1. Правова культура: сутність та структура.

Правова культура - це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового процесу і відбивають у правовій формі стан свободи особи, інші соціальні цінності. Тобто, правова культура особистості - це система правових знань, вмінь і навичок, емоцій, почуттів, вольових компонентів, які проявляються у правомірній діяльності й поведінці. Це позитивна частина правосвідомості плюс її проявлення в правомірній діяльності й поведінці. Отже, правова культура - це глибоке знання і розуміння права та свідоме виконання його вимог. Традиційно правову культуру прийнято поділяти на дві окремі категорії: правову культуру особи і правову культуру суспільства, так визначаючи цих два поняття: -правова культура особи - властивість, що характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх виконувати;- правова культура суспільства - сукупність факторів, які характеризують рівень правосвідомості, досконалості законодавства, організації роботи з його дотримання, стан законності й правопорядку. Структура правової культури має складний характер. Складовими її можна вважати право, законодавство, правовідносини, правосвідомість, правотворчість, правореалізацію та інші елементи правової системи, що відображаються як у поведінці людини, так і в її свідомості. Правова культура суспільства складається з таких найбільших правових утворень:-системи правових норм як особливих правил поведінки, що зовні відбиті у системі нормативно-правових актів, та конкретизуючих їх актів індивідуального регулювання;-сукупності правовідносин, тобто суспільних відносин, що врегульовані за допомогою правових норм і складаються з юридичних прав і обов'язків;-сукупності суб'єктів права (фізичних, у тому числі і посадових осіб, державних та інших організацій, соціальних груп, соціальних спільностей);-правосвідомості - системи духовного відображення правової дійсності;-режиму законності й правопорядку - стану фактичної впорядкованості суспільних відносин, врегульованих за допомогою правових засобів. Правова культура особи включає правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до нього, переконаність у справедливості законів, юридичних прав і обов'язків та інших правових явищ. У змісті правової культури особи доцільно виділити такі блоки:-правосвідомість як систему відображення суб'єктом правової дійсності;-правомірну поведінку і правове мислення;-результати правомірної поведінки і правового мислення. Залежно від характеристик правової діяльності (правомірної поведінки) правова культура особи поділяється на:-теоретичну і практичну, в тому числі професійну;-продуктивну і репродуктивну.

2. Римська й середньовічна філософія права.

Формування філософії римського права почалося в останні два століття перед початком нашої ери і тривало практично весь період принципату. Істотну роль тут відіграла давньогрецька філософія, зокрема, такі течії, як стоїцизм, епікурейство. Розквіт стоїчного вчення у Римі припав на останні роки республіки — перші століття принципату. Найбільш відомими його адептами були Ціцерон, Сенека Молодший, Марк Аврелій. Кожен начебто втілював підходи певного періоду: кінець республіки, становлення принципату, кінець його «золотого віку». Одним з найвідоміших римських стоїків був Ауцгй Аней Сенека Молодший — політичний діяч, письменник, філософ. Для філософських поглядів Сенеки характерна спроба поєднати принципові положення давніх римських традицій (наприклад, переконаність в існуванні моральної норми як «норми життя») з індивідуалізмом стоїчного ідеалу мудреця. Досить популярним свого часу був також Епіктет, який пропагував як серед представників нобілітету, так і для простих людей положення стоїчної доктрини про класичну єдність людства, необхідність підпорядкування законам природи, про обов'язок кожного працювати на своєму місці задля загального добра, про необхідність піклуватись про суспільне та власне майно тощо. Разом з тим у дечому його вчення схоже з кінізмом. І це не випадково: наближався занепад стоїчної школи у Римі. Рим¬ське тлумачення природно-правових норм знаходить відгук у ранніх ідеологів християнства. Воно застосовується до морально-релігійного закону. Християнська інтерпретація ідеї природного права відбилася на уявленні про сутність цієї ідеї. На місце загального морального закону, що його проповідувала філософія стоїків, християнство дже¬релом морального закону ставитьпремудрість і волю божу. Згідно з цим і природне право розглядається тепер як відображення божої справедливості відповідно до передбачень Творця.

Білет № 22.