2. Система обліку повних і змінних витрат

В процесі складання зовнішньої і внутрішньої звітності підприємство може використовувати два методи обліку витрат і калькулювання собівартості, а саме:

1) система калькулювання собівартості з повним розподілом витрат;

2) система калькулювання собівартості за змінними витратами.

Згідно з системою калькулювання собівартості з повним розподілом витрат (використовується при складанні зовнішньої звітності) завдання полягає в тому, щоб розподілити всі витрати виробництва (постійні і змінні) на продукцію і оцінити вартість запасів нереалізованої продукції за сукупними витратами. Невиробничі витрати не розподіляються на продукцію, а відносяться безпосередньо на рахунок прибутків і збитків і виключаються із оцінки матеріально-виробничих запасів.

Переваги системи калькулювання повних витрат:

- надає керівництву інформацію про повні витрати підприємства, яка необхідна для прийняття стратегічних рішень;

- дозволяє уникнути відображення в звітності фіктивних збитків, так як постійні виробничі витрати розподіляються між собівартістю продукції і залишками запасів, а не відносяться у повній сумі на рахунок прибутків і збитків;

- оскільки виробництво продукції неможливе, якщо відсутні постійні виробничі витрати, то відповідно постійні витрати повинні бути віднесені на собівартість продукції і включені в оцінку запасів, що відповідає загальноприйнятим принципам підготовки фінансової звітності.

Згідно з системою калькулювання собівартості за змінними витратами (використовується в основному при складанні внутрішньої звітності і в процесі прийняття поточних управлінських рішень) тільки змінні виробничі витрати розподіляються на продукцію і включаються в оцінку матеріально-виробничих запасів. Постійні витрати виробництва не розподіляються на продукцію, а розглядаються як витрати періоду і відносяться безпосередньо на рахунок прибутків і збитків. Невиробничі витрати, як і при першій системі, не розподіляються на продукцію, а відносяться безпосередньо на рахунок прибутків і збитків та виключаються із оцінки матеріально-виробничих запасів.

За умови використання системи калькулювання змінних витрат визначається маржинальний дохід, який широко застосовується для аналізу прибутковості та прийняття управлінських рішень.

Маржинальний дохід - це різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами підприємства.

Він відображає внесок сегмента (продукту, підрозділу) у покриття постійних витрат та формування прибутку і розраховується за формулою:

МД = ДР – ЗВ, де

МД - маржинальний дохід;

ДР - дохід від реалізації;

ЗВ - змінні витрати.

Або

МД = ПВ + П, де

ПВ - постійні витрати;

П – прибуток.

Перевагами системи калькулювання змінних витрат є:

- звітність, складена при використанні системи калькулювання змінних витрат, дозволяє приймати поточні рішення і здійснювати оцінку окремих сегментів діяльності (підрозділів, регіонів та ін.), тому в більшій мірі задовольняє інформаційні потреби керівництва підприємства;

- спостерігається пряма залежність величини операційного прибутку від обсягу реалізації і позбавлення впливу на нього змін запасів;

- розрахунок собівартості продукції є простішим, а оцінка запасів здійснюється відповідно до поточних витрат, пов’язаних з виготовленням певної продукції;

- дозволяє уникнути капіталізації постійних витрат в неліквідних запасах.

Недоліки системи калькулювання змінних витрат наступні:

- звітність підприємства, складена на основі калькулювання змінних витрат, не відповідає загальноприйнятим принципам підготовки фінансової звітності та вимогам податкової системи;

- у випадку виникнення потреби розподілу витрат на змінні та постійні необхідно проводити додаткові розрахунки, які не завжди дають змогу отримати точний результат;

- так само інформація про повні витрати підприємства необхідна для прийняття стратегічних рішень, що вимагає додаткових розрахунків для розподілу постійних накладних витрат позасистемним шляхом.