3.3. Проблема класифікації неповнолітніх з відхиленнями у поведінці

Об'єктом процесу перевиховання можуть бути різні категорії учнів. За ступенем педагогічної або соціальної занедбаності вирізняють такі чотири групи дітей, підлітків і юнаків [3, с. 21-22].

1. Важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки, дисципліну. Для них характерні такі негативні моральні якості особистості, як грубість, брехливість, нечесність тощо.

Педагогічно занедбані неповнолітні, які негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й норми моралі, постійно проявляють негативні моральні риси особистості.

Підлітки-правопорушники, які стоять на обліку в службі у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спецпрофтехучилищ.

Неповнолітні злочинці — педагогічно занедбані підлітки і юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми і направлені судом до виправно-трудових колоній.

При поділі важковиховуваних учнів на групи одні вчені виходять з мотивів поведінки вихованців, другі — із ступеня педагогічної занедбаності, треті — із ставлення вихованців до своїх негативних вчинків тощо. Окремі автори в основу класифікації кладуть не одну, а кілька ознак.

1. На основі систематизації досліджень В. Оржеховська виділяє такі типи важковиховуваних: пасивно-позитивний, або ж конфліктно-ситуативний з переважною позитивною спрямованістю; байдуже-не-стійкий, або ж неврівноважено-ситуативний з незначною негативною спрямованістю; пасивно-негативний, або ж нестійкий з переважною негативною спрямованістю; активно-негативний, або стійкий з негативною спрямованістю.

Перший тип важковиховуваних неповнолітніх — конфліктно-ситуативний з переважно позитивною спрямованістю формувався у позитивному середовищі. Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення у галузі потреб, інтересів, звичок) не викликає побоювань. У них переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба в праці, але незначно спотворені матеріальні потреби. Переважають соціально корисні інтереси, хоч обмежені правомірні шляхи їх задоволення. Слабо виражені звички до безцільного проведення вільного часу. Має місце середній рівень розумової діяльності і самоорганізації. Ставлення до навчання позитивне, працездатність відносно висока. Переважно вони прийняті колективом класу, ізольована незначна частина таких учнів. Правопорушення для них — ви-. падкове явище. Такі учні гірко каються у скоєному. Для них достатньо докірливих бесід, допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності. Такі діти вимагають ненав'язливого, незримого, але постійного контролю.

Другий тип важковиховуваних підлітків — ситуативний з незначною негативною спрямованістю — характеризується тим, що вони формувалися в середовищі з незначними відхиленнями. У галузі матеріальних потреб — бажання йти в ногу з життям. Вирізняються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжництва. Інколи служать мішенню для шкільних рекетирів-здирників. Незначно виражені аморальні елементи свідомості і поведінки. У них середня працездатність, знижений інтерес до навчання. Вони важко уживаються в класі, їх недооцінюють, принижують, вони терплять образи і, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля приводять їх в компанію з негативною спрямованістю, де виконують роль виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних вчинків. Легко залучаються до трудової діяльності, яка для них є засобом матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливістю розвинути професійні навички.

Таких неповнолітніх (як і першого типу) відносять до групи ризику. Вони потребують постійного контролю і допомоги у виборі діяльності, особливо трудової, нагляду — де, коли і з ким проводить час вихованець. Щодо них слід тактовно корегувати взаємостосунки з класом на користь такого учня. Допомагати батькам у вихованні.

Неповнолітні третього типу (нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю) формуються у несприятливому середовищі. У них примітивними є матеріальні потреби, вони схильні до вживання тютюну й спиртних напоїв. Виражене прагнення до самостійності, вони агресивні, полюбляють бійки, наслідують негативні вчинки дорослих. Відзначаються значною моральною деформацією: брехливі, недоброзичливі, заздрісні. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не здійснюючи своїх установок і ціннісних орієнтацій. Рідко витупають в ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різноманітних правопорушень. Дотримуються принципу «постою сам за себе». Ці неповнолітні, як правило, стоять на обліку. Водночас вони виявляють високу трудову активність. У трудовій діяльності вбачають шлях до самоствердження, можливості заробляти гроші. З них бувають добрі керівники учнівських трудових підрозділів. У процесі перевиховання таких учнів в першу чергу доцільно залучати до госпрозрахункової трудової діяльності. Потрібна постійна робота з батьками, які переважно негативно впливають на учня. Неповнолітні вимагають чуйності і уваги від вихователів. Доцільно залучати їх до занять з позбавлення від наркогенних звичок, аутотренінгу, навчати прийомів самовдосконалення, проводити духовні бесіди.

Неповнолітні четвертого типу (стійкі з негативною спрямованістю) формуються переважно у вкрай несприятливому середовищі. У них переважають примітивні, негативні потреби. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються аморальними установками і переконаннями. Як правило, вони — невстигаючі другорічники. Негативно і цілеспрямовано впливають на колектив. Крадіжки — їхні переважаючі правопорушення. Як правило, це лідери груп, навколо яких формуються неповнолітні протиправного спрямування. Стоять на обліку в органах та службах у справах неповнолітніх. Деякі з них перебували у спецшколах. Такі учні потребують жорсткого контролю з боку всього педагогічного колективу. При першій нагоді їх необхідно працевла-штовувати. При потребі — направляти в школи і училища соціальної реабілітації.

Звичайно, такий поділ дещо умовний. У «чистому» вигляді типи зустрічаються рідко. Частіше присутні характеристики кількох з них [89, с. 47-50].

2. В основі педагогічної занедбаності, на думку М. Мол чанова, лежать три види факторів, що обумовлюють її: 1) прогалина в навчально-практичних і соціально-етичних знаннях, наявність помилкових знань і негативний життєвий досвід; 2) недоліки, ненормальності або дефекти в розвитку рис і якостей особистості; 3) недоліки і ненормальності у взаємостосунках особистості з оточуючими. Внаслідок цього порушуються зв'язки особистості зі середовищем, стосунки з оточуючими набувають конфліктного характеру, поведінка починає все більше відхилятися від загальноприйнятих норм. Дитина стає «важкою».

Першу групу педагогічно занедбаних дітей складають розбещені діти [20, с. 115—121]. Такими стають інколи єдині, останні в сім'ї. Для їх моральної позиції характерна надмірна претензійність, агресивність, непоступливість. Це стає можливим через те, що порушується розумне співвідношення між піклуванням про дитину і вимогливістю до неї, коли міра уваги виявляється надмірною, і дитина заражається егоцентризмом, починає нехтувати інтересами і гідністю оточуючих її людей, не усвідомлюючи спочатку, що діє аморально із суспільної точки зору. Оберігаючи свою дитину від усіх обов'язків і клопотів, батьки прирікають її на бездіяльність, не прищеплюють навичок і звичок піклування про себе і оточуючих, привчають до безвідповідального ставлення до життя.

Звикаючи з дитинства до особливого становища в сім'ї, подібні діти домагаються відповідного становища і в тих колективах, куди вони потрапляють у результаті життєвих обставин. Розбещених дітей можна віднести до типу педагогічно занедбаних тоді, коли їхні претензії до оточуючих переходять межу допустимого у їхньому віці.

Другою групою педагогічно занедбаних дітей є затуркані, знедолені діти. Вони виростають у сім'ях, де батькам властивий «крутий» характер, вони суворо контролюють кожен крок дитини, не вміють прощати незначні дитячі помилки. Є сім'ї, в яких діти постійно чують окрики: «не лізь», «не чіпай», «не твоє діло». Дитина своїми неправильними діями викликає роздратування у батьків, останні, замість того, щоб допомогти дитині, починають обмежувати її самостійність, аж до застосування фізичних покарань. Виховуючись в таких умовах, вона боїться діяти рішуче, стає понурою і похмурою, до дорослих ставиться з недовірою. У дітей, які виростають в умовах надмірної вимогливості і примусу, втрачається віра в свої сили, нерідко відсутня життєва перспектива. У ще важче становище дитина потрапляє тоді, коли вона починає усвідомлювати своє небажане перебування в сім'ї. Подібні факти мають місце в неповних сім'ях, де батько і мати знаходять нового супутника життя, для якого виявляється зайвою «чужа» дитина, яка стає предметом постійних сімейних драм і скандалів.

Третю групу педагогічно занедбаних дітей складають бездоглядні. Вони стають такими через зайнятість батьків роботою або громадськими справами, неувагою їх до своїх батьківських обов'язків або фактичною неможливістю достатньою мірою займатися вихованням дітей (неповні сім'ї, виїзд на заробітки). Отримавши дуже рано велику самостійність і не вміючи нею розумно користуватися, з часом окремі з дітей стають цілком некерованими. Вони не звикають до систематичної праці (особливо навчальної та з самообслуговування), шкільна дисципліна є для них тягарем, і вони виступають першими її порушниками, багато часу проводять у бездіяльності, привчаються до паління, вживання спиртного, до хуліганства, злодійства і т.п. Бездоглядні діти легко піддаються у процесі неорганізованого життя випадковим антисуспільним впливам, звикають до анархічного способу життя.

Четверта група педагогічно занедбаних дітей — розбещені аморальною поведінкою. Такі діти довгий час були свідками нечесного способу життя, брехні, розпусти; це залишило глибокий слід в їх свідомості, штовхнуло їх через незначний життєвий досвід на помилкові узагальнення, підірвало віру у світлі людські ідеали, заразило нігілізмом, цинізмом. Сприйнявши надто багато поганого, ці діти починають з недовірою ставитись до всього хорошого.

Вияснення типологічних особливостей цієї категорії неповнолітніх дає можливість більш раціонально здійснювати виховну роботу не тільки з різними групами, але й з окремими педагогічно занедбаними дітьми.

У виховній роботі з розбещеними дітьми необхідно долати їх необгрунтовані претензії до оточуючих людей; зводити їх надзвичайно розвинуті від надмірного задоволення потреби у відповідність із суспільно обгрунтованими доцільними нормами; задовольняти тільки ті запити й інтереси, які обґрунтовані і можуть бути виконані в даному колективі; ставити їх в становище рівного задоволення матеріальних і духовних потреб з усіма членами колективу.

Під час виховного впливу на знедолених дітей слід вселяти в них упевненість у власні сили, допомогти побачити життєву перспективу; створити в колективі ситуації, які давали б можливість для прояву їх позитивних якостей і самоутвердження; забезпечити в школі і в сім'ї обстановку довір'я, доброзичливості та уваги до них.

У перевихованні бездоглядних необхідно усувати їх анархічне ставлення до вимог колективу, привчати до дисциплінованості, долати погані схильності і звички шляхом включення їх до різних видів діяльності, переключення їх енергії на виконання суспільно корисних справ, встановлення контрольованого розпорядку дня.

Під час перевиховання розбещених дітей ставити їх в такі життєві ситуації, які б розкривали перед ними всю непривабливість їх моральної позиції, розвінчували наявні в них антисуспільні установки, показували доцільність і красу виконання загальноприйнятих соціальних норм.

3. За властивостями своєї особистості неповнолітніх правопорушники не являють собою однорідного явища. На думку учених Г. Миньковського і А. Сахарова, слід говорити про чотири типи не-повнолітніх правопорушників.

До першого типу відносяться неповнолітні, особистості яких притаманна антисуспільна установка, тобто внутрішня психологічна готовність скоювати проступки і навіть злочини. Вони постійно готові хуліганити, зачіпати оточуючих і т.п., і в цьому полягає їх небезпека.

Цьому типу найчастіше притаманні стійкі негативні погляди, шкідливі звички і антисуспільна поведінка. Потреби та інтереси його обмежені прагненням до випивок, до азартних ігор, до жаргону. Такий неповнолітній часто цинік, егоїст, бурхливо реагує на свої неприємності і в той же час байдужий до чужих переживань. Зазвичай вони не вчаться, і якщо працюють, то несумлінно. Нерідко вони — ватажки або активні члени груп негативної спрямованості. Мотиви злочинів у них не випадкові, а є результатом попереднього морального розвитку.

Як і усякий неповнолітній правопорушник, такий неповнолітній піддається вихованню і виправленню, але дуже важко. Зазвичай на перших етапах він грубо протидіє позитивному виховному впливу, створюючи між собою і вихователем психологічний бар'єр недовіри і навіть ворожості. Подолати цей бар'єр — значить створити хороші передумови для подальшого виховання. Вихователь повинен особливо детально, продумано і без поспіхів будувати свої стосунки з підопічним.

Неповнолітні правопорушники другого типу за рисами свого характеру і установками подібні до неповнолітніх першого типу, але у той же час відрізняються від них. Зовні вони також можуть характеризуватися негативно: не вчаться, порушують трудову дисципліну, полюбляють випивки, азартні ігри. Загальний розвиток однобічний.

Однак в моральному відношенні такі неповнолітні ще не повністю зіпсовані, що стає помітним, якщо ґрунтовно проаналізувати, за яких умов і чому вони скоїли злочин. Постійної готовності (установки) скоювати злочини у них немає. Мотив і ціль злочину часто виникають випадково під впливом конкретної ситуації або приводу. Злочин може бути скоєний від впливом інших більш досвідчених і активних членів групи або навіть дорослих злочинців. Характерні для них групові бійки, випадкові крадіжки, викликані тим, що добро не охороняється, пограбування п'яниць і т.п.

Третій тип неповнолітнього правопорушника — це неповнолітні з нестійкими рисами характеру. У них багато позитивного в поглядах, відносинах та інтересах. Можна навіть сказати про деяку позитивну моральну стійкість в їхній поведінці; досить часто вони позитивно характеризуються оточуючими, хоча не завжди ініціативні в громадському житті. Здорові основи в їх психології призводять до щирого каяття після притягнення до кримінальної відповідальності. Причини скоєння злочину чи співучасті в ньому полягають в тому, що окремі потреби та інтереси цих неповнолітніх мають антисуспільний характер. До інших факторів, що породжують формування злочинного мотиву, відносяться вплив злочинної романтики, некритичне наслідування, помилковий престиж, слабка воля, що проявляється в нездатності утриматися проти «спокуси».

Четвертий тип — це неповнолітні, які скоїли злочин випадково, наперекір загальному позитивному моральному розвитку. Формування злочинних мотивів, очевидно, обумовлене в них віковими рисами особистості — легковажністю або бешкетництвом при неправильній, імпульсивній оцінці у раптово виниклій конкретній життєвій ситуації.

4. Дослідження К Лгошевата Г. Миньковського дозволили виділити в залежності від основних мотивів злочинної поведінки і їх стійкості, ступеня розвитку деформації такі типи неповнолітніх, які скоїли злочини:

а) 3 відносно стійкою злочинною спрямованістю. їх 10-15% в кон-тингенті неповнолітніх злочинців, але саме на них припадає більшачастина важких злочинців і рецидиву. Ці неповнолітні характеризу-ються превалюванням в структурі особистості примітивних потреб,агресивності, жорстокості, стійкої позиції відносно «переваг» і «прес-тижності» злочинної діяльності в поєднанні зі значним ступенем від-чуження від нормальної системи ціннісних орієнтацій, спілкування,соціальної діяльності. Вони зберігачі і переносники звичаїв злочин-ного середовища, включаючи жаргон, фольклор, татуювання і т.п.

б) 3 переважно негативною орієнтацією особистості. В контингентізлочинців вони складають 30-40%. Таким неповнолітнім притаманназвичка до безцільного проведення часу, до випивок, для них престиж-на приналежність до груп з негативною спрямованістю, у складі якихвони найчастіше скоюють злочини, ніби пливучи за течією, мовляв«буде що буде».

в) 3 нестійкою особистісною спрямованістю. їх доля в контингентінеповнолітніх, що скоїли злочини, біля 30-35%. Характер поведінкитут дуже суперечливий: з хорошими вони хороші, з поганими — пога-ні. Скоєння злочинів такими неповнолітніми зазвичай має престиж-ну або наслідувальну мотивацію, в ряді випадків стимульовану ста-ном алкогольного (може й наркотичного) сп'яніння і відчуття безпекив силу групової підтримки.

г) 3 переважно позитивною характеристикою особистості, що скої-ли злочини під впливом випадкових обставин у поєднанні з легковажноюабо неправильною оцінкою своїх дій і їх можливих наслідків. їх біля 25-30%.

Знаючи проведену класифікацію, можна диференційовано вирішувати питання боротьби з правопорушницькою поведінкою неповнолітніх, не допускаючи ні надмірної інтенсивності і суворості застосовуваних засобів, ні їх недостатності в силу одного лиш фактора неповноліття. Що зроблено, які наслідки, як характеризується особистість, які мотиви і причини лежали в основі механізму конкретного вчинку — ось питання, які необхідно вирішувати стосовно до кожного випадку злочину неповнолітнього, а не тільки питання про

вік [48, с. 288-289].

Складність проблеми типології неповнолітніх з відхиленнями у поведінці призводить до різноманітності класифікаційних ознак. Очевидно, шукати критерії для єдиної універсальної класифікації немає потреби. Цілком обґрунтованим є, на наш погляд, складання характеристик, кожна з яких без претензій на універсальність розглядає характери під певним кутом зору.

Так, таких неповнолітніх стосовно їх ставлення до своїх аморальних вчинків можна поділити на такі групи:

вихованці, що визнають аморальність своєї негідної поведінки, бачать зв'язок між своїми негативними моральними рисами і негативною поведінкою. Пояснюють свою поведінку слабохарактерністю, відсутністю витримки. Подібна самооцінка є важливою передумовою їх виправлення;

вихованці, котрі визнають формально аморальність своєї негідної поведінки, але не пов'язують її з недоліками в моральній сфері. Вони виправдовують себе тим, що їх «не зрозуміли», що вони «постраждали». Вони не бачать потреби самовдосконалення;

вихованці, які формально визнають себе винними, оскільки їм довели це, але внутрішньо себе не осудили, не відчули докору сумління, не бачать необхідності самовиховання, оскільки не бачать у себе

негативних якостей;

вихованці, які визнають, що допустили негативний вчинок, але, назвавши одну чи кілька негативних рис, вимогу їх усунення сприймають негативно, у них намічається тенденція до самовиховання;

вихованці, що не визнають себе винними і не ставлять до себе вимог по усуненню негативних якостей. Всі звинувачення відкидають, прагнуть їх оскаржити, звинувачують у негативних вчинках інших.