Тема 3. Типологічний ряд навчальних видань. Особливості редагування окремих видів навчальної літератури

1. Підходи до формування типологічного ряду навчальних видань у науці про видавничу справу

2. Специфіка і особливості редагування основних типів навчальних видань

1. Підходи до формування типологічного ряду навчальних видань у науці про видавничу справу

Масова духовна культура людства розвивалась, перш за все, як культура книжного слова. Книга ж, нарівні з традиційним безпосереднім вербальним спілкуванням, була засобом не лише комунікації, але й навчання, освіти. Перші покоління навчальних книг, як уже зазначалось у Темі 1, – це сакральні та поетичні тексти, словники та довідники, наукові монографії тощо. Лише з часом, з розвитком педагогіки та народної системи освіти, виокремився відносно самостійний тип книги – навчальне видання.

До навчальної літератури на сьогоднішній день відносять ті видання, які випускаються спеціально для того, щоб забезпечити роботу навчального закладу, який навчає учнів за єдиною програмою. Основні критерії типологізації – цільове призначення і відповідність навчальній програмі.

Навчальне видання – це видання, яке містить систематизовані відомості наукового чи прикладного характеру, викладені в формі, зручній для вивчення і викладання, і розраховане на учнів різного віку та ступеня навчання.

Цілком природно, для навчання можуть використовуватись різні типи видань. Наприклад, будь-який твір класика української літератури, випущений окремою книжкою не буде навчальним виданням, хоч і використовується в навчальному закладі. Але той же твір, випущений в серії „Бібліотека школяра” можна віднести до навчальних видань.

За багато років з’явилась велика кількість різновидів навчальних видань. Цільове призначення кожного з них і, відповідно, вимоги до підготовки – різні. Редакторові потрібно обов’язково розуміти специфіку усіх видів навчальної книги.

У науці про видавничу справу сформувались різні підходи до формування типологічного ряду навчальних видань. Б.Тяпкін запропонував спрощену схему: він розглядає програмно-методичні, навчальні, додаткові (дадатково-довідникові) видання. С.Антонова блоки навчальних видань формує за цільовим призначенням і розрізняє програмно-методичні, навчально-методичні, навчальні, допоміжні.

С. Болховітінова спробувала узагальнити існуючий у російськомовній науковій літературі матеріал і запропонувала свою типологію навчальних видань. Будь-яка класифікація здійснюється на основі певних ознак твору, вважає дослідниця. За цими ознаками можна виділити:

• підручники, задачники, хрестоматії (основний критерій такого поділу – властивості „розгортання” матеріалу. У підручниках матеріал викладається послідовно. Хрестоматії та задачники – приклади фрагментарного структурування тексту);

• підручники для різних категорій читачів, з різним досвідом роботи з книгою. Таким чином, ми можемо розрізняти навчальні видання 1) для читачів, які зовсім не мають практики роботи з книгою; 2) для тих, хто має малий досвід (2-4 класи); 3) для тих, хто має вже деякий досвід, але цей досвід не став ще навичкою (5-8 класи); 4) для досвідчених (9 клас – студенти);

• підручники з різних дисциплін (наприклад, підручник з хімії завжди матиме свої певні істотні відмінності. За своєю структурою та оформленням він більшою мірою буде відрізнятись від підручника з літератури, ніж між собою будуть різнитись шкільний та вузівський підручник з хімії);

• підручники для початкової школи, технікумів та училищ, вищих навчальних закладів. Основний критерій тут – тип навчального закладу, для якого готується видання.

О.Гречіхін, Ю. Древс пропонують брати за основу функціональний аспект навчальних видань і поділяють їх на такі групи: 1) програмні – учбовий план, навчальна програма курсу, робоча програма курсу; 2) теоретичні – підручник (пробний, експериментальний, проблемний, стабільний), теоретичний посібник (з усього курсу; з частини курсу), лекції (конспекти, курс, окрема лекція); 3) методичні – хрестоматія, практикум (лабораторний, практичних занять, семінарій, контрольні роботи, самостійні роботи, навчальний практикум, курсові роботи), методичний посібник, наочний посібник (з курсу, дипломне проектування; лабораторний, практичних занять, семінарій, контрольні роботи, самостійні роботи, навчальний практикум, курсові роботи); 4) інформаційні – бібліографічний посібник (список, покажчик, словник, бібліографічний, реферативний), реферативний посібник (список, покажчик, словник), огляд (бібліографічний, реферативний, монографічний)); 5) популярні.

На жаль, зазначають вчені, створенням інформаційних та популярних навчальних видань на сьогоднішній день нехтують. До того ж, методики створення інформаційних посібників не існує. А видання бібліографічних посібників (і в кращому випадку – анотованих бібліографічних посібників) з усіх дисциплін, що вивчаються, могло б значно полегшити роботу учнів та студентів. Цікавим і корисним О.Гречихін, Ю.Древс вважають закордонний досвід випуску популярної навчальної літератури. Наприклад, для студентів французьких університетів видаються певні серії книжок кишенькового формату за дисциплінами, які не входять до навчального плану. Саме такий досвід, зазначають вчені, потрібно вивчати і переймати.

М. Тимошик вважає, що, з огляду на методики редакторської підготовки, типологічний ряд кожного видання найкраще виокремлювати за адресністю читача (споживача) та характером інформації. Учений пише: „Ми... прагнучи зобразити типологію навчальних видань простішою і зрозумілішою для редактора-практика, спробуємо вибудувати її за місцем і поширеністю кожного з цих видів видань у редакційно-видавничій діяльності. Отож, навчальні видання поділяються на такі види: підручник, навчальний посібник, наочний посібник, курс лекцій, практикум, збірник вправ (або задач), хрестоматія, книга для читання, навчальна програма, методичні вказівки, методичні рекомендації” [61].