4.3. Організація самовиховання важковиховуваних учнів

Загальні засади організації самовиховання. Виховний процес може бути повноцінним тільки за умови, що вихованці в його результативності будуть зацікавлені не менше, ніж їх наставники, що вони будуть Позитивно ставитись до спрямованих на них виховних впливів, працюватимуть над вдосконаленням своєї особистості, тобто будуть активно займатися самовихованням.

Досвід роботи з педагогічно занедбаними підлітками переконує, що зусилля педагогів не завжди дають бажані результати. За висловом А.Макаренка, дається взнаки «опір матеріалу». Виховний вплив дає Очікувані результати тоді, коли вихованець виявляє щире бажання й прагнення змінити себе й сам сприяє цьому процесові. Не випадково В.Сухомлинський писав, що найкращі методи й прийоми лишаються пустими, коли вони не ведуть до того, щоб людина заглянула В себе, задумалася над власною долею.

Самовиховання учня тісно пов'язане з виховною роботою школи, Спрямованою на перебудову його свідомості, почуттів і поведінки. Самовихованню передує виховання, і воно є його неодмінною умовою, Надаючи самовихованню свідомого, цілеспрямованого та систематичного характеру.

Процес самовиховання потребує від особистості самопізнання, уміння оцінювати свої позитивні й негативні риси. Щоб сформувати і у вихованців такі уміння, організують їхню психологічну освіту, проводячи цикл бесід, з яких учні отримують необхідний мінімум відомостей про суть психічної діяльності людини, про свідомість, волю, почуття, мотиви поведінки, характер, інтереси, здібності, темперамент тощо. Щоб усвідомити свої негативні вчинки, треба володіти самоаналізом, самокритикою, тобто вміти подивитися на себе з боку. Саме таких якостей багатьом таким неповнолітнім бракує. І Спостереження переконують, що вони не привчені аналізувати й оцінювати свою поведінку, свої почуття і судження із суспільних позицій, їх рідко спонукають до оцінки своїх дій з позиції інтересів колективу, а просто хвалять за добрий вчинок чи здебільшого сварять — за поганий. Тому учні часто не вміють дати собі об'єктивну [Оцінку. Інші, навпаки, переоцінюють свої можливості, не визнають [своєї провини, звалюють вину на інших.

В обох випадках переконують «від протилежного», наводячи яскраві приклади, чітку аргументацію. Багато значить для вихованця критика товаришів, думка авторитетних людей. Учень «відкриває» в собі такі якості, про існування яких не підозрював або яким не надавав значення.

Самовиховання потребує від людини тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, добиватися поставленої мети, не падати духом у разі невдачі. Досвід переконує, що більшість важковиховуваних учнів зазнає великих труднощів через слабку волю і це часто гасить хороші бажання. Вольові зусилля у самовихованні прискорюють цей процес. Таким чином, зміцнення сили волі учнів — важливе завдання самовиховання, а вольові зусилля, в свою чергу, сприяють досягненню мети самовиховання.

Вихованцям слід розкривати причини слабовілля (лінощі, побоювання, нестриманість) і, стимулюючи вольовий розвиток, залучати їх до таких видів діяльності, які потребують зібраності, організованості, відповідальності. Долаючи труднощі, учні гартують волю, доводять почату справу до кінця, відчувають радість перемоги над собою.

У самовихованні важливо вміти контролювати себе, постійно стежити за собою, щоб не «зірватися» й не допустити негативного вчинку. Самоконтроль допомагає підлітку запобігти помилковим діям і вчинкам.

Важливе значення у самовихованні мають стимули, які спонукають учня до роботи над собою. Цінний стимул у самовихованні — ідеал, до якого прагне людина. Його кожний учень обирає індивідуально, але важливо, щоб цей ідеал відповідав нормам загальнолюдської моралі. Вихователь повинен допомогти учням обрати позитивний ідеал, розвінчати негативний, випадковий.

Процес самовиховання учня залежить від рівня розвитку класного колективу. В згуртованому колективі, де панує здорова громадська думка, розвинута взаємна вимогливість, заохочується самостійна робота над собою, вихованець не задовольняється досягнутим, систематично підвищує до себе вимоги, намагається бути таким, як усі.

Керівництво самовихованням неповнолітнього вирішує два завдання: а) керування формуванням правильних поглядів і подоланням неправильних; б) керівництво особистості з вироблення у себе здатності управляти собою (самоуправління). Керівництво формуванням правильних поглядів і самовиправленням неправильних передбачає допомогу особистості роздумувати, виправляти свої помилкові погляди, домагаючись глибокого продумування і розуміння таких понять, як хороше життя, романтика, сміливість, рішучість, самостійність, дружба, зрада, героїзм, сила волі, володіння собою і т.д. Керівництво виробленням особистістю здатності управління собою передбачає спрямування її на вироблення в себе витримки і самовладання, мужності у спротиві поганому, особливо рішучості і сміливості відмовитись від поганого, не дивлячись на тиск референтної групи. При цьому важливо формувати в себе стриманість, долати чи не допускати грубість, гнів та інші негативні емоції. Важлива наявність звички продумувати можливі наслідки тої чи іншої дії, поведінки

в конкретній ситуації.

Керівництво формуванням правильних поглядів і самовиправленням помилкових спричиняється тим, що глибоке коріння відхилень неповнолітніх від норм поведінки приховане в їхніх неправильних поглядах, переконаннях та ідеалах, породжених незрілістю думки, відсутністю життєвого досвіду, легкою навіюваністю, некритичним перейманням неправильних поглядів інших людей, в тому числі ан-тисуспільних елементів і т.д.

Процес самовиховання тривалий і проходить ряд етапів. Знання педагогами змісту й методики роботи на кожному з цих етапів сприяє підвищенню ефективності педагогічного керівництва самовиховання.

На першому етапі робота педагога спрямовується на формування спонукальних мотивів, свідомого ставлення учня до самовиховання. Передусім добиваються, щоб вихованець усвідомив, що його доля залежить не тільки від виховної роботи педагогів, а й від його самостійної роботи над собою. При цьому учень повинен зрозуміти: самовиховання — не тільки його особиста справа, а й суспільна.

Особливої уваги потребують учні, які не помічають своїх недоліків і вважають, що їм нічого виправляти. Таку «позицію» слід розхитати й подолати, добитися того, щоб важковиховувані самі замислювалися над своєю поведінкою, усвідомлювали необхідність відмовитися від помилкових поглядів і негативних звичок, які штовхають їх на порушення дисципліни.

Щоб збудити інтерес до самовиховання, проводять бесіди з використанням мемуарної літератури й художніх творів про людей, які навіть у крайніх умовах працювали над удосконаленням своєї особистості. Вивчення біографії великих людей дає благодатний матеріал для роботи над собою. Наприклад, Наталка 3. пише: «Після таких бесід я залишаюся наодинці зі своїми думками. Коли ставлю запитання, чому я не краща, мені стає соромно. Так хочеться взнати більше! І я починаю читати й читати. Особливо мені хочеться дізнатися про великих людей, про їхні думки, мету, до чого вони прагнули, що їм заважало, як досягли наміченого. Прочитавши книжку, я наслідую їх. Я хочу бути такою ж сильною, сміливою, рішучою, справедливою, а головне — суворою і вимогливою до себе».

У бесідах з учнями підкреслюється думка, що для досягнення мети необхідна активна участь самої особистості у формуванні в себе позитивних рис характеру.

З появою у вихованця сумнівів у правильності своїх поглядів і переконань, готовності працювати над своїм вдосконаленням, починається другий період роботи із самовиховання. Така готовність визначається: наявністю у нього незадоволення собою; уявленням про ті конкретні недоліки, які необхідно подолати; усвідомленням тих позитивних якостей, які необхідно сформувати у себе; оволодіванням прийомами самовиховання.

На цьому етапі учневі допомагають сформувати ідеал, до якого треба прагнути, виробляють у нього стійке бажання наслідувати обраному зразку-орієнтиру. Виявивши відмінність між своїм ідеалом і собою, вихованець бачить, які риси йому треба виробити для досягнення ідеалу, яких недоліків позбутися.

У процесі самовиховання учень постійно порівнює себе з ідеалом. Оскільки учень постійно змінюється на краще, його ідеал потребує вдосконалення, збагачення.

Зразок для наслідування дає змогу скласти програму самовиховання. Тут потрібна допомога педагога, тому що, по-перше, вихованці не завжди можуть уявити собі ідеал у всій сукупності його властивостей і якостей; по-друге, вони часто прагнуть позбутися відразу всіх негативних рис або виробити позитивні, що їм не завжди під силу; по-третє, відсутність самокритичності призводить до того, що учні не помічають своїх негативних рис.

Не варто вимагати від учня швидкого подолання недоліків: вихованець з таким завданням не справиться і втратить віру в себе.

Учня потрібно переконати, що постійна робота над собою обов'язково принесе бажані результати.

На третьому етапі вихованець починає активно працювати над собою, реалізувати програму самовиховання. Формування позитивних поглядів, подолання негативних рис особистості здійснюється в різноманітних видах діяльності. Для учня — це навчання, праця в майстернях, самообслуговування, участь у гуртках, індивідуальні доручення тощо.

На третьому етапі самовиховання робота учня над собою набуває систематичного характеру. Роль педагога зводиться до корегування обраного вихованцем ідеалу і методики самовиховання. Процес самовиховання стає самостійнішим, цілеспрямованішим. Функцію консультанта вихователь може відігравати за умови, що між ним і вихованцем установилися щирі й сердечні стосунки.

У процесі самовиховання здійснюється контроль за результатами реалізації намічених планів. З набуттям учнем досвіду роботи над собою зовнішній контроль з боку педагога чи колективу зменшується, підвищуються самостійність та ініціатива учня у самовихованні.

Крім залучення вихованця до різних видів діяльності, його озброюють умінням працювати над собою.