Iнколи ці види взаємодiї позначаються iншими термiнами:

• згода та конфлікт;

• пристосування та опозицiя;

• асоцiацiя та дисоцiацiя.

Асоціація в психології - це закономірний зв'язок, що виникає в процесі мислення між певними фактами, предметами, подіями, які залишилися у свідомості та пам'яті людини. За наявної асоціативного зв'язку між двома психічними явищами поява в мисленні певної події обов'язково призводить до виникнення у свідомості певного іншого, пов'язаного з першим. Це зв'язок, який виникає в ході мислення між складовими психіки, коли між двома об'єктивно не пов'язаними предметами існує суб'єктивна зв'язок. За типом утворення розрізняють кілька видів асоціацій:

• асоціації за схожістю;

• за контрастом;

• по близькості в просторі або в часі;

• причинно-наслідкові асоціації.

В основі асоціації знаходиться коротка за часом генерація психічних імпульсів, які відповідають за предметну схожість.

Дисоціація в психології — психічний процес, який належить до захисних механізмів психіки. В результаті дії цього механізму людина починає сприймати те, що відбувається з нею так, ніби воно відбувається не з нею особисто, а з кимось іншим. Така «дисоційована» позиція захищає від надмірних, тяжких нестерпних емоцій.

Взаємодiя мiж учасниками спiлкування, як правило, супроводжується сприйманням і розумiнням одне одного. Вважають, що відбувається пiзнання однiєї людини iншою. У загальному планi можна сказати, що сприймання iншої людини означає вiдображення її зовнiшнiх ознак, спiввiднесення їх особистiсними характеристиками iндивiда та iнтерпретацiю на цiй основi її вчинкiв. Під час пiзнання одна людина емоцiйно оцiнює іншу, намагається

зрозумiти її вчинки, виробити стратегiю змiни її поведiнки та побудувати власну. При цьому вiдбувається усвiдомлення себе через іншого за допомогою механiзмiв iдентифiкацiї та рефлексiї.

Рефлексiя у спілкуваннi — це усвiдомлення того, як суб’єкта сприймають i оцiнюють інші. Вiдомо, що сприймання та розумiння одне одного залежить вiд

ряду факторiв, зокрема вiд установок, обсягу iнформацiї про інших і рiзних ефектiв.

Кожна людина, так чи інакше належить до певних великих чи може соціальних груп. людських об’єднань або, як ще кажуть, етносу.

У кожній з груп формуються свої цінності, існує певний рівень культури, який не завжди однозначно сприймається представниками інших груп. Успішне спілкування не може плідно здійснюватись, якщо не враховується певний соціально-рольовий рівень тих, з ким доводиться мати комунікацію.

Нерідко можна спостерігати, як під час зустрічі між людьми не встановлюється контакт, через що їхня бесіда не має позитивного продовження, хоча на обговорення проблеми було витрачено багато часу. Чому це так? Тому, що між ними не відбулася взаємодія.

Взаємодія це процес безпосереднього або опосередкованого впливу суб’єктів одне на одного, який породжує причинну обумовленість їхніх дій і взаємозв’язок. Цей процес потребує активності та взаємної спрямованості дій тих чи інших людей, які беруть у ньому участь.

Якщо кожний учасник виступає, як особистість, а не як об’єкт, взаємодія може відбутися на високому рівні моральної культури спілкування. Особистість, спілкуючись, сподівається, що її вислухають, зрозуміють, відгукнуться на її почуття, дадуть відповідь на запитання. Для цього потрібні певні комунікативні, бажано гуманістичні, установки щодо інших людей. Без таких установок відповідної мотивації взаємодії у спілкуванні може і не відбутися. Існує багато видів взаємодії, а тому й кілька їх класифікацій. Одна з найвідоміших-поділ на кооперацію або співробітництво та конкуренцію, або суперництво.

Відома класифікація, де основою є кількість суб’єктів, що спілкуються. Якщо суб’єктів двоє, то це взаємодія парна (у діаді, троє-тріо). Якщо суб’єктів багато, то вони можуть взаємодіяти у групі (групова взаємодія), між групами (міжгрупова взаємодія) або суб’єкт може діяти з групою (суб’єктно-групова взаємодія). Цим суб’єктом може бути лідер або будь-який член групи.

Спілкування – одна із сторін способу життя людини, не менш суттєва, ніж діяльність.

Спосіб життя – це не тільки те, що і як робить людина, але і з ким, і як вона спілкується. У спілкуванні розкривається суб’єктивний світ однієї людини для іншої. Потреба у спілкуванні є однією з основних базових потреб людини.

4.Міжособистісні взаємини у спілкуванні

Мiжособистiснi взаємини у спiлкуваннi — це такi взаємозв’язки мiж людьми, якi суб’єктивно переживаються та об’єктивно проявляються в характерi та способах взаємного впливу. Цi взаємини мають для людей не менше значення, нiж їжа та повiтря. Якщо цi стосунки поганi, то продуктивна взаємодiя людей, їхня спiльна дiяльнiсть стають неможливими. У людини псується настрiй, здоров’я, вона не вiдчуває радостi буття. Нездоровi мiжособистiснi взаємини впливають також на харак тер спiлкування.

Отже, важливою рисою мiжособистiсних взаємин є їхня емоцiйна основа.

Мартін Бубер розділив позиції і взаємовідносини між людьми на дві категорії:

• «Я-Ти»;

• «Я-Воно».

Коли відносини «Я-Ти» існують у кожного учасника спілкування, то вони свідомо,чи не свідомо передають один одному приблизно такі повідомлення: «Я-особистість, і ти-особистість». Я – важлива людина, і ти – важлива людина. У мене є почуття, і у тебе є почуття. Я хочу, щоб мене розуміли, і ти хочеш, щоб розуміли тебе.

Відносини категорії «Я-Воно» зовсім інші і виражають діаметрально протилежну позицію: «Я – особистість, а Ти – об’єкт. Я важлива людина, а Ти неважлива. Мене слід вислухати. а на те, що ти говориш, можна не звертати уваги. Мої почуття нічого не варті». Спілкування в системі «Я-Ти» і називається суб’єкт-суб’єктивним або спеціалізаторським, воно передбачає рівноправність сторін. Таке спілкування є двобічне, тому що в ньому виникає справжній діалог.

Діалог – це розмова між двома або кількома особами, які прагнуть зрозуміти один одного. Вони цінують один одного, вважають партнера особистістю, вартою поваги і при спілкуванні не виникає ніяких перепон. Якщо у одного або у обох учасників спілкування існує спосіб мислення, котрий спонукає діяти за схемою «Я-Воно», то таку модель можна назвати суб’єкт-суб’єктивною або маніпулятивною, адже до партнера ставляться, як до речі, яку можна використати, і він як особистість не має жодного значення. Діалог заміняється монологами, тому таке спілкування можна назвати однобічним, воно нагадує розмову двох глухих і між людьми виникають перепони, непорозуміння т. п. так звані бар’єри.