М.М. Фіцула, І.І. Парфанович

Відхилення у поведінці неповнолітніх: шляхи їх попередження та подолання

Навчально-методичний посібник Видання друге, перероблене та доповнене

ТЕРНОПІЛЬ

НАВЧАЛЬНА КНИГА - БОГДАН

^{Розділ IV. Методи і прийоми перевиховання та самовиховання}

Особливості використання загальних методів виховання у перевихованні 147

Місце індивідуальної виховної роботи у перевихованні 163

Організація самовиховання важковиховуваних

учнів 185

Розділ V. Засоби перевиховання

Роль шкільного режиму в процесі перевиховання 201

Навчальний процес і перевиховання 205

Учнівський колектив і важковиховуваний неповнолітній 218

Праця як засіб перевиховання 226

Роль позакласної виховної роботи в перевихованні...228

Розділ VI. Вихователі важковиховуваних учнів

Учитель і важковиховувані учні 237

Значення виховного впливу батьків у перевихованні 246

Залучення громадськості до процесу перевиховання , 255

Проблема педагогічних конфліктів 259

Розділ VII. Основи превентивної діяльності

Превентивна діяльність у питаннях і відповідях 267

Зміст практичних занять з підготовки до превентивної діяльності 313

Аналіз і вирішення проблемних ситуацій 341

Методичні розробки 356

Кросворди 382

^{Висновки 421}

_{Список використаної літератури 423}

_ВСТУП

У сучасних умовах, коли інтенсивно здійснюється будівництво Української правової держави, особливої актуальності набуває проблема педагогічного впливу на учнів з різними відхиленнями в моральному розвитку й поведінці. Як засвідчує практика і результати наукових досліджень, саме ці відхилення стають першопричиною зростання дитячої злочинності, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії.

Перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, досягнення істотного зростання інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості і суспільства, передбачений Національною доктриною розвитку освіти України у XXI ст., вимагає від виховних інституцій (сім'ї, школи та інших закладів освіти) пошуку форм, методів і технологій виховної роботи серед неповнолітніх з відхиленнями у поведінці, спрямованої як на перевиховання таких неповнолітніх, так і на попередження відхилень від соціальної норми, які негативно впливають на формування особистості людини.

Попереджувальна виховна робота обумовлюється специфікою самої проблеми, індивідуальними особливостями особи, з якою вона проводиться, специфікою умов, обставин її проживання, навчання, загалом життєдіяльності. Це потребує знань шляхів запобігання з урахуванням вихідного соціального стану індивіда, форм і методів соціально-правової, психолого-педагогічної допомоги. Шляхами запобігання таких негативних явищ є насамперед формування правильних ціннісних орієнтацій, починаючи з раннього дитинства.

Процес перевиховання особистості з відхиленнями у поведінці передбачає не тільки усунення негативних якостей, а й зміцнення наявних і формування нових позитивних рис особистості.

Організація виховного процесу з попередження формування відхилень у поведінці неповнолітніх і подолання негативних рис особистості становить певні труднощі як складністю внутрішнього світу таких неповнолітніх, так і недостатньою теоретичною і практичною підготовкою до такого виду роботи педагогів. Самі того не помічаючи, вони часто підходять до процесу перевиховання з таких самих позицій, як і до виховання звичайних учнів, тому не досягають бажаних результатів.

Сучасні досягнення педагогічної науки й досвід роботи кращих учителів дозволяють узагальнити питання методики попередження й подолання цього небажаного явища. Вона має передбачати не боротьбу з негативними сторонами особистості, а вияв найцінніших позитивних її сторін, здорових компонентів її фонду і на цій основі виправлення особистості. Виходячи з такої позиції, пропонуємо читачам підготовлений нами навчально-методичний посібник.

Зміст І-УІ розділів посібника підготовлено доктором педагогічних наук, професором М. Фіцулою, VII розділу — кандидатом педагогічних наук І. Парфанович. Усвідомлюючи складність і важливість порушеного питання, автори не претендують на повноту його висвітлення. Можливо, якісь із їхніх тверджень виявляться дискусійними, тому автори з вдячністю приймуть поради і критичні зауваження читачів.

Розділ і причини відхилень у поведінці неповнолітніх

1. Відхилення у поведінці неповнолітніх: суть і види відхилень

2. Помилки і недоліки виховання дітей у сім'ї

3. Недоліки навчально-виховної роботи школи

4. Негативний вплив на дітей побутового оточення

5. Система попередження і подолання відхилень у поведінці

1.1. Відхилення у поведінці неповнолітніх: суть і види відхилень

Поведінка людини є системою дій і вчинків, які мають моральне значення й підлягають моральній оцінці незалежно від того, з яких причин їх зроблено. В цьому розумінні говорять і про поведінку учня в школі, родині, у громадських місцях тощо. Згідно з цим виховання поведінки як системи вчинків є насамперед моральним вихованням.

У кожному цивілізованому суспільстві існує певна система норм і правил поведінки (правових, моральних, етичних), дотримання яких є обов'язковим для його членів. Ці норми поведінки можуть бути закріплені у відповідних документах (правові норми), а можуть бути загальноприйнятими без такої документальної фіксації (морально-етичні норми).

Норма — існуючий у соціальній спільності чи групі стандарт, зіставлення з яким визначає прийнятність і досконалість об'єктів, процедур і продуктів діяльності.

Відхилення у поведінці — система вчинків або окремі проступки, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам.

Як засвідчує практика, наявність норм і правил поведінки сама по собі ще не забезпечує їх дотримання всіма членами суспільства. Завжди зустрічаються індивідууми, які не узгоджують свою поведінку з існуючими нормами, допускають відхилення від них у певних ситуаціях. Такі відхилення від загальноприйнятих норм поведінки в науковій літературі позначають терміном «девіації» (лат. (ієуіШіо — відхилення), і, відповідно, поведінку — «девіантною». Ступінь відхилення може коливатися від постійних проявів окремих негативних якостей і рис (упертість, недисциплінованість, грубість та ін.) до наявності відверто асоціальних форм поведінки і проступків типу правопорушень і навіть злочинів.

Сьогодні проблема девіантної поведінки в нашій країні набуває особливої актуальності, оскільки всі сфери суспільного життя зазнають серйозних змін, відбувається девальвація колишніх цінностей і норм поведінки. Економічні, соціальні, демографічні та інші зміни на сьогоднішній день є несприятливими для гармонійного формування особистості. Спостерігається тенденція до зростання девіацій, у тому числі й злочинності. Серед неповнолітніх, зокрема, її «омолодження», тобто зниження тридиційних вікових обмежень.

Розрізняють три рівні антигромадських вчинків. На першому рівні знаходяться різноманітні порушення дисципліни: культури поведін

ки, статутів загальноосвітньої школи, статутів різноманітних дитячих і молодіжних громадських організацій. Другий і третій рівні складають правопорушення, які розподіляються на проступки (порушення нормативних положень органів влади: законодавчих, правоохоронних, цивільного кодексу) і злочини (порушення статей Кримінального кодексу) [89, с. 56].

Вчинок — елементарна клітина поведінки людини — являє собою одиничний, відносно завершений акт поведінки, викликаний прямою або опосередкованою зовнішньою причиною і здійснюється за цілком певних обставин, у конкретній ситуації.

Проступок з педагогічної точки зору характеризує порушення норм моралі, і є порушенням не лише конкретної норми, а й суспільних відносин, які цією нормою встановлюються, регулюються і охороняються. Проступок є однією з форм правопорушення, що полягає в провинній дії (або бездіяльності), яка відрізняється від злочину меншим ступенем суспільної небезпеки.

Правопорушення — винне протиправне діяння (дія або бездіяльність) осудної і, як правило, повнолітньої людини, а також відповідної державної, кооперативної чи громадської організації.

Адміністративне правопорушення (проступок) — протиправна, винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Злочином визначається передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок (ст. 7.ККУ).

Делінквентна поведінка (лат. деііп^иепз — той, що скоює проступок, правопорушення) — це девіантна поведінка, що виходить за рамки невідповідності соціокультурних норм і очікуванням в галузь протиправних дій. Делінквентність — це психічна готовність до правопорушення, повторювані асоціальні за своєю спрямованістю вчинки і дії, формування негативно спрямованих особистісних установок.

Дітей, виховання яких викликає особливі труднощі, різні автори називають по різному: «педагогічно занедбаними», «соціально занедбаними», «соціально незахищеними», «важковиховуваними», «деза-даптованими», «з девіантною поведінкою» і т.п. Загальноприйнятого терміну, який би однаково відображав людську діяльність, що не відповідає соціальним нормам, не має. Спільним є лише те, що перераховані вище діти авторами відносяться до категорії «важких».

До важких дітей відносять тих молодших, середніх і старших школярів, які характеризуються певними відхиленнями в моральному розвитку, наявністю негативних форм поведінки, недисциплінованістю. Все це складає «перепони для організації навчально-виховного процесу, педагоги відчувають труднощі в роботі з цими дітьми, а інколи гостро переживають своє безсилля» [61, с. 248].

У залежності від віку змінюються ознаки «важкості»: в 1—4 класах найчастіше капризність, упертість, лінь, неуважність, брехливість, неакуратність, забійкуватість, відсутність самостійності; в 5-8 класах — грубість, озлобленість, небажання трудитися і навчатися, прагнення зробити щось шкідливе, підвищений інтерес до сексуальних питань; у старших класах — зневажливе ставлення до батьків, дорослих, товаришів, до своїх навчальних і суспільних обов'язків, критиканство, невміння доводити розпочату справу до кінця, нестриманість, в окремих — хвороблива замкнутість.

Важливо зауважити, що з віком змінюються не тільки ознаки «важкості», але й «зміст» негативних якостей учнів. Якщо, наприклад, учень у молодших класах проявляв лінь у навчанні, то це могло бути пов'язано з невсидливістю, невмінням долати перші навчальні труднощі, в середніх класах лінь учня може мати причиною відсутність інтересу до знань і підвищений інтерес, наприклад, до спорту, в старших же класах вже може появитися своєрідний «принцип», що виправдовує небажання вчитися: «не всім ученими бути, люди без освіти також приносять користь».

Педагогічно занедбані діти — це здорові, потенційно повноцінні, але недостатньо виховані, навчені та розвинуті діти. Наслідком цього порушення є недоліки, прогалини, відхилення у діяльності, поведінці, спілкуванні. Вони відчужуються від школи, але референтність (значущість) сім'ї педагогічно занедбаними дітьми не втрачається.

Соціально занедбані діти відчужуються не тільки від школи, а й від сім'ї. Вони засвоюють перекручені ціннісно нормативні уявлення і кримінальний досвід в асоціальних підліткових компаніях й угру-пуваннях.

Підлітки-правопорушники — це важковиховувані, педагогічно занедбані підлітки, які скоюють правопорушення (дрібні крадіжки, хуліганство та ін.), порушують адміністративні та інші норми, стоять на обліку в органах у справах неповнолітніх чи направлені службою у справах неповнолітніх до шкіл чи училищ соціальної реабілітації.

Неповнолітні злочинці — це важковиховувані, педагогічно занедбані підлітки і юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми і направляються судом до виховно-трудових колоній [89, с. 53].

Малолітні — молодша група неповнолітніх. Закон не визначає вік малолітніх, проте у практиці до них за загальним правилом відносять дітей, які не досягли середнього підліткового віку (12-13 років).

Неповнолітні — особи, які не досягли віку, з якого закон визнає їх повністю дієздатними (до 18 років).

«Важковиховуваність і педагогічна занедбаність взаємозв'язані. Істотну особливість цього взаємозв'язку можна виразити таким чином: педагогічна занедбаність виникає внаслідок відсутності цілеспрямованого педагогічного впливу, що призводить до недостатньої сформова-ності моральної свідомості особистості. Важковиховуваність (супро-тив педагогічному впливу) заважає процесу формування моральної свідомості особистості.

Важковиховуваність і педагогічна занедбаність можуть виступати як окремі, відносно не зв'язані між собою явища, тому що в основі важковиховуваності лежить супротив цілеспрямованому виховному впливу, а соціально-педагогічна занедбаність — це наслідок невідповідності рівня моральної свідомості й поведінки суспільним нормам, що виникли на основі порушення процесів спілкування». [130, с. 11]

Оперуючими поняттями «важковиховуваність», «педагогічна занедбаність», «соціальна занедбаність» і розглядаючи зв'язок між ними, одні дослідники констатують, що в процесі деформування особистості важковиховуваність передує педагогічній занедбаності (М. Алемас-кін, А. Печенюк та ін.), інші, що педагогічна занедбаність передує важковиховуваності (А. Бєлкін, І. Невський та ін.), треті не проводять чіткої межі між цими поняттями (Л. Зюбін та ін.).

Варто зазначити, що ці поняття, по суті, відображають особливості одного і того ж явища, але з різних боків. Важковиховуваність може стати причиною і наслідком педагогічної і соціальної занедбаності. Як відмічають у психологічній літературі, мають місце різні взаємозв'язані фактори, що обумовлюють розвиток важковиховуваності!