Тема 6. Структура спілкування. План
1. Структура спілкування.
2. Види та рівні ділового спілкування.
3. Класифікація видів спілкування.
4. Функції спілкування.
1. Структура спілкування.
Ураховуючи складнiсть природи спiлкування, важливо розiбратись у його структурi. Завдяки дослiдженням учених виокремлено три взаємопов’язаних сторони спiлкування:
комунiкативну — обмiн iнформацiєю мiж iндивiдами та її уточнення, розвиток;
інтерактивну — органiзацiя взаємодiї суб’єктiв, які спiл-куються, тобто обмiн не тiльки знаннями, думками, iдеями, а й дiями, зокрема при побудові спiльної стратегiї взаємодiї;
перцептивну — процес взаємного сприймання й розумiння спiврозмовникiв, пізнання ними одне одного.
У деяких дослідженнях структура спілкування розглядається, з трьох рівнів аналізу (макро-, мезо- і мікрорівні).
На першому спілкування індивіда з людьми аналізується в інтервалах, рівних тривалості його життя. На мезорівні вивчаються окремі форми спілкування: бесіда, гра, колективне обговорення тощо. На макрорівні одиницями аналізу виступають взаємопов’язані дії суб’єктів спілкування: «запитання-відповіді», «повідомлення інформації-ставлення до неї», «спонукання до дії-дія» тощо.
Субєктами спілкування є люди (не менше двох) чи групи людей, які беруть участь у процесі взаємодії.
Зміст-наповненість спілкування-інформацією, дії, емоції, почуття.
Засоби-механізми передачі змісту вербальні (слова), невербальні (жести, міміка, пантоміміка, паузи, речі, одяг).
Результат-практичні (обмін інформацією, речами, виконання справи), психологічні (осмислення інформації, налагодження стосунків, переживання емоцій та почуттів).
2. Види та рівні ділового спілкування.
У залежності від змісту, цілей і засобів спілкування можна поділити на кілька видів:
1. По змісту воно може бути:
матеріальне (обмін предметами і продуктами діяльності);
когнітивне (обмін знаннями);
кондиційне (обмін психічними чи фізіологічними станами);
мотиваційне (обмін спонуканнями, цілями, інтересами, мотивами, потребами);
діяльнісне (обмін діями, операціями, уміннями, навичками).
2. По цілям спілкування поділяються на:
біологічне (необхідне для підтримки, збереження і розвитку організму);
соціальне (переслідує мету розширення і зміцнення міжособистісних контактів, встановлення і розвитку інтерперсональних відносин , особистісного росту індивіда);
3. По засобах спілкування може бути:
безпосереднє (здійснюване за допомогою природних органів, даних живій істоті-руки, голова, тулуб тощо);
опосередковане (зв’язане з використанням спеціальних засобів і знарядь);
пряме (припускає особисті контакти і безпосереднє сприйняття один одним людей, що спілкуються, у самому акті спілкування);
непряме (здійснюється через посередників, якими можуть виступати інші люди).
Спілкування як взаємодія припускає, що люди встановлюють контакт один з одним, обмінюються визначеною інформацією для того, щоб будувати спільну діяльність, співробітництво. Щоб спілкування як взаємодія відбувалася безпроблемно, воно повинно складатися з наступних етапів:
установка контакту (знайомство), припускає розуміння іншої людини, представлення себе іншій людині;
орієнтування в ситуації спілкування, осмислення що відбувається, витримка паузи;
обговорення цікавої проблеми;
рішення проблеми;
завершення контакту (вихід з нього).
Спілкування — це багатовимірний, різновидовий процес. У психології існує кілька класифікацій видів спілкування. Вони подають цей феномен різнопланово, збагачуючи палітру його характеристик. Найуживанішими є ті, які можна описати так:
• залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виокремлюють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю та групою;
• за кількісними характеристиками суб'єктів розрізняють само-спілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;
• за характером спілкування може бути опосередкованим і безпосереднім, діалогічним і монологічним;
• за цільовою спрямованістю розрізняють спілкування анонімне, рольове, неформальне, у тому числі інтимно-сімейне.
Кожному з нас щодня доводиться контактувати з багатьма незнайомими людьми. Це спiлкування є анонімним. Коли в людини багато контактів одночасно, їй хочеться час від часу зняти нервове напруження, трохи розслабитися, заспокоїтися. Тому нерідко люди намагаються уникнути контактiв у транспортi чи в черзi: заплющують очi, гортають газети, дивляться у вiкно i т. д. Якщо ж спiлкування відбувається, воно здійснюється на ритуальному рiвнi.
Для функціонально - рольового спiлкування дуже важливими є доброзичливiсть, повага до людей, вмiння бачити перед собою особистiсть. Про таке ставлення свiдчать, зокрема, посмiшка, а також умiння сказати людинi щось добре (наприклад, комплімент).
Неформальне спiлкування (дуже умовно) передбачає обмiн духовними цінностями. Він динамiчний, у центрi його — увага до мiжособистiсних взаємин, а не до престижу чи меркантильних iнтересiв. Особливим рiзновидом неформального спiлкування є iнтимно-сiмейне. Воно стосується кожного з нас. Усi ми хочемо, щоб близька нам людина була у спiлкуваннi з нами культурною, чутливою, розумiла те, що вголос ми не сказали, могла читати по наших очах, за мiмiкою, жестами те, що нас хвилює. Але треба пам’ятати, що рiвень культури близької нам людини залежить від нас. Якщо вона не виправдала наших сподівань, це означає, що ми не змогли їй допомогти, знайти вiдповiдні способи й засоби спiлкування, не показали своїм прикладом, як потрiбно поводитись.
Цiкавою є концепцiя Е. Берна. Він описує життєвi iгри людей, використовуючи позицiї, якi кожен проявляє в певних ситуацiях, — Батька, Дитини та Дорослого. На думку Е. Берна доцiльно виокремити шiсть рiвнiв спілкування:
1) “нуль спiлкування” або “замкнення на себе”;
2) ритуали (норми спiлкування);
3) розваги;
4) iгри (людина думає одне, а демонструє iнше з тим, щоб завести другого
в пастку);
5) близькiсть;
6) робота (дiлове спiлкування).
На кожному з цих рівнів людина використовує різні способи і засоби спілкування, тому що його мета щоразу змінюється. Бачимо, що існують рiзнi пiдходи до класифiкацiї рiвнiв спiлкування. Проте аналіз свідчить, що всi вони, як правило, включають у тiй чи iншiй формi три основних рiвні:
манiпулювання (вiд грубого поводження з людиною до такої поведiнки, де зовнiшнi прояви мають іноді навiть приємний характер);
конкуренцiя, суперництво (вiд спiлкування, коли “людина
людинi — вовк”, до такого, коли чесне суперництво сприяє певному руховi вперед);
спiвробiтництво (“людина людинi — людина”). На цьому останньому рiвнi можливе саме олюднення людини, тобто спiлкування, в якому проявляються гуманiстичнi установки, високий рiвень його культури.
Описані функцiї, види, рiвнi спiлкування дають його різнобічну характеристику. Але бiльшiсть людей зводять спiлкування до простого передавання i приймання iнформацiї, тобто до його iнформативно-комунiкативної функцiї, не використовуючи дiалог для органiзацiї спільної дiяльностi.
Види ділового спілкування:
ділова зустріч;
ділова бесіда;
ділові телефонні розмови;
ділові наради;
ділові переговори;
ділові дискусії;
ділові конференції.
3. Класифікація видів спілкування.
Роблячи спробу класифікації видів спілкування, варто зазначити, що єдиного підходу з цього питання в психологічній науці не досягнуто. З огляду на це скажемо, що спілкування може виступати в двох основних варіантах. Воно може бути предметно зорієнтованим, тобто здійснюватися в ході сумісної не комунікативної діяльності. Це генетично вихідний вид спілкування (як у філо-, так і в онтогенезі). Але навіть і в цьому випадку варто розмежовувати взаємодію та власне спілкування. Спілкування необхідне для взаємодії, але одне і теж спілкування може бути різної спрямованості, різного характеру та об´єму.
Людина, перебуваючи в суспільних відносинах з іншими людьми, може спілкуватися: