Економічна думка

Відмітною ознакою розвитку та викладання політичної економії в університетах було те, що воно ґрунтувалось на вищих досягненнях світової економічної думки. З початку XIX ст. чітко простежується зв'язок з ідеями А. Сміта, на основі яких формувалася політична економія в Україні. Видатний учений-економіст М.А. Валудянський (1769— 1847) у своїй "Економічній системі" першим із українських та російських економістів у 1806—1808 рр. сформулював і спробував розвинути головні положення "Багатства народів". Він правильно трактував теорію А. Сміта, що ґрунтувалася на праці й обміні, як систему, за якою багатство народу полягало у міновій цінності всіх виробів. У 1802—1806 рр. чернігівський віце-губернатор М. Політковський уперше повністю переклав російською працю А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів". Скорочений переклад "Багатства народів" А. Сміта українською у 1913 р. видав О. Михалевич у Львові.

Харківський, Київський та Новоросійський (нині Одеський) університети стали своєрідними опорними пунктами класичної політичної економії не лише в Україні, але й у всій Російській імперії. Найвідоміші представники класичної школи— професори Т.Ф. Степанов, І.В. Вернадський, Г.М. Цехановецький, М.М. Вольський та ін. Українські вчені надавали пріоритет трактуванням проблем вартості та розподілу, капіталу, грошей тощо А. Сміта й Ж.Б. Сея.

Для переважної більшості українських політекономістів класичного періоду характерне різко критичне ставлення до економічної теорії марксизму (М. Бунге, Д. Піхно, А. Антонович та ін.). Разом із тим окремі представники економічної науки (М. Зібер, М. Коссовський та ін.) докладно аналізували теорії вартості (цінності), капіталу й інші теорії класичної політичної економії та марксизму, прихильно ставились до економічної теорії К. Маркса і популяризували її.

Основу інтересу суспільства до економічної думки завжди становила потреба розв'язати актуальні та складні проблеми суспільно-економічного життя в той чи інший період. Зрозуміло, що ці питання змінювались залежно від становлення та розвитку суспільства й економіки. Тому в розвитку ідей класичної школи в Україні вирізняють два етапи. Перший охоплював період до 60-х років XIX ст., простежувався вплив фізіократії та пізніших варіантів класичної політичної економії. На другому етапі поширення ідей класики (друга половина XIX ст.) центральною була проблема капіталістичного розвитку економіки України у складі Російської імперії. Відповідно змінилась не лише проблематика досліджень, але й створили сприятливіші умови для становлення економічної науки. У своїх працях представники класичної політекономії другої половини XIX ст. А. Антонович, Д. Піхно, Г. Цехановецький, М. Коссовський та інші критикували попередні теорії вартості і розподіл доходів, шукали нових концепцій.

4. Розвиток індустріальної цивілізації у сша

До "молодих" капіталістичних країн належать США, утворення котрих як самостійної держави відбулось у 1776 р., коли на Європейському континенті вже утвердилися капіталістичні відносини.

Розвиток капіталізму в США мав низку особливостей, що суттєво відрізняли його від західноєвропейського варіанта. Капіталізм, що формувався в Північній Америці, називають переселенським, колоніальним. Зміст його полягав у перенесенні на землі, котрі колонізували, форм організації господарства метрополії. Перші колонії в Північній Америці організовували на початку XVII ст. переселенці з Англії, Нідерландів та Франції. Найінтенсивніше колонізацію здійснювала Англія, витіснивши спочатку Нідерланди, а в 60-х роках XVIII ст. і Францію. До кінця XVIII ст. у Північній Америці за рівнем і характером економічного розвитку виокремилося три райони: Північний Схід, Південь і Центр. У них функціонували два протилежних типи господарств. Колоністи центральних і північних районів намагалися реалізувати підприємницькі ідеї, тут виявилися тенденції становлення ринкової економіки. На Півдні розвивалося плантаційне господарство, що ґрунтувалося на підневільній праці. Відмінності в економіці, політиці, менталітеті призвели у XIX ст. до Громадянської війни Півночі і Півдня.

Північний Схід вважали найрозвинутішим районом. В авангарді колоністів перебувала заповзятлива англійська буржуазія, яка перетворила регіон на центр ремісничого, мануфактурного виробництва й торгівлі. Головною галуззю промисловості було суднобудування. Уже в середині XVIII ст. англійський флот на третину становили кораблі американського виробництва. Суднобудування сприяло розвитку риболовецького та китобійного промислів (жир і китовий вус вивозили у метрополії), лісової промисловості на основі величезних лісових масивів.

Населення займалося хутровим промислом. У колоніях поширювалося виробництво сукна та лляних тканин. У 1609 р. у Північну Америку завезли овець, що сприяло розвитку вівчарства, виробництву шерсті. Уже наприкінці XVIII ст. шерстяна промисловість задовольняла внутрішній попит на шерстяні тканини. Одразу ж формою її організації стала найбільш прогресивна централізована мануфактура. Величезні поклади руди забезпечили становлення залізорудної промисловості. Перші домни, збудовані в середині XVII ст., були малопотужні і працювали на деревному вугіллі. Проте у ХУШ ст. американський чавун почали експортувати в Англію.

Провідну роль у торгівлі північноамериканських колоній відігравала буржуазія цього регіону. В Англію вивозили хутро, деревину, мідь, залізо, рибу. Американські купці збільшували свій капітал шляхом нееквівалентної торгівлі з індіанцями, збуваючи їм скляні буси, вогнепальну зброю, ром; в обмін отримували хутро та шкури.

Проте головна частина населення працювала в землеробстві, де переважали середні й невеликі фермерські господарства (величина майже 20 акрів, або 8 га) напівнатурального типу.

На Півдні, де були величезні площі родючої землі, поселялися іммігранти із середовища англійської аристократії. Одержавши від уряду у власність значні земельні ділянки, в умовах різкого дефіциту робітників вони ініціювали організацію рабовласницького плантаційного господарства.

Південні штати спеціалізувалися на виробництві тютюну, культивували рис, цукрову тростину. Поступово провідною культурою став бавовник. Найбільшою товарністю відрізнялося вирощування тютюну, оскільки в Європі попит на нього збільшувався. Переважав екстенсивний тип виробництва, що зумовило швидке виснаження ґрунту. На Півдні широко використовували працю рабів. Наприкінці XVIII ст. частка негрів-рабів становила 40 % загальної чисельності населення південних штатів.

У Центральному районі були колонії, в яких переважало фермерське сільське господарство. Великі земельні володіння англійської аристократії здавали у спадкову оренду незначними ділянками за фіксовану ренту (квінт — рента). Великі ділянки вільних земель на Заході, на яких поселялися втікачі (скватери), котрі створювали вільні фермерські господарства, послаблювали феодалізацію цього регіону.

Тут культивували пшеницю, вирощували картоплю, кукурудзу, гарбузи, запозичені в індіанців. Функціонували залізоробні підприємства та пивоварні. На виробництві застосовували примусову працю втікачів, котрі укладали контракт на роботу терміном 7—10 років. По суті, це були білі раби (сервенти). Після відпрацювання вони мали право на землю. Однак багато хто з них залишався безземельним.

Отже, в умовах колоніальної економіки розвиток капіталізму мав специфічні ознаки, зокрема широко використовували примусову працю (білих рабів — сервантів і негрів). Однак соціально-економічна неоднорідність, асинхронність і не-однотипність історичного розвитку цих регіонів зумовили різні шляхи та часові межі становлення промислового капіталу.