Тема 3 Загальна характеристика та особливості професійної діяльності викладача внз

План.

1. Сутність та специфічні особливості професійної діяльності викладача вищого навчального закладу:

2. Психологічна структура професійної діяльності викладача ВНЗ.

3. Аналіз сучасних вимог до викладача вищої школи.

Основні поняття до теми: педагогічна діяльність, науково-педагогічна діяльність, суб’єкт та об’єкт діяльності викладача, вимоги до викладача, навчально-методична діяльність, науково-дослідницька діяльність, виховна діяльність, організаційна діяльність, психолого-педагогічна структура діяльності викладача, функціональні компоненти: гносеологічний, конструктивний, організаційний, комунікативний.

Рекомендована література до теми:

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи України: історія, теорія / А.М. Алексюк. – К.: Либідь, 1998.

2. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою навчання студентів магістратури / Світлана Сергіївна Вітвицька. – К.: центр навчальної літератури, 2005. – 396с.

3. Гура О.І. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності: Навчальний посібник / Олександр Іванович Гура. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 224с.

4. Зайчук В. Нормативно-правове забезпечення освіти в Ук­раїні / В.Зайчук // Вища школа. - № 2-3. - 2002. - С.3-18.

5. Закон України «Про вищу освіту», 2002.

6. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. психологія вищої школи: Навчальний посібник для магістрантів та аспірантів /Людмила Григорівна Подоляк, Віктор Іванович Юрченко. – К.: ТОВ»Філ-студія», 2006. – 320с.

7. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник /Михайло Миколайович Фіцула .- К.: «Академвидав», 2006. – 352с.

1. Сутність та специфічні особливості професійної діяльності викладача вищого навчального закладу

Успішне розв’язання завдань, які стоять перед вищою школою з підготовки фахівців із вищою освітою значною мірю залежить від викладачів, їх науково-творчого потенціалу, рівня загальної та професійної культури, педагогічної майстерності, іміджу, тобто - професіоналізму.

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» (стаття 47),

науково-педагогічні працівники – це особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівня акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю є науково-педагогічними працівниками.

Викладачі вищої школи обираються за конкурсом, переважно з осіб, які мають наукові ступені або вчені звання, а також є випускниками магістратури, аспірантури чи докторантури.

Педагогічні працівники – це особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю.

Нині в Україні навчально-виховний процес у вищих навчальних закладах забезпечують понад 90,5 тисяч викладачів, які мають наукові ступені доктора наук (темпи приросту – 38,9 %), кандидата наук (темпи приросту –10,2 %), вчені звання професора (темпи приросту – 18,4 %), доцента (темпи приросту – 6,8%).

Професійна діяльність педагога вищої школи здійснюється відповідно до основних функцій, які передбачають врахування наступних положень.

По-перше, педагог вищої школи – професіонал – це викладач не однієї дисципліни, а цілої освітньої галузі, здатний до інтеграції наукових знань. Читання не лише нормативним курсів, а й спецкурсів вимагає від нього постійного інтелектуального розвитку.

По-друге, педагог вищої школи – психолог, який здатний співставляти свої педагогічні впливи з особливостями психічного розвитку студентів, враховуючи при цьому їх індивідуальні якості.

По-третє, педагог вищої школи - педагог життя, вихователь – це людина здатна організувати життєдіяльність студентів так, щоб підготувати їх до адаптації і самореалізації в нестабільному світі, сформувати соціальну зрілість випускника ВНЗ як громадянина України та майбутнього фахівця.

По-четверте, педагог вищої школи – дослідник, здатний до всебічного аналізу власної науково-педагогічної діяльності, педагогічного процесу і його результатів, об’єктивної оцінки досягнень як у своїй роботі, так і в розвитку студентів. Разом з тим, це людина здатна здійснювати ґрунтовні теоретико-методологічні та практичні наукові дослідження в окремій галузі.

По-п’яте, педагог вищої школи – творець, творчий працівник, який відмовився від рецептурної педагогіки, від готових методичних розробок занять і здатний конструювати на науковій основі власні, індивідуальні педагогічні системи, створювати нові педагогічні технології та методи професійного навчання.

По-шосте, педагог вищої школи – методист, що може забезпечити розробку навчально-методичного забезпечення до тих навчальних дисциплін, які він викладає; здійснити консультативну діяльність в процесі проходження студентами різних видів практики.

По-сьоме, педагог вищої школи – це суб’єкт педагогічного процесу, який здатний забезпечити власний саморозвиток, індивідуальність, професійний імідж.

Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі має надзвичайно важливе соціальне значення, оскільки йдеться про формування майбутнього фахівця, від рівня підготовленості якого значною мірою залежить економічний, політичний, соціальний, культурний розвиток суспільства.

Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі – діяльність, спрямована на підготовку висококваліфікованого спеціаліста, здатного знайти своє місце на ринку праці, активно включитися у політичну, суспільну, культурну та інші сфери життя суспільства (М.М.Фіцула)

Об’єктом науково-педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі є студенти, тобто - юнаки та дівчата із певними задатками, потребами, нахилами, інтересами, інтелектом, волею, почуттями.

Суб’єктом науково-педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі є викладачі.

Безсумнівно, і професійна діяльність вчителя школи, і професійна діяльність викладача вищого навчального закладу є видами однієї соціокультурної діяльності – педагогічної, і тому вони мають багато спільного.

Але розглядаючи сутність професійної діяльності викладача ВНЗ необхідно постійно усвідомлювати її специфічні особливості, які залежать від специфіки навчання у вищій школі.

• Олександр Іванович Гура

виділяє такі особливості діяльності викладача вищої школи.

По-перше, це спрямованість навчання у вищій школі на науку у її розвитку.

Студент оволодіває не лише науковими знаннями, а й методами самої науки, з її проблемами та можливостями. Відповідно, діяльність викладача спрямовується не тільки на передачу знань у вигляді інформації, а й організацію науково-дослідницької роботи студентів. При цьому неважливо, яка кількість годин відводиться на дисципліну, в якому об’ємі вона вивчається Має значення характер її вивчення організований для студентів.

По-друге, єдність наукового та навчального, що передбачає, що викладач вищої школи виступає перш, за все вченим: він не тільки здійснює навчання студентів, а й сам є активним дослідником у тій науці, яку викладає, тобто здійснює пізнавальну діяльність.

По-третє, спрямованість начального процесу вищої школи на самостійну роботу студентів.

Навчально-пізнавальна діяльність студентів повинна наближатися до дослідницької. Викладач має усвідомлювати, що СРС займає значне місце у навчальному процесі (близько 45%) і змінює свій характер у процесі навчання. Так, на початкових курсах – це самостійне опрацювання матеріалів лекцій, рекомендованої літератури, а на старших – самостійне знаходження інформації, робота на науковою проблемою (курсові, дипломні, магістерські роботи).

По-четверте, наскрізна професійна спрямованість всього навчального процесу у вищій школі.

Всі науки, що викладаються студентові (соціально-гуманітарні, природничо-наукові, професійно спрямовані; фундаментальні чи вибіркові) повинні орієнтуватися на майбутню професію, на формування професійних знань та умінь.

Крім того, зміст навчання повинен відповідати сучасним тенденціям та перспективам розвитку даної професії, що вимагає від викладача постійної корекції навчальних планів, програм тощо.

По-п’яте, єдність та оптимальне співвідношення теоретичної та практичної підготовки студентів.

Діяльність викладача повинна спрямовуватись на забезпечення комплексного характеру професійної підготовки студентів, що вимагає від нього зміст навчання постійно подавати на практичній основі (практична спрямованість лекцій, завдання для СРС повинні бути пов’язані з їх майбутньою практикою).

По-шосте, гуманістична спрямованість навчального процесу у вищій школі, впровадження особистісного підходу як базової цінності, що визначає характер взаємодії викладача і студента.

Дана особливість є характерною для всього сучасного освітнього простору, що вимагає від викладача створення оптимальних умов для розвитку всіх учасників освітнього процесу, а саме:

• визнання людини як складної системи;

• забезпечення позитивного зворотного зв’язку;

• визнання варіативності змісту та форм освітнього процесу;

• встановлення суб’єкт-суб’єктних взаємовідносин.

По-сьоме, врахування вікових та індивідуальних особливостей студентів як суб’єктів освітнього процесу.

За дослідженнями психологів та соціологів, студентство має найбільш високий освітній рівень, найвищий рівень пізнавальної мотивації, соціальної активності.

За віковим особливостями студенти охоплюють два етапи розвитку особистості: юність та ранню дорослість. Саме на цих етапах відбувається:

• становлення Его (ідентичності особистості) (Е.Ериксон);

• утвердження Я-концепції (особистісної та професійної) (К.Роджерс, А.Маслоу);

• досягнення соціальної зрілості (Б.Г.Ананьєв).

Це повинно зумовлювати вибір викладачем способів налагодження взаємодії, спілкування (демократичний стиль спілкування, повага до студента, врахування його точки зору тощо).

• Михайло Миколайович Фіцула

виокремлює такі особливості діяльності викладача ВНЗ:

1. Однією з особливостей педагогічної діяльності є її динамічність діяльності, яка зумовлена тим, що об’єкт педагогічного впливу (студент) постійно розвивається, змінюється. Завдання викладача полягає насамперед у вчасному виявленні цих змін і відповідному реагуванні на них.

2. Високий рівень комунікативності діяльності викладача.

Педагогічна діяльність передбачає безпосередні контакти зі студентами. У процесі такого спілкування викладач впливає на них не лише своїми знаннями, а й емоційно-вольовими якостями, світоглядом тощо. З огляду на стосунки зі студентами виокремлюють такі типи спілкування викладачів зі студентами:

Примітивний. Ставлення до студента ґрунтується на примітивних правилах і реакціях поведінки – амбіціях, самовдоволенні тощо. Викладач демонструє свою зверхність. Студент для нього є засобом досягнення мети.

Маніпулятивний. Взаємини викладача зі студентом ґрунтуються на грі, зумовленій бажанням будь-що взяти гору. Він застосовує похвалу, лестощі та ін. Студент при цьому є об’єктом маніпуляції, він заляканий, інфантильний.

Стандартизований. У стосунках домінує формальна структура спілкування. Спостерігається слабка орієнтація на особистість; викладач дотримується стандартів етикету, але така поведінка є поверховою і, не торкаючись особистісного рівня, реалізується на рівні «масок». Студент відчуває байдужість викладача поза «маскою» і залишається об’єктом маніпуляцій.

Діловий. Орієнтуючись на справу, викладач бере до уваги особистісні характеристики студента лише в контексті ефективності діяльності. Він дотримується стандартів етикету, визнає за студентом право на самостійність. Значущість студента для викладача залежить від внеску в спільну діяльність. В особистісному житті студент залишається самотнім.

Особистісний. Спілкування ґрунтується на глибокій зацікавленості студентом, визнанні самостійності його особистості. Викладач любить студентів, вся його діяльність спрямована на розвиток їхньої духовності; особистісне спілкування стає спілкуванням духовним. Студент довіряє викладачеві, викладач є для нього авторитетом.

Ставлення до студентів детермінує організаторську діяльність викладача, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, демократичним, ліберальним.

Авторитарному стилеві властивий диктат, який перетворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця. Авторитарний викладач самочинно визначає спрямованість діяльності групи. Це гальмує ініціативу, пригнічує студентів. Основними формами взаємодії за такого стилю спілкування є наказ, вказівка, інструкція, догана. Викладач нетерпимий до заперечень. Усе це породжує несприятливий психологічний клімат. Протидії владному тиску викладача призводять до конфронтації.

Демократичний стиль ґрунтується на глибокій повазі, довірі й орієнтації на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу, покликаний донести мету діяльності до свідомості кожного студента і залучити всіх до активної участі у спільній справі. Основними засобами взаємодії є заохочення, порада, інформування.

За ліберального стилю у викладача немає стійкої педагогічної позиції, вона виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог до виховання. Такий викладач обмежується виконанням лише викладацької функції. Наслідком такої позиції є втрата поваги, погіршення успішності і дисципліни (І. Зязюн).

У педагогічній діяльності студент є суб’єктом не лише виховання, а й навчання, оскільки виховний вплив ефективний лише за умови, що студент сам буде активним учасником навчально-виховного процесу, тобто використовуватиме засвоєне знання як засіб для самовдосконалення. Така активність об’єкта праці (студента) наявна лише в педагогічній діяльності, а це потребує від викладача справжньої майстерності для спрямування навчально-пізнавальної активності у потрібне русло.

3. Ще однією особливістю педагогічної діяльності є те, що викладач працює не лише з окремими студентами, а й з колективами академічних груп, курсів, які теж є об’єктами і суб’єктами навчання й виховання. Це вимагає від викладача володіння методикою використання виховного впливу на колектив.

Викладач у своїй діяльності повинен досконало володіти основним інструментом – мовою і мовленням.

4. Оскільки в навчально-виховному процесі вищого навчального закладу студент піддається виховному впливу викладацького складу, студентського колективу, молодіжних організацій та інших виховних інституцій, педагогічна праця викладача передбачає координацію виховних впливів усіх цих суб’єктів виховання. Організація такої взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу є важливим компонентом педагогічної діяльності.