1. Реформи в промисловості.

У 1950-х р. ріст економіки пішов на спад, необхідно було шукати нові форми та методи. Керівництво М.Хрущова спробувало провести ряд реформ:

• Децентралізація управління промисловістю шляхом створення раднаргоспів та ліквідації галузевих міністерств. До 1950-х рр. планування і управління економікою України майже цілковито зосереджувалося в Москві. У 1953-56 рр. близько 10 тис. підприємств перейшли в підпорядкування України. Значно розширилися законодавчі права республіки: вона визначала адміністративно-територіальний устрій, затверджувала цивільний та кримінальний кодекси. Як результат – розширення господарчих прав на місцях, скорочення управлінського апарату; незацікавленість у комплексному розвитку всієї галузі; збереження старих важелів адміністративно-командної системи; реформи не підкріплені введенням госпрозрахунку та наданням самостійності підприємствам привели до повернення старої централізованої схеми управління.

• Впровадження здобутків науково-технічної революції у виробництво: створення Державного комітету Ради Міністрів у справах нової техніки, Всесоюзного товариства винахідників, в УРСР відкрито 5 тис. організацій цього товариства. Як результат – впровадження перших кібернетичних машин; запуск першого штучного супутника Землі в 1957 р., політ Ю.Гагаріна в космос в 1961 р.; використання атомної енергетики в мірних цілях; використання нових машин і технологій та ін..

Повільні темпи НТР, перекіс у бік оборонної галузі; недостатні асигнування науки. З одного боку, підвищення продуктивності праці на 42% і загального приросту продукції УРСР на 65% у 1959 – 1965 рр., з іншого – помітне відставання від країн із ринковою економікою

• Збільшення випуску товарів народного вжитку: за роки семирічки в УРСР було побудовано понад 300 нових і реконструйовано 400 підприємств легкої і харчової промисловості. Як результат – зріст добробуту народу; зберігався значний перекіс у бік важкої промисловості; недостатня кількість і низька якість споживчих товарів.

2. Реформи в сільському господарстві.

Як що промисловість розвивалася достатньо поступово, то сільське господарство дуже повільно; до 1958 р. приріст продукції в УРСР становив 7% щорічно, відставання сільського господарства ставало загрозливим. Тому було проведено ряд реформ:

• Підвищена матеріальна зацікавленість селян. Введена зарплатня на зміну трудодням, списано заборгованість, колгоспники одержали паспорти, підвищено державні асигнування на потребі села.

• У 1954 р. почалося освоєння цілинних земель у Казахстані, Поволжі, на Уралі, куди поїхали 500 тис. осіб, із яких 80 тис. були з України. Уже в 1956 р. цілина давала 50% вирощеного в СРСР хліба. Але до початку 1960-х рр. земля, що постійно видувалася вітрами, перестала давати великі врожаї, крім того втрати на будівництво інфраструктури не змогли себе окупити.

• Кукурудзяна компанія – спроба вирішити проблему з кормами. У 1963 р. кукурудзою було засаджено 28% посівних площ і зменшено посіви пшениці та інших цінних культур. Як результат – кукурудза не дала очікуваного вражаю, пшениці також знято було не достатньо, валовий збір зерна не досягав довоєнного рівня. Країна оказалася на грані голоду, Радянський Союз був змушений за золото купувати зерно у США.

• Наступ на присадибні господарства, щоб заохотити селян добре працювати на колгоспних полях. У 1955 р. у двічі зменшено розміри присадибного господарства, у 1956 р. встановлено високий податок за утримання худоби у містах, заборона утримувати худобу в містах і робітничих селищах. Як результат – у 1954-64 рр. скоротилося поголов’я великої рогатої худоби в підсобних господарствах на 14,4%, зменшено продаж продуктів тваринництва та підвищено ціни не них.

• Надпрограмна у тваринництві передбачала за 3 -4 роки наздогнати США у виробництві м’яса, молока ї масла на душу населення; необгрунтовано завишалися плани здачі продукції тваринництва. Як результат – було знищено 80% поголов’я худоби. Ціни на ці продукти зростали, але їх не вистачало.

Реформи проводилися непослідовно, необґрунтовано, тому на початку 1960-х рр. сільське господарство опинилося на межі кризи. З 1962 р. почали зростати ціни на м’ясо, молоко, почалися серйозні перебої з постачанням хліба. У державі сталися робітничі демонстрації, у Новочеркаське проти демонстрантів була використана зброя.

Розвиток соціальної сфери.

У період хрущовської “відлиги” чимало було зроблено для поліпшення умов життя людей:

• Збільшення мінімальної зарплатні та пенсії.

• Скорочення робочого тижня, збільшено тривалість відпусток по вагітності і пологах з 77 до 112 календарних днів, скасовано судову відповідальність за самовільне залишення підприємства без поважних причин. Наприкінці 50-х рр. підприємства та організації переходили на п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними за восьмигодинного робочого дня, на підземних та ін. роботах з шкідливими умовами праці встановлювався шестигодинний робочий день.

• Видача паспортів селянам.

• Припинення примусових державних позик.

• Широкомасштабне житлове будівництво. У 1956-64 рр. поліпшено житлові умови 8,8 млн. осіб, а в 1961-65рр. – 9,1 млн.

• Грошова реформа 1961 р.; зростання цін та товари.

Загалом соціальна політика відчутно еволюціонувала і її можна розглядати, як саму вдалу сферу реформування.

Висновок:

Завдяки реформам, розпочатим у середині 1950-х рр., промисловість і сільське господарство України в другої половині 1950-х рр. перебували на піднесенні й динамічно розвивалися. Але реформи і підґрунтя, на якому розвивалася економіка України, заклали той негативний потенціал, який згодом призвів до втрати динамізму і кризи.

Хрущовські реформи засвідчили, що соціалістична модель розвитку суспільства принципово не піддається реформуванню. Будь-які реформи призводять або до утвердження сталінської моделі, або до запровадження ринкових відносин.

Закріплення практичних навичок:

1. Позначте назву органів влади , які були утворені М.Хрущовим у результаті реорганізації управління промисловістю.

2. Позначте одну з “над програм” М.Хрущева.

3. Коли починається освоєння цілинних земель?

4. Які позитивні зрушення відбувалися в соціальної сфері у другій половині 1950-х – першої половині 1960-х рр.?

5. Коли було проведено грошову реформу?

6. Укажіть основні заходи радянського керівництва в УРСР у галузі сільського господарства в добу “відлиги”.

7. Які наукові відкриття були зроблені у період НТР?

Література:

Основна:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2004

2. Історія України (рівень стандарту, академічний). 11 кл. Пометун О.І., Гупан Н.М. – К., 2011.

Додаткова:

3. Пыжов А. Хрущовская «оттепель» (1953 – 1964 ) – М., 2002.

4. Хрущов Н. Воспоминания. – М., 1989.

СЕМІНАР № 4

Тема: Дисидентський рух.

Мета: розкрити процес розвитку нового періоду в національно-визвольної боротьбі українського народу; дати оцінку дисидентському руху 1960-х рр.; з’ясувати течії дисидентського руху та дати їм характеристику; формувати у студентів вміння критично мислити; виховувати студентів в дусі поваги до історичної боротьби і здобутків українського народу.

План:

1. Дисидентський рух: причини виникнення, форми боротьби, особливості.

2. Діяльність дисидентських організацій в Україні.

1. Дисидентство – це опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційної ідеології та політиці. Із середини 50-х рр. – зародження дисидентського руху в СРСР (УРСР).

Причини виникнення:

• Поліпшення внутрішньополітичного клімату за часів “відлиги”, що призвело до нової хвилі національно-визвольної боротьби.

• Антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (в Угорщині, Польщі та Чехословаччині).

• Активний правозахисний рух, спричинений прийняттям Декларації прав людини (1948 р.).

• Монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки.

• Політика русифікації, обмеження національно-культурного життя.

• Ігнорування конституційних прав людини в СРСР.

• Репресії проти інакомислячих.

Форми боротьби дисидентів:

• Протести, звернення на адресу керівників країни, листи до ООН українських політв’язнів .

• Поширення нелегальної літератури. Видання у Львові В.Чорновілом само видавничого журналу “Український вісник”, що сприяло консолідації дисидентського руху.

• Створення в Україні дисидентських організацій.

• Організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань.

• Організація шевченківських свят, вечорів пам’яті Лесі Українки, І.Франка та ін.

Особливістю дисидентського руху було – ненасильницькі методи боротьби; поділ на різні напрямки: національно-культурницький, правозахисний, самостійницький, релігійний; соціальна ізоляція – більшості населення були не зрозуміли гасла дисидентів, так головні сили опозиції зосереджувалися в Києві та Київської області – 258 осіб (48,7%), Львівська – 116 (21,9%), Івано-Франківська – 41, Дніпропетровська – 24, Тернопільська – 22, Донецька – 10, Волинська і Рівненська – 8, Житомирська, Одеська, Харківська – по 6, Запорізька – 5, а в решті областей – від 1 до 3 учасників. Із 530 учасників руху найчисленнішу групу становила інтелігенція – 75%, робітників - 12%, студентів – 3,2%, селян – 2,6%.