка допомагає йому сформувати вміння дивитися на себе збоку, виробляє об'єктивні критерії оцінки своїх вчинків, уміння правильно оцінити свої можливості.

Види діяльності, що піддаються оцінці, можуть бути різними, залежно від особистості вихованця, його позитивних і негативних рис. Ведення такого табеля корисне й тим, що дає наочне уявлення, наскільки стабілізувалася сформована якість у вихованця.

Самозобов'язання. Суть цього прийому полягає в перспективному плануванні роботи вихованця над собою. Такий план-зобов'язан-ня складається на місяць, чверть або півріччя, залежно від того, які якості особистості передбачається сформувати в який термін.

Аналіз самозобов'язань учнів свідчить про те, що вони правильно спрямовують свою діяльність на подолання окремих недоліків: «Я повинен позбутися грубості, навчитися правильно використовувати вільний час, не обманювати, сумлінно ставитися до громадських доручень», «Мені треба подолати в собі слабовілля, грубість, сумлінно ставитись до навчання».

Самозобов'язання цілеспрямовує, дисциплінує учня. Узявши на себе зобов'язання перед колективом, педагогом чи батьками, вихованець не хоче втратити їхню повагу, тому доводить розпочату справу до кінця.

Правила моєї поведінки. Життя і діяльність учня регламентуються вимогами шкільного режиму, правилами поведінки його в колективі, в школі, майстерні, їдальні та в інших місцях. Вимоги шкільного режиму й правила поведінки мають загальний характер і стосуються всіх учнів. Проте існують недоліки, які не проявляються в порушенні дисципліни, наприклад, егоїзм, скупість та ін. Тому вони інколи виявляються за межами виховного впливу ззовні. Важливо допомогти вихованцю виробити свої «режимні» вимоги, свої правила поведінки, виконання яких допоможе подолати недоліки, сформувати позитивні якості.

Наведемо приклади таких правил поведінки залежно від того, на яку якість особистості звертає особливу увагу учень. Так, Роман С, переконавшись, що йому треба позбутися неорганізованості, записав

_{такі вимоги до себе:}

— виявляти активність, не чекати, поки залучать до якоїсь

^{справи;}

— ^{не братись за багато справ одночасно;}

— розпочату роботу доводити до кінця, продумувати весь хід її виконання;

завжди виконувати свої обіцянки;

суворо додержувати режиму дня;

— розумно розподіляти свій вільний час.

Щоб подолати в собі невміння володіти собою, Василь М. виробив

^{такі правила:}

стримувати свою грубість щодо старших;

не давати волю рукам щодо товаришів;

не падати духом у разі невдачі;

не ображатись через дрібниці;

стримувати свої примхи;

^{бути наполегливим, не відступати перед труднощами;}

^{суворо оцінювати свої дії та вчинки.}

Про кого йде мова? Важковиховуваний учень не завжди бачить себе таким, який він є насправді. Тому доцільно дати йому об'єктивну характеристику, допомогти знайти недоліки, які слід усунути, те позитивне, що потрібно розвинути, і те, що необхідно сформувати.

До складання характеристики вихованця залучають всіх учнів, що добре знають один одного і можуть підказати кожному, над чим йому необхідно попрацювати. Вчитель розпочинає таку розмову з читання складеної ним неповної характеристики на учня, не вказуючи прізвища. У характеристиці відбиті риси, властиві конкретному вихованцеві. Зрозуміло, що кожний пізнає себе. Учні продовжують і уточнюють характеристику, доповнюють те, про що «забув» написати вихователь. У процесі обговорення учневі даються цінні поради. Вихователь отримує додаткові дані. На основі одержаних відомостей можна уточнити програму перевиховання даного учня.

Взаємохарактеристика. Суть цього прийому полягає в тому, що самі вихованці пишуть характеристики один на одного. Написані характеристики зачитують і обговорюють на зборах колективу. Як і в попередньому випадку, вихованці активно доповнюють зміст характеристики, що позитивно впливає на тих, про кого йдеться. Цікаві анкети-характеристики «Що я думаю про тебе». Викликають інтерес учнів бесіди на тему «Мої товариші про мене». Розмова спрямовується так, щоб йшлося про всіх членів колективу, а не тільки про важковиховуваного учня.

Самохарактеристика. Визначити слабкі й сильні сторони особстос-ті учня допомагає написання самохарактеристик, в яких учні відмічають зміни у своїй поведінці, ставленні до людей тощо.

Досвід показує, що учні не завжди можуть виділити основні риси свого характеру, частіше відмічають другорядні негативні якості, не вміють проаналізувати свої вчинки, ототожнюють такі риси, як упертість і наполегливість, гордість та егоїзм. Вони рідко пишуть про такі якості, як недостатність знань, невміння організувати свій час, навчальну діяльність. Забувають вони й про свою нестриманість, яка часто призводить до порушення дисципліни.

Щоб розвинути у вихованців здатність до самоаналізу, їх орієнтують на те, щоб вони, складаючи самохарактеристики, розкривали позитивні й негативні сторони своєї особистості, а також називали ті якості, які бажано в собі виробити в процесі самовиховання.

Практикують написання учнями творів або заповнення анкет на теми: «Такий я насправді», «Мої позитивні і негативні якості», «Що в мені змінилося останнім часом», «Яким я уявляю себе в майбутньому». В школах проводять збори на тему «Поговоримо про кожного з нас», на яких кожний учень дає самохарактеристику.

У процесі самовиховання важливо виробити у вихованців звичку вести щоденник. На основі аналізу властивостей своєї особистості вони роблять у ньому короткі записи про здійснені ними корисні справи, про позитивне і негативне у своїй поведінці, про усунення недоліків і сформовані нові позитивні риси. Тут же описуються відомі учневі прийоми самовиховання. Через певні проміжки часу вихованець дає собі характеристику, зазначаючи, чого він домігся, які зміни помітив у своїй поведінці, характері, ставленні до людей, над чим буде інтенсивно працювати найближчим часом.

У процес самовиховання учнів залучаються на допомогу їхні батьки. Щоб цього домогтися, класний керівник повинен привернути увагу батьків до самовдосконалення їхніх дітей. Передусім слід подолати статичний погляд їх на власних дітей, тому що вони несвоєчасно вловлюють зростання інтелектуальних і духовних можливостей дітей. Важливо при цьому переконати батьків систематично враховувати зростаючі можливості їхніх дітей і опиратися на них в інтересах нормального і всебічного розвитку самих же дітей. Такий підхід дорослих, як правило, імпонує і дітям, розряджає дозрівання внутрісімей-них конфліктів.

Для успішного здійснення самовиховання важких дітей у сім'ї важливе значення має встановлення, підтримання і зміцнення з ними сердечних, довірливих взаємовідносин. Провідна роль у цьому належить батькам. Класний керівник має навчити батьків, як домогтися в сім'ї таких стосунків з дітьми. Для цього знайомлять батьків зі структурою психічних явищ, процесів і якостей особистості, методикою їх вивчення та прийомами виховного впливу на них.

Важливим напрямком роботи батьків по активізації самовиховання дітей у сім'ї є організація їх щоденного життя і діяльності, що відповідають наміченим завданням самовиховання. Робота дітей над собою в домашніх умовах має стати продовженням організованого самовиховання в класі. Увага і підтримка батьків у цьому — необхідна умова успішного протікання самовиховання.

Класний керівник і батьки повинні регулярно обмінюватися взаємною інформацією про хід самовиховання дітей, що дозволить коригувати цей процес, виявляти адекватність самозвітів, самоаналізів і самооцінок школярів у класі.

В цілому успіху самовиховання учнів можна домогтися, якщо:

Самовиховання — органічна частина виховного процесу.

Робота учнів над собою — добровільна діяльність.

Програма самовдосконалення конкретна і лаконічна.

— Прийняття нових зобов'язань — тільки після виконання попередніх.

— Робота над собою регулярно оцінюється громадськістю.

З відома вихованця вчитель, батьки, шефи періодично переглядають щоденник і аналізують записи, схвалюючи позитивні зрушення в поведінці підлітка, допомагаючи боротися з недоліками.

Ефективність самовиховання важких учнів значною мірою залежить від стимулювання результатів їхньої роботи. У цьому допомагають змагання між учнями. Наприклад, «парне» змагання у самовихованні, яке проводиться між підлітками, що дружать. Таке змагання набирає характеру взаємодопомоги і товариської критики.

У самовихованні важливо показати вихованцю, наскільки і в чому він змінився. Своєчасна і справедлива оцінка досягнень окрилює підлітка, в нього з'являється впевненість у собі і в своїх силах, він ще з більшим ентузіазмом продовжує роботу над собою.