2.Облік витрат виробництва

 Будова обліку затрат виробництва здійснюється у такій  системі рахунків: 23 «Виробництво», 24 «Брак у виробництві», 25 «Напівфабрикати», 39 «Витрати майбутніх періодів», рахунки класів 8 «Витрати за елементами», 9 «Витрати діяльності», 2 «Запаси».

    Для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції призначено рахунок 23 “Виробництво”.

За дебетом рахунку 23 „Виробництво” відображаються прямі матеріальні, тру­дові та інші прямі витрати, а також розподілені загальновиробничі витрати і втрати від браку продукції (робіт, послуг) з технологічних причин, за кредитом – вартість фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом готової продукції (у дебет рахунків 26, 27), вартість виконаних робіт і послуг (у дебет рахунку 90), собі­вартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, робіт, по­слуг (інструменту, енергії, ремонтно-транспортних послуг тощо).

Аналітичний облік за рахунком 23 „Виробництво” ведеться за видами вироб­ництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На ве­ликих виробництвах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами під­приємства та центрами витрат і відповідальності.

Продукція, що не пройшла всіх етапів технологічної обробки на даному підпри­ємстві і не відповідає визначеним параметрам та стандартам, а також незавершені роботи, не прийняті замовниками, вважаються незавершеним виробництвом.

Для визначення розміру незавершеного виробництва необхідно врахувати облік руху сировини і матеріалів, деталей, вузлів та напівфабрикатів, ступінь їх обробки та всі витрати на обробку, включаючи накладні витрати.

У виробництвах, що мають постійні залишки незавершеного виробництва, для визначення витрат, що відносяться до готової продукції, їх необхідно постійно що­місяця оцінювати.

Собівартість готової продукції за наявності незавершеного виробництва визна­чають таким чином: до незавершеного виробництва на початок місяця додають ви­трати звітного місяця, вираховують повернення запасів, а також незаверше­не вироб­ництво на кінець звітного періоду. Тому правильна оцінка незавершеного виробництва є важливою.

Визначаючи вартість незавершеного виробництва, необхідно враховувати:

– фактично здійснені прямі витрати (за первинними документами);

– транспортно-заготівельні витрати за середнім відсотком, виходячи з вар­тості витрачених матеріальних цінностей;

– додаткову заробітну плату за визначеним відсотком;

– витрати на соціальне страхування за відсотками, визначеними, відповідно до вимог чинного законодавства, до основної та додаткової заробітної плати;

– загальновиробничі (накладні) витрати, виходячи з визначеної підприємст­вом бази розподілу.

Для точнішої оцінки незавершеного виробництва підприємства проводять його ін­вентаризацію. В акті інвентаризації залишки незавершеного виробництва відобража­ють за окремими об’єк­тами обліку витрат, виходячи зі ступеня їх обробки, і порів­нюють з даними, отриманими з бухгалтерського обліку. Одержані відхилення аналізують.

Не відображаються у складі незавершеного виробництва: виробничі запаси, які ще не підлягали обробці, втрати від браку, напівфабрикати власного виробництва, своєча­сно не списані витрати, пов’язані з готовою продукцією або виконаними замовленнями.