2. Характеристика текстової частини видання

Основний текст – вербальна структура, яка містить дидактично відпрацьований відповідно до програми навчальний матеріал, що підлягає засвоєнню.

• Навчально-пізнавальні тексти включають характеристики найважливіших понять, фактів, законів, висновки, узагальнення.

• Інструментально-практичні тексти спрямовані на застосування набутих знань на практиці (це логічні операції доведення, спростування, узагальнення тощо).

Додатковий текст спрямований на посилення наукової доказовості та емоційно-виховного навантаження підручника. Це, власне, цікаві тексти, прислів’я, приказки, загадки, народні прикмети, додаткові відомості з історії науки, біографії видатних людей, фрагменти художніх творів чи документів тощо.

* У залежності від того, у розгорнутому чи згорнутому вигляді подається повідомлення, розрізняють ще макротексти і мікротексти.

У макротекстах інформація подається доказово, з використанням прикладів, пояснень, міркувань. Вони спрямовані на розвиток мислення. Мікротексти використовують для повідомлення знань про окремі способи діяльності. Переважно це правила, інструкції, пам’ятки тощо.

Вимоги до створення й редагування текстової частини підручника

• Основний текст повинен обов’язково доповнюватися додатковими, оскільки останні пояснюють, доповнюють, мотивують до навчання, додають стильового розмаїття.

Важливо:

• Обсяг додаткового тексту не повинен перевищувати обсяг основного;

• Додатковий текст не має містити важливої для запам’ятовування інформації;

• Оскільки додаткові тексти – це часто уривки з документів, літературно-художніх чи публіцистичних творів, вони потребують додаткового редакторського опрацювання (скорочення, коментування тощо);

• Додаткові тексти мають розташовуватися поряд із основним.

• Обсяг кожної частини повинен відповідати можливостям засвоєння та запам’ятовування

• Редакторові також потрібно визначити, наскільки суттєвими є зв’язки між основним та додатковими текстами.

• Поділ основного тексту на рубрики:

• Обсяг кожної частини повинен відповідати можливостям засвоєння та запам’ятовування матеріалу в певний досить невеликий проміжок часу;

• Поділ на частини повинен підпорядковуватись єдиному логічному принципу, за однією схемою (наприклад, поділ основного тексту на частини – розділ, параграф, внутрішня рубрикація тощо – повинен бути однотипним в усьому виданні).

• Логічність поділу має простежуватися за заголовками: назви розділів повинні максимально точно відображати зміст і бути однорідними в стильовому відношенні;

• Обсяг структурних частин одного рівня (наприклад, розділів) і в кількості сторінок, і за кількістю підрубрик має бути приблизно однаковим;

• Основний текст кожного параграфу містить багато завершених, «самодостатніх» елементів (визначення, приклади, доведення), які важко і непотрібно доповнювати зв’язками («зараз подамо визначення», «розглянемо приклад» тощо). Це обумовлює часткову фрагментарність тексту.

Тому важливо:

• Має бути продумана система виділень;

• Структура і стиль параграфів має бути уніфікована в усьому виданні. В процесі вивчення матеріалу в учня повинен сформуватись певний асоціативний ряд, наприклад: закон – приклад його використання  – біографія вченого, який сформулював цей закон.

• Кожен розділ повинен охоплювати завершений об’єкт вивчення, але разом із тим обов’язковою є наявність зв’язків між параграфами, розгалудженої системи посилань на вивчене. Це можливо завдяки наявності 1) системи посилань; 2) попередніх і завершальних структурантів (терміни фр. Дослідників Франсуа-Марі Жерара та Ксав’є Роеж’єра).

• Попередній структурант – це текст, який пропонується до початку вивчення параграфа чи розділу і який якимось чином мотивує до вивчення чи «вбудовує» нове знання в структуру попередніх знань. До попередніх структурантів Франсуа-Марі Жерар та Ксав’є Роеж’єр відносять:

• попереднє тестування;

• пояснення цілей (на початку навчального розділу доцільно розповісти учням про завдання, які перед ними поставлено, адже „навчання – це не перегляд детективу, коли учень затамувавши подих слідкує за перебігом сюжету... Учень має потребу знати, куди він іде, на що від нього сподіваються, а іноді навіть і засоби, якими бажаний результат буде досягатись” [25]. Такі пояснення, природно, повинні бути доступними. Наприклад, формулювання: „Учень повинен уміти побудувати і визначити сукупність елементів як ціле на підставі виявлення однієї характеристики...” потрібно відредагувати в такий спосіб: „Ти повинен уміти 1) дати визначення групі елементів; 2) побудувати групу елементів самостійно”;

• повторення матеріалу, необхідного для вивчення нової теми;

• знайомство з планом роботи (учень потребує наявності чітких алгоритмів роботи з текстом. Наприклад: „Ось як ми будемо працювати кожного разу: 1) Прочитати текст і зрозуміти його; 2) Провідмінювати дієслова з тексту; 3) Скласти фрази зі словами із тексту; 4) Підготуватися і написати диктант”);

• вступ або короткий огляд розділу (учні отримують інформацію про найбільш суттєві питання та ідеї, які їм доведеться вивчити). „Такий попередній структурант має на меті перед початком вивчення викласти дуже обмежену кількість питань до розгляду, і це в дуже конкретний і значущий – щодо практичного застосування – спосіб” [25]. Бажано, щоб такі вступи чи компедіуми були змістовними та інформативними.

• Наприклад, у підручнику з природознавства для 5 класу читаємо: „Земля – наш космічний дім. Які космічні тіла нас оточують, як вони впливають на життя? Як вивчати космос? На ці запитання ви знайдете відповіді, вивчивши цю тему”. Додаткового стимулу для вивчення космічних тіл діти не отримують. Більш деталізований „анонс” знаходимо в підручнику „Основи здоров’я”: „Що таке „безпека життєдіяльності? – Небезпечні ситуації – Поведінка в небезпечній ситуації – Служби порятунку. У цьому параграфі спробуємо вивести формулу безпечної життєдіяльності. Життєдіяльність – це функції людини, що забезпечують умови для її існування та розвитку. Основні види життєдіяльності – праця, навчання, гра, творчість. А безпека – це коли ніщо не загрожує твоєму життю, здоров’ю чи добробуту”;

• аналогія („йдеться про те, щоб звертатися до попередньо набутих знань, які можуть прислужитися в ході вивчення нового матеріалу” [25]).

• Завершальний структурант – це текст, який сприяє узагальненню отриманих знань і встановлення перспектив подальшого вивчення теми. Мета завершального структуранту – закріпити зв’язок між щойно вивченим, попередньою та майбутньою системою знань учня.

Функцію завершальних структурантів можуть виконувати:

• таблиці та схеми (на завершення вивчення розділу варто запропонувати учням розробити або доробити схему, таблицю, зробити свої власні висновки та узагальнення);

• висновки (висновок не вводить нових слів; у ньому згадуються лише головні питання, без зайвих деталей, відтворюються всі зв’язки між вивченими поняттями; висновок повинен відповідати назві розділу та його цілям);

• інтегративні ситуації (на завершення вивчення потрібно запропонувати учням „розібрати” інтегративну ситуацію на більш прості елементи, пов’язані з попереднім вивченням. Наприклад, після вивчення теми „Прилади освітлення – Людина відкриває вогонь – Проста масляна лампа-Вдосконалена масляна лампа – Гасова лампа – Електрична лампа розжарювання – Електрична люмінісцентна лампа” запропонуйте скласти перелік усіх матеріалів, необхідних для виготовлення 4 засобів освітлення, і для кожного з них назвати щонайменше одну перевагу і один недолік).

Порівняйте ПС у різних підручниках

1. Макросвіт, мегасвіт і мікросвіт

2. Взаємодії в макросвіті

3. Взаємодії в мегасвіті

4. Взаємодії в мікросвіті

Вивчаючи цю тему, ви дізнаєтесь про:

-особливості будови та процесів життєдіяльності ссавців;

-їхні пристосування до різних умов існування;

-різноманітність ссавців;

-принципи охорони цих тварин.

Ви навчитеся:

-розрізняти органи та системи органів ссавців на опудалах;

-розпізнавати найпоширеніші види ссавців у природі

КЛІМАТИЧНІ ПОЯСИ ТА ОБЛАСТІ

-Пригадайте, що називають кліматом

-За якими ознаками розрізняють основні та перехідні кліматичні пояси

Про материки вам уже відомо чимало, і ви знаєте, що кожний з них надзвичайно своєрідний. Африка – це найспекотніший материк з найбільшими в світі пустелями. Австралія – «материк-навпаки»….

-Вивчаючи матеріал цього розділу, ви навчитеся визначати географічне положення материка – розміщення відносно екватора, тропіків…

-Дізнаєтесь, де відшукувати крайні точки, що обмежують материк…

-За картою ви дістанете уявлення про те, сильно чи слабко розчленована берегова лінія…