Класифікація звуків

З акустичного погляду всі звуки поділяються на голосні й приголосні, які розрізняються співвідношенням голосу (тону) і шуму. Голосні складаються з чистого тону, приголосні – з тону і шуму або лише шуму. Голосні та приголосні розрізняються й за артикуляцією і функціонально.

Голосні звуки. Відмінності між окремими голосними звуками полягають в особливостях типового для кожного з них тембру, але описати голосні звуки за тембром дуже складно, через що найпоширенішою є артикуляційна класифікація. До активних органів, які виконують головну роботу при творенні голосних звуків належать язик (а саме спинка язика, яка ділиться на передню, середню й задню), губи та м’яке піднебіння. За роботою спинки язика голосні поділяються на голосні переднього, середнього та заднього рядів і низького, середнього та високого піднесення. За положенням губ під час артикуляції звуків розрізняють лабіалізовані і не лабіалізовані голосні. Лабіалізовані вимовляються з участю витягнених і заокруглених губ. До них належать у рос., укр. та анг. мовах [о], [у].

За положенням м’якого піднебіння при артикуляції голосні поділяються на ротові й носові. При творенні ротових м’яке піднебіння підняте і закриває прохід повітря в ніс, а при творенні носових воно опущене і повітря проходить у ніс. В укр., рос., анг. Мовах голосні звуки є ротові. Носові голосні є в польській, французькій, португальській та інших мовах. Крім того, залежно від ступеня розкриття рота розрізняють відкриті та закриті голосні. При вимовлянні закритих м’язи більш напруженні. Ніж при артикуляції відкритих. За тривалістю звучання розрізняють довгі й короткі голосні, які є в анг., нім. Мовах.

Система голосних будь якої мови називається вокалізмом.

Приголосні звуки. За акустичною ознакою приголосні поділяються на сонорні й шумні. У сонорних приголосних тон переважає на шумом. До них належать в укр. Та рос. Мовах [л], [р], [м], [н], [j], [в]. У шумних приголосних шум переважає над голосом або наявний лише шум. Шумні приголосні у свою чергу поділяються на дзвінкі й глухі. У дзінких шум переважає над тоном. До них належать укр. Та рос. [б], г], [ґ], [д], [ж], [з], [дж], [дз]. Глухі приголосні творяться тільки шумом. До них належать укр. Та рос. [к], [п], [с], [т], [ф], [х], [ц], [ч], [ш].

За артикуляційного (фізіологічного) погляду приголосні класифікують за місцем творення і способом.

Приголосні за місцем творення діляться на п ять 6роце відповідно до свого активного артикулятора: губні (лабіальні), язичні, язичкові (увулярні, лат. Uvula – язичок), глоткові (фарингальні, грец. Pharynx – зев), гортані (ларінгальні, грец. Larynx – гортань). При цьому перші дві групи членуються також на підгрупи.

Губні приголосні діляться на губно-губні (білабіальні), наприклад укр. Та рос. [б], [п], [м], і губно-зубні (лабіодентальні, наприклад укр. Та рос. [в], [ф]. Впершему випадку 7роцес губа прилягає до верхної губи, в другому – до верхніх зубів.

Язичні приголосні (їх називають також язиковими) поділяються на передньоязичні, середньоязичні та задньоязичні. Найбільше передньоязичних приголосних, оскільки кінчик язика є найктивнишим компонентом 7роцесса мовлення. Половина всіх приголосних різних мов – передньоязичні. Вони , по перше, за пасивним артикулятором поділяються на міжзубні (інтердентальні), Зубні (дентальні), та піднебенні. До міжзубних належать англ. Дзівнкий [ð] і глухий [Ө], ща на письмі передаються як th. До зубних належать укр. Та рос. Звуки [з], [с], [ц], [т], [д], а також укр. [дз]; піднебінними у рос. Й укр. Мовах є приголосні [ж], [ш], [ч], а також укр. [дж]. За акустичним вираженням наведені групи зубних і піднебінних передньоязичних приголосних розрізняються як свистячі та шиплячі.

По друге, за формою й конкретною ділянкою передньої частини язика, що творить звук, передньоязичні приголосні поділяються на апікальні (лат. Apex – верхівка), дорсальні (лат. Dorsum – спина), какумінальні (лат. Cacumen – вершина). Апікальні приголосні творяться випростованим кінчиком язика. До них належать англ.. міжзубні і частина зубних – укр. Й рос. [л], англ. Альвеолярні [t] [d]. При вимові дорсальних приголосних кінчик язика наближається до ніжніх зубів, а звук артикулюється передньо. Частиною спинки язика, що зближається з верхніми зубами та прилеглою ділянкою піднебіння: укр. Й рос. [т], [д], [з] [с]. Дорсальними є більшість зубних і частина піднебінних приголосних. При вимові какумінальних приголосних кінчик язика вигинається в протилежну (порівняно з дорсальними приголосними) сторону: піднімаючись угору, він і артикулює приголосний: укр.. та рос. [ш]. [ж], [р]. Какумінальну вимову має більшість піднебінних передньоязичних приголосних.

Среденьоязичних приголосних , навпаки, мало. В укр. Й рос. Мовах є лише один – [j]. В німецькій мові аналогічний звук виступає в парі з глухим [ς].

Задньоязичні приголосні утворюються піднесенням задньої частини спинки язика і за своїм другим артикулятором поділяються на середньопіднебінні (м які укр. [к’], [ґ’]), задньопіднебінні (тверді укр. [к], [ґ]).

До язичних належать язичкові (увулярні) приголосні, які характеризуються активною артикуляцією маленького язичка (увули). Таким є французький звук [r].

Гортанні (ларінгальні) звуки утворюються при зімкненні або зближені голосових зв язок. Ларингальним є анг. [h].

Глоткові (фарингальні) приголосні творяться в порожнині глотки. До них належать укр. [г], нім. [h].

За способом творення приголосні поділяються на проривні, щілинні, зімкнено-проходні й африкати.

Проривні, або зімкнені, утворюються зімкненням двох артикуляторів, що створюють перешкоду, яку повітря з силою прориває, тобто це приголосні, які творяться при різкому розкритті зімкнення. Їх ще називають вибуховими, експлозивними (від фр. Explosion – вибух). До них належать укр. Й рос. [б] [п] [д] [т] [к] [ґ].

Щілинні, або фрикативні (від лат. Fricare – терти), – приголосні, які утворюються при неповному зімкненні активного й 7роцессами органів, внаслідок чого утворюється щілина, через яку проходить повітря і треться об стінки цієї щілини, витворюючи шум. До них належать укр. Й рос. [в], [ф], [г], [з], [с], [ж], [ш], [х], а також анг. [ð] і глухий [Ө], [h].

Зімкнено-прохідні приголосні утворюються одночасним поєднанням зімкнення і проходу (щілини). За способом сполуки зімкнення і проходу ця 7роцес розпадається на три підгрупи: 1) носові, або назальні (від лат nasus – ніс), які утворюються при 8роцессами м якому піднебінні, внаслідок чого частина повітря проходить через порожнину носа – це укр. Й рос звуки [м], [н]; 2) бокові, або латеральні (від лат. Latus – бік), які хар-ться тим, що повітряний струмінь проходить краями порожнини рота; 3) дрижачи, або вібранти (від лат. Vibrans– дрижачий), при творенні яких артикулятор (язик або язичок) дрижить і таким чином то закриває, то відкриває шлях для повітря ( укр.. та рос. [р]).

Африкати, або зімкнено-щілинні (від лат. Affrikatus– притертий) – зімкнені приголосні, вимова яких закінчується щілинною (фрикативною) фазою. Це своєрідні гібриди проривних і щілинних. До них належать укр. Й рос. [ц] [ч], а також укр.. [дз] [дж].

За додатковою артикуляцією виділяють звуки тверді й м які та аспірати.

М які, або палаталізовані (від лат. Palatum – піднебіння, 8роцесса частина якого тверда), звуки відрізняються від твердих тим, що при їх творенні відбувається артикуляційний зсув у напрямку до середнього піднебіння. М які приголосні у рос. Та укр.. мовах утворюють пари з твердими звуками, тоді як у анг. Й нем. Мовах приголосні є або м які або тверді. Але в укр.. та рос. Мовах класифікація приголосних на тверді та м які не збігається. Наприклад, у рос. М. приголосні [ц] [ж] [ш] завжди тверді, тоді як в укр.. м. вони є твердими та м якими. Звук [ч] в рос. М. завжди м який, в укр.. м. він і твердий та м який.

Аспірати, або придихові (від лат. Aspirare – дути, видихати), – приголосні, які характеризуються великим струменем видихуваного повітря при їх творенні, що призводить до появи фази шуму в кінці звучання. Придиховими є німецькі й англ.. глухі приголосні [p] [t] [k].

За тривалістю вимовляння (артикуляції) приголосні, як і голосні, бувають довгими й короткими. Наприклад, в укр. Словах знання, життя довгими є приголосні [н’] [т’], які звичайно називаються подвоєними, але в транскрипції записують як довгі звуки.

Систему приголосних будь якої мови називають консонантизмом.