
- •«Бюджет та бюджетування» Опорний конспект лекцій з навчальної дисципліни
- •Тема 1. Сутність, призначення і роль бюджету держави
- •Тема 1. Сутність, призначення і роль бюджету держави
- •2. Бюджетна тактика та бюджетна стратегія.
- •Тема 2. Бюджет як основний фінансовий план держави
- •Тема 2. Бюджет як основний фінансовий план держави
- •Види дефіциту бюджету
- •Тема 3. Бюджетний устрій та побудова бюджетної системи України
- •Тема 3. Бюджетний устрій і побудова бюджетної системи
- •Тема 4. Система доходів і видатків бюджету
- •Тема 4. Система доходів і видатків бюджету
- •Тема 5. Видатки бюджету на економічну діяльність держави та науку
- •Операційні витрати
- •Цільове фінансування
- •Контрактне фінансування
- •Тема 6. Видатки бюджету в соціальну сферу і на соціальний захист
- •Показники розраховуються станом на:
- •Кількість класів визначається:
- •Місячна заробітна плата вчителя розраховується так:
- •Планування фонду оплати праці школи.
- •Джерела фінансування
- •Планування витрат по кошторису
- •Основна форма соціального захисту населення – соціальне страхування
- •Структура витрат на соціально-культурні заходи
- •Тема 7. Видатки бюджету на оборону та управління
- •Тема 8. Видатки бюджету на обслуговування державного боргу
- •3 Видатки на обслуговування державного боргу та методи управління ним
- •За недостатньої платоспроможності держави можуть застосовуватися методи коригування позикової політики. Методи управління державним боргом
- •Основна:
- •Додаткова:
Тема 8. Видатки бюджету на обслуговування державного боргу
Лекція 8.1 Видатки бюджету на обслуговування державного боргу
План
1. Державний кредит, його призначення, класифікація, передумови виникнення, наслідки
2 Економічна сутність державного боргу, його структура та види 3 Видатки на обслуговування державного боргу та методи управління ним
Мета:
охарактеризувати економічну сутність та необхідність існування державного кредиту
Література:
Основна:
[1; 3; 6]
1. Державний кредит, його призначення, класифікація, передумови виникнення, наслідки
Державний кредит – це специфічна ланка державних фінансів, яка не має окремого фінансового фонду та обособленого органу управління. За своєю економічною сутністю державний кредит уявляє собою сукупність економічних відносин між державою, з одного боку, і фізичними та юридичними особами – з іншого. Держава може виступати в якості позичальника, кредитора або гаранта.
Державний кредит служить засобом мобілізації додаткових фінансових ресурсів для задоволення таких потреб держави:
- фінансування дефіциту державного бюджету;
- підтримка платіжного балансу і поповнення валютних резервів;
- мобілізація грошових коштів для реалізації інвестиційних проектів та інших заходів держави, встановлених законом України в кожному конкретному випадку.
Позичкові кошти не можуть вважатися доходами держави і відображатись в дохідній частині бюджету. Ці кошти повинні спрямовуватися на покриття дефіциту бюджету чи додаткове фінансування державних витрат, не впливаючи на розмір звичайних доходів бюджету.
Державний кредит є відносинами вторинного розподілу вартості ВВП: у сферу державно-кредитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу.
Державний кредит поєднує в собі фінансові і кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованого фонду фінансових ресурсів держави. Отримані через державні позики грошові кошти надходять у розпорядження суб’єктів державно-кредитних відносин з боку держави, які перетворюють їх у додаткові фінансові ресурси. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків за ними виступають грошові кошти Державного бюджету. Водночас державний кредит ґрунтується на принципах повернення, строковості та платності. Це значною мірою зумовлює його кредитний характер. Використання грошових коштів державного кредиту на фінансування виробничих програм, створення нових робочих місць, модернізацію і технічну реконструкцію діючих потужностей значною мірою поєднує його з банківським кредитом.
Державний кредит виконує розподільну, регулюючу та контрольну функції.
Суть розподільної функції державного кредиту полягає в тому, що він є формою вторинного перерозподілу ВВП, доходів і нагромаджень, частина яких перерозподіляється через бюджетну систему у формі податків, зборів і платежів, а інша — може виступати як позичка державі. Перерозподільний характер державного кредиту виявляється при сплаті доходів кредиторам за рахунок Державного бюджету, який більше ніж на 70% становлять податки, отримані від юридичних і фізичних осіб.
За допомогою розподільної функції державного кредиту, забезпечується формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави. Як позичальники суб’єкти державно-кредитних відносин з боку держави мобілізують додаткові грошові кошти для фінансування своїх витрат.
Використовуючи регулюючу функцію державного кредиту, держава може здійснювати відповідний вплив на грошовий обіг і рівень відсоткових ставок на фінансовому ринку шляхом купівлі-продажу державних цінних паперів, а також на розвиток продуктивних сил та зайнятість, інвестуючи фінансові ресурси у виробничу сферу і науково-технічний прогрес.
Контрольна функція державного кредиту забезпечує цільове використання фінансових ресурсів, своєчасність повернення боргових зобов’язань та сплати по них відсотків.
Об’єктивна необхідність використання державного кредиту обумовлена постійною суперечністю між величиною суспільних потреб і можливостями щодо їх задоволення за рахунок бюджетних коштів.
Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками порівняно з грошовими прийомами (емісія грошей) збалансування доходів і витрат. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.
Таблиця 1
Особливості державного кредиту
Найменування характеристики |
Особливості |
1 |
2 |
Причина появи |
виникає при фінансових труднощах в державі; необхідності врегулювання розриву між грошовою масою в обігу і товарними ресурсами; на покриття бюджетного дефіциту. |
Умови угоди |
забезпечення зацікавленості кредиторів шляхом зобов’язання держави виплачувати їм визначений дохід. |
Напрями витра-чання мобілізо-ваних ресурсів |
відповідно поточним потребам економіки; для фінансування надзвичайних витрат. |
Забезпечення |
майно, що знаходиться в державній власності |
Поверненість |
1) виступаючи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам; |
2) виступаючи гарантом, держава приймає на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань фізичних чи юридичних осіб. |
|
Платність |
обумовлено відсотковою ставкою державних цінних паперів |
Строковість |
обумовлена строком дії державних цінних паперів |
При дефіциті бюджету додатково мобілізовані ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами, а у разі позитивного бюджетного сальдо – безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит як засіб збільшення фінансових можливостей держави виступає важливим чинником прискорення її соціально-економічного розвитку.
Державний кредит може виступати у двох формах: ощадна справа і державні позики.
Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Однак, як правило, ощадні банки, незалежно від форми власності, діють на комерційних засадах і мобілізовані кошти формують їх кредитні ресурси. Частина цих ресурсів може спрямовуватись на придбання державних цінних паперів і таким чином належати до державного кредиту.
Державні позики є основною формою державного кредиту. За правовим оформленням розрізняють: державні позики, що надаються на підставі угод; державні позики, забезпечені випуском цінних паперів. Угодами оформлюються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.
Суб’єктами державно-кредитних відносин з боку держави можуть виступати такі органи та установи:
- Кабінет Міністрів України;
- органи влади Автономної Республіки Крим;
- органи місцевого самоврядування;
- Міністерство фінансів України;
- Національний банк України;
- Державна казначейська служба України.
Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються залученням тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб шляхом емісії і реалізації різних видів державних цінних паперів центральним урядом або місцевими органами влади.
Характеристика державних позик подана на рис. 1.
Рис. 1 Характеристика державних позик
Найбільш поширеним видом державних цінних паперів є облігація, яка виступає як державне боргове зобов’язання, що надає право власнику після закінчення певного терміну повернути суму позики та отримати відсотки. Держава встановлює номінальну вартість облігацій, яка виражає суму, надану власником державі в тимчасове користування. Саме вона виплачується під час погашення, і на неї нараховуються відсотки. Водночас реальна прибутковість облігацій може бути вищою або нижчою номінального процента. Це пояснюється тим, що облігації реалізуються за курсовою ціною, яка відхиляється від номінальної вартості. Відхилення називається курсовою різницею і залежить від ряду чинників: насиченості ринку державними цінними паперами, стану господарчої кон’юнктури, рівню довіри населення до уряду.
Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, що спрямовується тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів; як правило, ними оформляються короткострокові позики.
Узагальнена класифікація державних позик представлена на рис. 2.
Міжнародний державний кредит – це сукупність відносин, в яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника, кредитора або гаранта. Ці відносини отримують форму зовнішніх державних позик, які надаються на умовах зворотності, терміновості і платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається до державного боргу країни. Країнам, що мають значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть надаватися на пільгових умовах з метою сприяння зміцненню їх економічного потенціалу.
Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські і місцеві органи влади.
Кредиторами можуть виступати фінансово-кредитні установи, юридичні та фізичні особи іноземних держав, міжнародні фінансові інститути, іноземні держави та їх угрупування. Проекти, на які можуть бути надані позички цими кредиторами, поділяються на групи:
- проекти макроекономічної стабілізації економіки;
- проекти структурних перетворень у певних секторах економіки;
- інвестиційні проекти;
- проекти технічної допомоги.
Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигідних умовах: під 5-7 річних відсотків на строк до 20 років. Позики країн Євросоюзу в основному є допомогою країнам, що здійснюють ринкові перетворення. Отримання доходу не є першочерговим завданням кредиторів: погашення позик, виплата процентів по них може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочку погашення позики — 3-5 років після використання кредитних коштів.
Найбільшу складність для держави у плані зростання зовнішньої заборгованості і використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантію уряду. Ці кредити, за досвідом багатьох країн мають найнижчі показники щодо ефективності використання.
Рис. 2 Узагальнена класифікація державних позик
На міжнародних фондових ринках випускаються та обертаються облігації зовнішніх державних позик (цінні папери, що підтверджують зобов’язання країни відшкодувати власникам цих облігацій їх номінальну вартість та дохід відповідно до умов їх випуску), виходячи з необхідності використання альтернативних джерел фінансування бюджетного дефіциту за рахунок здійснення позик. Номінальна вартість облігацій зовнішніх державних позик може бути виражена у національній або конвертованій іноземних валютах.
Вони випускаються:
процентними або з нульовим купоном;
іменними або на пред’явника;
з вільною або обмеженою сферою обігу.
Емітентом облігацій зовнішніх державних позик є держава, що діє через КМУ в особі Міністерства фінансів. Кошти, отримані від їх розміщення, спрямовуються виключно до Державного бюджету.
Первинне розміщення, обслуговування обігу та погашення облігацій зовнішніх державних позик здійснює Міністерство фінансів. Для цього можуть залучатись іноземні та українські кредитні установи та організації (банки, інвестиційні компанії тощо). Забороняється виплата доходів або погашення облігацій зовнішніх державних позик майном державних підприємств; державним майном, що приватизується; матеріально-технічними, сировинними та природними ресурсами країни.
Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав-постачальників енергоносіїв). Погашення за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою.
2 Економічна сутність державного боргу, його структура та види
Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.
За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.
Внутрішній державний борг - сукупність зобов’язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).
Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов’язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов’язань.
Зовнішній державний борг – сукупність боргових зобов’язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.
Державний зовнішній борг складається з:
• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;
• позик на підтримку національної валюти;
• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;
• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;
• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.
Відповідно до Закону України про Державний бюджет на відповідний рік, визначається граничний розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього та зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього боргу України на 1 січня наступного за бюджетним роком з визначенням напрямів використання фінансових ресурсів.
Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов’язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.
Залишаючись достатньо високим, рівень державного боргу України водночас не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською угодою) критичними вважаються боргові зобов’язання держави, які перевищують 60% від ВВП.
За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.
Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.
Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.
Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:
• фінансування дефіциту державного бюджету;
• підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;
• на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.
Державна гарантія - зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим ніж Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.
Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:
• випуск (емісія) державних цінних паперів;
• укладення угод про позику та гарантійних угод;
• інші способи, передбачені законодавством України.
При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.
За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.
Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів.
Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року), середньостроковий (від одного до п’яти років), довгостроковий (від п’яти років і більше).
Державний борг можна поділити також на:
- капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов’язань держави на певну дату;
- поточний, що складається з платежів по зобов’язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.
Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни.
Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.