Методи стимулювання і оцінки поведінки

До групи методів стимулювання діяльності і поведінки відносять заохочення, покарання і змагання. Розглянемо насамперед метод за-охочення. Суть його як методу педагогічного впливу полягає в тому, що діяльність учня позитивно оцінюється і це спонукає його до дальших успіхів, пробуджує віру в свої сили, допомагає мобілізувати в собі сили на боротьбу з негативними рисами характеру й поведінки.

Проте не всяке заохочення активізує процес перевиховання, воно має виховну силу тільки тоді, коли дотримуються певних умов.

Насамперед важливо своєчасно помітити перелом в особистості вихованця, в його ставленні до навчання, праці, людей. Часто доцільно похвалити такого учня «авансом», коли він ще не досяг серйозних успіхів у поведінці, але прагне до цього. Відзначення хоч би незначних зрушень на краще, невеликої перемоги над собою пробуджує у підлітка енергію, викликає бажання діяти так і в майбутньому.

Особливість виховної сили заохочення «авансом» полягає в тому, що ми маємо справу з учнями, які взагалі рідко заохочувалися, не переживали радості від похвали. Правда, цей вид заохочення не можна використовувати часто. У цілому слід керуватися правилом, що похвала має бути заслуженою. При цьому враховуються не тільки результати діяльності, а й те, наскільки вихованець сумлінно її виконав, скільки вклав праці, тобто затрачені зусилля. Адже у вихованців різні досвід і рівень знань.

У роботі з важковиховуваними учнями доцільно створювати спеціальні умови, в яких вони могли б проявити себе з кращого боку, виконуючи цікаве для них доручення.

Грубої помилки припускаються педагоги, які за однакові досягнення важкого учня заохочують менше, ніж інших. Ще гірше, коли при цьому ще й підкреслюють виключність випадку нагородження такого учня.

Заохочення має допомагати вихованцю зрозуміти свої позитивні якості, викликати в нього бажання стати кращим.

Застосування заохочень потребує обережності, всебічного врахування індивідуальних особливостей вихованців та наявних умов. На заохочення вихованця педагог повинен дивитися не як на своє право, а як на можливість допомагати йому у справі перевиховання.

Покарання як метод перевиховання полягає в негативній оцінці небажаних дій і вчинків важких учнів з метою їх припинення або запобігання їм у майбутньому й супроводжується накладанням стягнень за порушення норм і правил поведінки. Воно сприяє виробленню вміння долати в собі шкідливі звички, привчає до дисципліни й порядку.

Кращі педагоги не зловживають покараннями. Іноді жарт, іронія, осудливий погляд зроблять більше, ніж найсуворіші заходи. Але це не означає, що без покарань можна обійтися взагалі. Безкарність веде до непослуху, розладу дисципліни. Отже, розумна система покарання необхідна, вона допомагає формувати людський характер, виховувати почуття відповідальності, вміння долати труднощі.

Покарання важких учнів має грунтуватися на принципі гуманізму і поваги до їхньої особистості. Воно має примусити вихованця пережити почуття провини, викликати неспокій совісті й бажання змінити поведінку, підвищити почуття відповідальності, виробити здатність протидіяти негативним прагненням. Воно не сприймається як кара за вчинене, бо це призведе до озлоблення, викличе страх перед дорослими, розвиватиме хитрість і лицемірство.

Застосування покарань потребує великої обережності. Допустивши негативний вчинок, учні готуються до самозахисту, намагаються виправитися. Тому слід всебічно перевірити факти, довести провину. Незаслужене покарання викликає бажання помститися, зробити щось «на зло» вихователеві, веде до нових конфліктів.

Аналіз причин і мотивів вчинку допоможе визначити ступінь провини вихованця та міру покарання. Сам учень не завжди може оцінити свій вчинок і потребує в цьому допомоги. Якщо він усвідомив своє становище, переживає його і обіцяє більше не допускати подібного, міру стягнення доцільно знизити.

Застосовуючи покарання, спочатку використовують легкі міри, якщо учень не виправився, — суворіші. Занадто суворі покарання втрачають свою виховну силу.

Важливо, щоб при визначенні покарання враховувалася громадська думка колективу. Якщо колектив карає, то педагог повинен допомогти учневі зрозуміти справедливість цього заходу.