4. Способи нейтралізації фінансових ризиків

Як вже зазначалося, найважливішим завданням управління ризиками є нейтралізація ризиків, тобто сукупність прийомів і способів зі зниження ступеня ризиків та засобів їх вирішення.

Засобами вирішення ризиків є їх уникнення, утримання, передача.

Уникнення ризику означає просте ухилення від заходу, пов'язаного з ризиком. Проте уникнення ризику для інвестора часто означає відмову від прибутку.

Утримання ризику – це залишення ризику за інвестором, тобто на його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний капітал, заздалегідь упевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчурного капіталу.

Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за ризик комусь іншому, наприклад, страховій компанії. В цьому випадку передача ризику сталася шляхом страхування ризику.

Основними інструментами нейтралізації ризику є:

? формування резервів;

? диверсифікація;

? хеджування;

? страхування.

Найпоширенішим інструментом нейтралізації наслідків настання ризиків є використання для цих цілей резервного капіталу.

Резерви створюються відповідно до чинного законодавства або установчих документів підприємств за рахунок нерозподіленого прибутку або коштів власників. В окремих випадках джерелом формування резервного капіталу можуть бути валові витрати суб’єктів господарювання, що регулюється законодавчими актами з питань оподаткування.

Згідно зі статтею 14 Закону України “Про господарські товариства” на кожному підприємстві, заснованому у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо, повинен бути сформований резервний (страховий фонд). Розмір цього фонду регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим 25% статутного фонду підприємства. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду також передбачається засновницькими документами, але не може бути меншим 5% суми чистого прибутку підприємств.

Для банківських установ, страхових компаній та деяких інших сфер діяльності нормативними актами встановлено особливий порядок формування резервного капіталу. Зазначимо, що як резервний капітал, джерелом формування якого є кошти власників, можна розглядати додатковий капітал.

Диверсифікація є найбільш обґрунтованою і відносно менш витратним способом зниження міри фінансового ризику. Диверсифікація – це розсіювання, розподіл ризику шляхом розширення об'єктів інвестування, асортименту товарів і послуг, фінансових інструментів тощо.

Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між усіма видами діяльності. Так, придбання інвестором акцій 5 різних АТ замість акцій одного АТ збільшує ймовірність отримання їм середнього доходу у 5 разів та на стільки ж знижує ступінь ризику.

Диверсифікацію активів можна здійснювати шляхом розподілу значної їх частини між найбільш ліквідними, безпечними і прибутковими категоріями. Наприклад:

- кошти на розрахунковому рахунку;

- банківські вклади (депозити);

- нерухоме майно;

- цінні папери, які передбачають отримання прибутку;

- цінні папери, емітовані державою;

- готівка в касі в обсязі лімітів залишків каси.

При цьому банківські вклади повинні розміщуватися не в одному банку, а в декількох. У нерухомість рекомендується інвестувати обмежену суму грошових коштів. При вкладенні засобів в прибуткові цінні папери слід дотримуватися принципу диверсифікації видів цінних паперів і їх емітентів.

Однак диверсифікація не може звести інвестиційний ризик до нуля. Це пов'язано з тим, що на підприємницьку діяльність господарюючого суб'єкта чинять вплив зовнішні чинники, не пов'язані з вибором конкретних об’єктів вкладення капіталу, а, отже, диверсифікація на них не впливає.

Зовнішні чинники стосуються всього фінансового ринку, тобто вони впливають на фінансову діяльність всіх інвестиційних інститутів, банків, фінансових компаній, а не на окремі господарюючі суб'єкти.

До зовнішніх чинників належать процеси, що відбуваються в економіці країни в цілому, військові дії, громадянські заворушення, інфляція і дефляція, зміна облікової ставки НБУ по депозитах і кредитах тощо. Ризик, що обумовлений цими процесами, не можна зменшити за допомогою диверсифікації.

Таким чином, ризик складається з двох частин: ризику, що диверсифікується і не диверсифікується.

Ризик, що диверсифікується (несистематичний), може бути усунений шляхом його розсіювання, тобто диверсифікації.

Ризик, що не диверсифікується (систематичний), за допомогою диверсифікації не може бути зменшений.

У практиці фінансового менеджменту для позначення різних методів нейтралізації ризиків зміни цін на окремі елементи активів застосовується термін «хеджування».

Механізм хеджування ризиків полягає в здійсненні зустрічних операцій з купівлі-продажу активів (фінансових інструментів).

Контракт, що призначений для страхування від ризиків зміни цін, називається хедж (англ. Hedge – загорожа, огорожа). Господарюючий суб'єкт, що здійснює хеджування називається хеджер.

До основних фінансових інструментів хеджування ризиків належать:

? форвардні і ф’ючерсні контракти;

? опціони;

операції типу «своп».

Хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів здійснюється за операціями на товарній або фондовій біржах шляхом підписання протилежних угод з різними видами біржових контрактів. Операція вимагає здійснення трьох видів угод:

1) купівля (продаж) активу або цінних паперів з постачанням в майбутньому періоді (форвардна біржова угода);

2) продаж (купівля) ф'ючерсних контрактів на аналогічну кількість активів (відкриття позиції по ф'ючерсних контрактах);

3) ліквідація позиції за ф'ючерсними контрактами у момент постачання реального активу або цінних паперів шляхом здійснення зворотної (офсетної) угоди з ними.

Нейтралізація ризику базується на тому, що якщо підприємство зазнає фінансових втрат через зміни цін до моменту постачання як продавець реального активу (цінних паперів), то воно виграє в тих же розмірах як покупець ф'ючерсних контрактів на таку ж кількість активів.

Форвардний (терміновий) контракт – це зобов'язання для двох сторін, тобто продавець зобов'язаний продати, а покупець купити певну кількість активів за встановленим курсом в певний день.

Хеджування з використанням опціонів. В основі цієї форми - угода з премією (опціоном), що сплачується за право (але не зобов'язання) продати або купити протягом передбаченого контрактом терміну цінні папери, валюту, реальний актив або дериватів в обумовленій кількості і за заздалегідь обумовленою ціною.

Ціна, яку підприємство виплачує за придбання опціону, за своєю сутністю є сплачуваною страховою премією.

Хеджування з використанням операції «своп». У основі операції «своп» - обмін (купівля-продаж) відповідними фінансовими активами або фінансовими зобов'язаннями з метою поліпшення їх структури і зниження можливих втрат.

Фінансовий інструмент, який використовується як хеджування, враховується в зазначеній ролі, якщо:

- точно визначена позиція активів, при якій існує ризик втрат від зміни цін і яку підприємство з цієї причини хеджує;

- фінансовий інструмент точно визначений як хедж у момент його придбання або продажу;

- існує зворотна залежність між зміною ціни на актив і зміною ціни на інструмент, визначений як хедж, внаслідок чого ризик втрат від зміни цін істотно знижується.

У низці випадків нейтралізувати ризики за рахунок внутрішніх механізмів фінансової стабілізації неможливо. В цьому випадку доцільно звернутися до послуг страхових компаній. На ринку страхових послуг пропонуються такі види страхування фінансових ризиків: кредитів; інноваційних ризиків; депозитних ризиків; відповідальності на випадок недосягнення планового рівня рентабельності і ін..