3. Об’єкти соціальної інфраструктури.

Соціальні потреби працівників підприємств охоплюють широке коло питань: поліпшення умов праці та охорони здоров'я, побуту працівників і членів їх сімей, соціально-культурного обслуговування. Забезпечення соціальних потреб трудових колективів здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраструктури підприємства, до складу яких можуть входити: 1) їдальні і кафе, буфети; 2) лікарні, поліклініки, медпункти; 3) власні житлові будинки, заклади побутового обслуговування; 4) школи, професійно-технічні училища, факультети та курси підвищення кваліфікації; 5) дитячі дошкільні заклади, бібліотеки, клуби (палаци культури; 6) бази та будинки відпочинку, спортивні споруди тощо.

Утримання всієї можливої (необхідної) сукупності об'єктів соціальної інфраструктури кожним підприємством потребує чималих коштів. За умов кризового стану і зв'язаної з цим обмеженістю фінансових ресурсів багато які підприємства змушені передати створені раніше окремі об'єкти соціальної інфраструктури в підпорядкування місцевих органів влади — районних, міських та обласних держадміністрацій. Проте й нині існують і навіть створюються нові заклади освіти, охорони здоров’я та відпочинку галузевого підпорядкування.

Управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директора підприємства (віце-президент фірми) з кадрових і соціальних питань. Йому підпорядковано відділи: кадрів, технічного навчання, адміністративно-господарський та житлово-комунальний, які вже безпосередньо керують діяльністю установ соціальної інфраструктури підприємства.

4.Проблема збалансованості розвитку виробничої та соціальної інфраструктури.

До виробничої інфраструктури належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови , необхідні для роботи основних виробничих цехів.

Розмір території, інфраструктури, через транспортні витрати і втрати ресурсів при доставці їх на підприємство та відповідні штрафи, значно впливає на стан, динаміку й економіку виробництва. Для технічного обслуговування виробництва, як правило, задіюють від 40 до 50 % промислово-виробничого персоналу. Нестабільний режим функціонування, різноманітність операцій заважають планувати, нормувати і регламентувати діяльність цієї сфери.

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояс­нюється тим, що:

1. підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і складність робіт із ремонту й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань;

2. перехід до нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів роботи устаткування підвищують вимоги до якості та збільшують потребу в різних видах енергії;

3. ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньо-виробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт із транспортування вантажів;

4. навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди постійно зростають.

Для досягнення високих виробничо-господарських результатів важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат у трудовому колективі й соціальну мотивацію праці, тобто сформувати активно функціонуючу соціальну інфраструктуру. Усе це безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці та кінцеві результати діяльності підприємства.

В цілому успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальних інфраструктур підприємства.

Проте, суттєвим є розрив в організаційно-технічному рівні основного і допоміжного виробництва, що створює вузькі місця в об’єктах інфраструктури. Перехід на нові технології основних виробничих процесів, інтенсифікація виробництв перевантажують енергетичні й транспортні мережі підсистем інфраструктури, що призводить до частих аварій та простоїв. Тому розвиток основного виробництва, виробничої та соціальної інфраструктури має бути збалансованим.