Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
НВ. Конспект лекцій із дисципліни Навчальні вид...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
600.58 Кб
Скачать

Твоя мала енциклопедія

Псевдонім - вигадане ім'я, прізвище або авторський знак, яким користується людина замість власного.

Публіцист - письменник, журналіст, що пише про важливі події сучасності.

Репродукція - картина, малюнок, фотознімок тощо, відтворені поліграфічно.

Синхронно - паралельно, водночас, точно збігаючись з іншими явищами.

Айвазовський Іван (1817-1900) − російський художник-живописець. Більше відомий як мариніст (такий, що малює море). Заснував картинну галерею в м. Феодосії, що в Криму.

Відредагований варіант словник літературознавчих термінів

Згадай!

С. 102

Алегорія − троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу

У казках Лисиця, наприклад, уособлює хитрість

Згадай!

С. 148

Гіпербола − перебільшення характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії

Від грому здригалася планета; море сліз

Згадай!

С. 61

Діалог – розмова двох або кількох персонажів чи дійових осіб (у драматичному творі)

Словник незнайомих слів

Аргументувати − наводити докази, обґрунтовувати.

Версія − одне з кількох різних тлумачень, пояснень факту, події.

Вітраж − малюнок на склі або візерунок із кольорового скла.

Гармонійний − співзвучний, злагоджений, приємний,

який знаходиться у відповідності з чим-небудь.

Гобелен − килим-картина ручної роботи.

Словник застарілих слів

Бурдеї – землянки, житло, викопане в землі

Доскіпуватися – допитуватися

Куделя – недоброякісне волокно льону

Кутини – кутки, житло

Відомі люди, про яких ти повинен знати

Айвазовський Іван (1817-1900) − російський художник-живопи-сець. Більше відомий як мариніст (такий, що малює море). Заснував картинну галерею в м. Феодосії, що в Криму. Разом із своїми картинами заповів її місту. Чимало творів при­святив українській темі («Чумаки в степу вночі», «Очерет на Дніпрі», «Український пейзаж», «Весілля на Україні» та ін.). Створив багато пейзажів Криму.

Бетховен Людвіг (1770-1827) − відомий у світі німецький композитор, піаніст, диригент. Проживав у Відні (Австрія). Грав на багатьох музичних інструментах, які освоїв ще в дитинстві. Автор 9 симфоній, 5 концертів, 32 сонат для фортепіано та ін.

Тема 5. Мова підручника. Складність навчального тексту

  1. Стиль і спосіб викладу матеріалу

  2. Редагування окремих частин тексту: дефініції, твердження, приклади, заголовки

  3. Загальна характеристика трьох рівнів складності навчального тексту

2. Мовна складність навчального тексту

3. Логічна складність навчального тексту

  1. Стиль і спосіб викладу матеріалу

Стиль. У навчальному виданні використовується науковий стиль. Для шкільних підручників це науковий стиль, адаптований до сприймання реципієнтами певних вікових груп. Таке адаптування передбачає наближення (помірне!) до науково-популярного чи навіть науково-публіцистичного стилю.

Щодо факторів, які впливають на зручність читання тексту, то їх вчені нараховують від 11 до 50. Спробуємо розібратися, якими ж є основні з них. Перш за все, на читабельність тексту суттєво впливає такий фактор, як ступінь відстороненості, об’єктивності викладу матеріалу в підручнику. Сучасні дослідники наполягають на тому, що сухий, відсторонений виклад матеріалу не може по-справжньому зацікавити більшість школярів, адже „мова такого підручника надто відрізняється від тієї, яку діти добре знають і якою звично користуються” [21]. Спираючись на іноземний досвід, зокрема – чеські, болгарські, російські підручники, – автори дедалі більше експериментують із відходом від суто академічного до науково-популярного та художнього стилів. Змінюється також пропорційне співвідношення монологічного та діалогічного мовлення в текстах підручників. Причому, тексти у розмовному стилі не виключають наявності у підручнику стислих, чітких формулювань, зручних для запам’ятовування правил. Кожен різновид тексту має своє призначення та межі свого застосування. По суті, учням пропонують опановувати один і той же матеріал за допомогою різних за своїм стилістичним забарвленням текстів.

Все це обумовлює стильову й стилістичну своєрідність тексту навчального видання:

  • мова навчального тексту повинна бути точною, виразною, образною, правильною; задля досягнення виразності, образності, емоційності мови рекомендується використовувати засоби художньої виразності – прислів’я, приказки, епітети, порівняння тощо;

  • помірне вживання безособових конструкцій; натомість більш широке використання звернень, запитань, діалогів;

  • помірне використання складних синтаксичних конструкцій;

  • загальновживана лексика має домінувати над термінологією і периферійною лексикою; слід уникати також «наукових кліше», штампів, канцеляризмів, стандартних прикрас стилю, універсальних слів, великої кількості слів іншомовного походження.

Автору і редактору потрібно пам’ятати:

  • Спрощуючи, адаптуючи текст, потрібно уникати змішування стилів, стильового еклектизму.

  • Учнів варто привчати до сприймання текстів різних стилів і спонукати до формування різних комунікативних навичок. Саме тому в підручнику крім наукового можуть бути тексти і офіційно-ділового, і художнього, і публіцистичного стилів. Однак усі вони мають бути представлені як додаткові (допоміжні) тексти, які лише «супроводжують» основний науковий текст параграфу.

Проаналізуйте доцільність використання різних функціональних стилів мовлення в однакових за змістом трьох підручниках різних авторів:

I

На теренах України людина з'явилася понад мільйон років тому. Хоча залишків кісток архан­тропів (пітекантропів) на нашій території не знайдено, саме вони, на думку вчених, були най­давнішими людьми України, бо саме до цього часу належать знайдені й досліджені стоянки,.

На терасі лівого берега р. Тиса,_висотою 100-120 м, біля села Королеве Виноградівського району на Закарпатті археологи знайшли й дослідили велику стоянку, яка існувала 1 млн років тому. Знахідки кам’яних виробів (рубил, ножів, скребачок) біля села Королеве - най­давніше свідчення про життя первісної люди­ни на території не тільки України, а й усієї Східної Європи.

Історія первіснообщинного суспільства була найтривалішою в історії людства. Її періодиза­ція становить складну й ще не до кінця виріше­ну наукову проблему.

II

ПАЛЕОЛІТИЧНІ СТОЯНКИ В УКРАЇНІ. Якби вчені не знайшли в Європі та інших частинах Землі ніяких решток первісної людини, то тільки знайдених в Україні було б достатньо, щоб відтворити в загальних рисах історію кам'яного віку всього людства.

На території України знайдено багато стоя­нок первісної людини: у Криму (печера Кіїк-Коба), на р. Дністрі (поблизу сіл Лука-Врублівецька, Сокіл), біля м. Житомира, у Закарпатті (біля сіл Королеве, Рокосів), Донбасі, на берегах Дніпра і Десни та в інших місцях.

Найдавнішою палеолітичною пам'яткою Укра­їни на сьогодні вважається стоянка біля с. Коро­леве (1 млн — 65 тис. років тому). Там, на старому згаслому вулкані археологи відкрили потужний культурний шар зі спеченої глини та червонуватої землі, заповнений кам'яними знаряд­дями праці первісної людини. Налічується 16 шарів залягання кам'яних виробів різного часу, зроблених з вулканічного каменю андезиту і вулканічного скла обсидіану. Це свідчить про те, що первісні люди жили на цьому місці тривалий час.

ЗАГІННЕ ПОЛЮВАННЯ. Неандертальці полювали на мамонтів, коней, бізонів, північних оленів та інших тварин. Узимку мисливці криками та палаючими гілками заганяли табуни коней і оленів на тонку кригу річок та озер. Тварини провалювались у воду і ставали легкою здобиччю. Часом люди гнали тварин до стрімкого урвища. Вони падали зі скелі вниз і гинули. Ясна річ, таку гору м'яса неможливо було з'їсти одразу, тому багато пропадало марно. Екологічні проблеми для себе людина почала створювати ще в сиву давнину. У Донецькій області, поблизу м. Амвросіївки, знайшли стоянку первісних людей, біля якої в яру лежала купа кісток. Це були рештки 1 000 зубрів, колись впольованих мисливцями.

III

На сучасній території України стародав­ня людина з'явилася близько 150 тис. років тому. На той час тут панував до­сить теплий, вологий клімат. На рівни­нах, узгір'ях, вкритих рослинністю помір­них широт, паслися стада бізонів, гігант­ських оленів, антилоп, мамонтів, носоро­гів. У лісах, горах водилися хижаки - леви, ведмеді, вовки.

Давню історію людства умовно поділе­но на доби залежно від матеріалу, з яко­го виготовлялася більшість знарядь пра­ці: кам'яну, мідно-кам'яну (енеоліт), бронзову та залізну. Кам'яна доба, у свою чергу, поділяється на палеоліт («палайос» - давній і «літос» — камінь), мезоліт («мезос» — середній), неоліт («нео» — новий). Кожен період відповідає певним змінам у господарстві, суспільному устрої, ідео­логічних уявленнях, зовнішності давньої людини.

Неабияку увагу редакторові потрібно звертати на композицію творів, вміщених у підручнику, та архітектоніку навчального видання в цілому. У цьому сенсі до редагування підручників висувається низка вимог.

  • Перш за все, це уніфікація логічної побудови усіх параграфів у підручнику. Ця вимога подібним чином будувати однорідні за змістом параграфи, висловлена в 60-ті роки Є.І.Перовським, не втратила своєї актуальності.

  • Серед засобів, які сприяють розумінню текстів, неабияке значення має характер заголовків і рубрикації.

  • Важливим є також коректний поділ, „ранжування”, в термінології В.І. Свинцова, тексту на основну і додаткові частини. Розташування „допоміжних” фрагментів відносно основного тексту „повинно базуватись не на випадковому використанні „простору”, а на чіткому врахуванні прив’язаності” до основних тем тектсу, що знову ж таки вимагає вияву змістової послідовності викладу” [53].

  • Неабияке значення для поліпшення якості сприймання мають додаткові дидактичні матеріали. У цьому сенсі доцільною є розробка серій допоміжних запитань і завдань, які б допомагали краще зрозуміти його: побачити складові частини змісту та переходи від однієї підтеми до іншої, усвідомити характер зв’язків між ними, логіку розвитку думки у параграфі [22].

  • Для послідовного аналізу композиції навчального тексту варто застосовувати мікротематичний аналіз: склавши детальний план наявних у параграфі тем і мікротем, легко можна виявити, а отже, й усунути повтори, неузгодженості, логічні суперечності.

Надзвичайно важливим завданням для редактора є поліпшення логічності викладу матеріалу в підручнику. Загалом, рекомендують звертати увагу на послідовність викладу матеріалу, поділ матеріалу на логічно завершені частини, означеність і очевидність зв’язків між різними частинами тексту, необхідність внутрішньотекстового диференціювання і коментування тем і мікротем тексту. Отже, редакторові потрібно звертати увагу на спосіб викладу, послідовність викладу тем.

Логічна складність тексту в першу чергу залежить від індуктивного чи дедуктивного способу викладу.

Індуктивний виклад тексту передбачає аналіз фактів і подій як основи для побудови відповідного узагальнення. На перший погляд, індуктивна побудова тексту найбільш проста. Насправді це не так, оскільки читач не відразу усвідомлює, якою є ієрархія частин тексту. Усі частини видаються йому однаково важливими. Тому вчені радять починати з роз’яснення мети аналізу, з називання тієї основної ідеї, до якої потрібно підвести учнів. Такий виклад доречно застосовувати тоді, коли навчальний матеріал структурно нескладний, легко виводиться у вигляді узагальнення на основі спостереження за явищами.

Дедуктивний спосіб побудови тексту має ті переваги, що він власне і починається з наведення основної ідеї. Труднощі в цьому випадку виникають саме через відсутність висновків у кінці тексту. Тому закінчувати потрібно повторним формулюванням того теоретичного положення, з якого починався текст, подавши його, певна річ, в міру можливості більш змістовно.

Послідовність викладу тем, як зазначає І.П. Гудзик, одне з проблемних питань в наших підручниках. Основними вадами можна вважати такі: „інформація вводиться недостатньо послідовно; багато з положень не пояснюються, а просто декларуються; матеріал не завжди виправдано поділено на абзаци; окремі підтеми, у тому числі й ключові, згадуються між іншим, одна й та сама підтема шматочками представлена у різних абзацах тощо, чимало розірваних смислових ланок і невиправданих повторів” [22]. Виходом може бути – перегрупування тем і мікротем, зведення пов’язаних між союбою тем, встановлення чіткої ієрархізації та прозорих зв’язків між темами різних рівнів.