2.6. Контроль та оцінка знань, умінь, навичок студентів

Контроль, як дидактичне поняття, становить собою су­купність усвідомлених дій, спрямованих на отримання відо­мостей про рівень опанування окремими студентами, програмного матеріалу, оволодіння теоретичними й практичними знаннями, навичками і вміннями, що необхідні в процесі виконання завдань професійної діяльності.

Педагогічний контроль - система перевірки результатів навчання і виховання студентів. Розвиток різноманітних ви­дів педагогічного контролю стимулює навчання та пізнаваль­ну діяльність студентів.

Головна мета контролю полягає у визначенні якості засвоєн­ня навчального матеріалу, ступеня відповідності сформованих умінь та навичок цілям і завданням навчання того чи іншого навчального предмета.

Ефективне функціонування системи педагогічного контролю потребує дотримання певних умов:

1. Об'єктивність контролю. Це означає, що всі викладачі та студенти, оцінюючи стан навчальної роботи, діють за єдиними узгодженими критеріями, обґрунтування яких усім відоме за­здалегідь.

1. Оцінки, отримані в результаті контролю, вважаються не­порушними, не піддаються сумніву як з боку тих, хто контро­лює, так і з боку тих, кого контролюють, оскільки будуються на об'єктивних критеріях, відомих обом сторонам.

2. Контроль та його результати вимагають гласності, щоб будь-хто мав змогу уважно вивчити їх, зробити на підставі цього обгрунтовані висновки, які налаштовують на активну позитив­ну роботу, спрямовану на необхідне коригування навчального процесу.

До контролю знань ставлять такі вимоги: об'єктивність; обгрунтованість оцінок; систематичність; індивідуальний та диференційований підхід до оцінки знань; усебічність та оптимальність передбачає: адекватність контролю цілям навчання, валідність контро­лю, він має охоплювати весь обсяг знань, що контролюється, надійність; професійна спрямованість.

Конт­роль виконує наступні функції:

Навчальна функція вимагає такої організації перевірки знань, щоб її проведення було корисним для всієї групи. Ця функція сприяє активізації самоконтролю (кожен зіставляє свої знання зі знаннями того, хто відповідає), активізує діяльність кожного члена групи (бере участь в обговоренні відповіді, ана­лізує її, відповідає на запитання, ставить додаткові запитання тощо), забезпечує закріплення матеріалу, що погано засвоє­ний, і т. ін.

Діагностична функція передбачає виявлення знань, умінь і навичок студентів, а також наявних у них недоліків, з'ясування їх причини і віднайдення шляхів усунення.

Стимулювальна функція зумовлюється психологічними особливостя­ми людини, що виявляється в бажанні особистості отримати оцін­ку результатів своєї діяльності, зокрема навчальної. Схвалення успіхів сприяє розвитку у молодої людини мотивів до навчання, до систематичної праці, кращих результатів.

Виховна функція полягає у впливі аналізу й оцінки навчаль­ної діяльності на формування в студентів низки соціально-пси­хологічних якостей: організованості, дисциплінованості, відпо­відальності, сумлінності, працьовитості, дбайливості й охайності, наполегливості та ін.

Розвивальна функція виявляється в тому, що студент, отри­мавши оцінку, відчуває бажання і потребу в активізації пізнаваль­ної діяльності. Це стимулює особистість до розвитку психічних властивостей і процесів — волі, уваги, мислення, мовлення та ін.

Коригувальна функція полягає у тому, що на основі виявле­ного рівня знань, умінь і навичок, утруднень, недоліків, причин неуспішності вживаються заходи щодо усунення прогалин у знан­нях і компетенціях.

Прогностична функція - викладач отримує дані для оцінки результатів своєї праці, методики, для подальшого їх удоскона­лення. Оцінювання результатів навчальної діяльності студента допомагає йому скоригувати, поліпшити свою навчальну роботу.

Контрольна функція дає можливість визначити рівень знань, умінь, навичок і компетенцій студента, забезпечити об'єк­тивність оцінювання, підготуватися до засвоєння нового навчаль­ного матеріалу.

Мобілізуюча функція, котра підсилює, концентрує, зосере­джує моральні, інтелектуальні й фізичні зусилля на усунення виявлених недоліків або досягнення нових успіхів у навчанні.

Реалізація функцій залежить від дотримання основних принципів перевірки навчально-пізнавальної діяльності та оцінки знань, умінь і навичок. А.Алексюк і Ю.Бабанський визначають наступні принципи контролю:

Принцип індивідуального підходу до перевірки та оцін­ки знань, умінь і навичок студентів передбачає оцінювання кожного студента залежно від можливостей і здібностей, тео­ретичної та практичної підготовки, виявлених зусиль, сумлін­ності, активності в самостійній роботі тощо.

Принцип систематичності та регулярності вимагає виконання контролю на всіх етапах дидактичного процесу за певним планом.

Принцип урізноманітнення видів і форм контролю передбачає застосування різних форм, методів, прийомів і способів для оцінювання теоретичної та практичної підготовки студентів та її якості.

Принцип всеосяжності вимагає під час контролю охоп­лювати всі аспекти професійної підготовки студентів.

Принцип об'єктивності передбачає оцінювання у про­цесі контролю за науково розробленими об'єктивними крите­ріями, уникання суб'єктивних оцінних суджень та висновків педагога, які ґрунтуються тільки на поверховій перевірці знань, навичок і вмінь студентів.

Принцип диференційованості контролю базується на конкретній оцінці навчальних дій кожного студента з ураху­ванням змісту і специфіки їхньої професійної діяльності.

Принцип єдності вимог до контролю з боку всіх науково-педагогічних працівників передбачає керуватися в оціню­ванні студентів єдиною системою вимог та критеріїв.

Практична реалізація цих принципів залежить від умі­лого застосування основних видів, форм і методів контролю, а також визначення конкретних критеріїв та норм оцінки знань, навичок і вмінь студентів.

Залежно від дидактичної мети використовують різні види кон­тролю за навчанням: діагностичний (попередній), поточний, повторний, періодичний, тематичний, підсум­ковий.

Відповідно до місця у навчально-пізнавальній діяль­ності студентів виокремлюють міжсесійний і підсумковий контроль. Міжсесійний контроль полягає у контролюванні навчального процесу в період між сесіями. Йдеться про по­передню, поточну, повторну, періодичну і тематичну перевірку.

Діагностичний (попередній) контроль має бути спрямова­ний на визначення рівня освітньої компетентності студентів з певної проблематики. Напередодні вивчення теми, засвоєння якої має ґрунтуватися на раніше вивченому матеріалі, викладач з'я­совує рівень розуміння опорних знань, актуалізує їх.

Поточний контроль застосовують для перевірки і окремих студентів, і академічних груп, як правило, у повсяк­денній навчальній діяльності. Педагог систематично спостерігає за навчальною робо­тою студентів, перевіряє рівень опанування програмного ма­теріалу, формування практичних навичок та вмінь, їхньої міцності, а також виставляє відповідні оцінки за усні відповіді, контрольні роботи.

Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь і навичок. По­вторна перевірка сприяє переведенню знань з короткотермінової до довготривалої пам'яті.

Періодичний контроль має системний, плановий і ціле­спрямований характер. Він полягає у визначенні рівня та об­сягу оволодіння знаннями, навичками і вміннями наприкінці тижня, місяця, кварталу, півріччя, навчального року.

Тематичний контроль пов'язаний з перевіркою рівня знань, умінь та навичок в обсязі розділу чи теми конкретної навчальної дисципліни.

Підсумковий контроль здійснюється з метою оцінки резуль­татів навчання на окремих завершених етапах освіти або на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні. Складові такого контролю — семестровий контроль та державна атестація.

Семестровий контроль проводиться у формі семестрового іспиту, диференційованого заліку з конкретної навчальної дис­ципліни.

Державна атестація - складання державних іспитів та захист дипломних робіт.

Форми контролю. Під час навчальних занять у вищому навчальному закладі використовують індивідуальну та фронтальну перевірки знань, умінь і навичок студентів, а також підсумкові форми контролю.

Індивідуальна перевірка. Стосується вона конкрет­них студентів і має на меті з'ясування рівня засвоєння студентом певних знань, умінь і навичок, рівня форму­вання професійних рис, а також визначення напрямів роботи.

Фронтальна перевірка. Ця форма контролю спрямо­вана на з'ясування рівня засвоєння студентами програмно­го матеріалу за порівняно короткий час. Вона передбачає короткі відповіді з місця на короткі запитання (йдеться про усну співбесіду за матеріалами розглянутої теми на по­чатку нової лекції з оцінюванням відповідей студентів) або письмову роботу на початку чи в кінці лекції (10—15 хв.).

Ефективною формою перевірки знань, умінь і навичок студентів є консультації. Хоча вони виконують специфіч­ну функцію, однак сприяють нагромадженню необхідної для оцінювання інформації. Існує два види консультацій з контрольними функціями: консультації, на яких викла­дач перевіряє конспекти першоджерел, самостійну роботу над допоміжною літературою, допомагає студентам оформ­ляти необхідні узагальнення, і консультації, на яких сту­денти відпрацьовують пропущені лекції, семінарські за­няття тощо.

Колоквіуми. Ця форма традиційна в організації наукової роботи, але ефективна і в навчальному процесі. Колоквіуми проводяться як співбесіди з окремих питань, визначених викладачем заздалегідь. При підготовці до них студентам повідомляють основну та додаткову літера­туру для опрацювання. Колоквіуми виконують подвійне завдання: сприяють вивченню навчального матеріалу і є формою контролю за його засвоєнням.

Підсумкові форми контролю. До них відносять залі­ки, іспити, курсові роботи, дипломні проекти, державні іспити.

Заліки є підсумковою формою перевірки результатів виконання студентами практичних, лабораторних робіт, засвоєння матеріалу семінарських занять, результатів практики. Їх переважно проводять як співбесіди без біле­тів і оцінок. Під час заліку викладач констатує факт вико­нання чи невиконання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і систематично працював протягом семес­тру, викладач може поставити йому залік «автоматично».

Іспити складають за екзаменаційними білетами, за­твердженими кафедрою. На консультаціях перед іспитом викладач ознайомлює студентів з ними. Досвідчені викла­дачі нерідко проводять іспити за білетами у формі вільної бесіди, що сприяє створенню атмосфери довіри і взаєморо­зуміння.

З огляду на специфіку навчального предмета і рівень підготовленості студентів практикують іспити без біле­тів, з «відкритим підручником» з метою перевірки уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися додатковою літературою, навчальними посібниками тощо (такий тип іспиту доцільно проводити зі складних і вели­ких за обсягом дисциплін).

Курсові роботи студенти захищають на засіданнях ка­федр або перед спеціально створеними комісіями. Захист курсових робіт сприяє зростанню самостійності студентів у їхній науковій роботі, а також формуванню їх як майбут­ніх спеціалістів.

Дипломна робота як форма перевірки має свої особливості. Випускник досліджує і узагаль­нює певну наукову чи науково-практичну проблему. Ця форма контролю педагогічно цінна тим, що випускник має можливість отримати важливий інте­лектуально-практичний досвід для завершення свого фор­мування як спеціаліста.

Державні іспити є перевіркою підготовки випускника і його формування як фахівця. Методика ведення держав­ного іспиту сприяє виконанню завдання завершального контролю.

Методи контролю. Найпоширенішими методами кон­тролю є: усний контроль, письмовий, тестовий, графіч­ний, програмований контроль, практична перевірка, а та­кож методи самоконтролю і самооцінки.

Усний контроль (усне опитування). Його використання сприяє опануванню логічним мисленням, виробленню і розвитку навичок аргументувати, висловлювати свої дум­ки грамотно, образно, емоційно, обстоювати власну думку. Здійснюють його на семінарських, практичних і лабора­торних заняттях, а також колоквіумах, лекціях і консуль­таціях.

Письмовий контроль. Його метою є з'ясування в письмо­вій формі ступеня оволодіння студентами знаннями, вмін­нями та навичками з предмета, визначення їх якості - правильності, точності, усвідомленості, вміння застосува­ти знання на практиці.

Залежно від специфіки предмета, письмова перевірка здійснюється у формі контрольної роботи, написання твору, диктанту тощо.

Перевагою письмової перевірки є те, що за короткий термін вдається скласти уявлення про знання багатьох студентів, результати перевірки зберігаються і є змога з'ясувати деталі й неточності у відповідях.

Тестовий контроль. Для визначення рівня сформованості знань і вмінь з навчальної дисципліни користуються методом тес­тів. Виокремлюють тести відкритої форми (із вільно конс­труйованими відповідями) і тести закритої форми (із за­пропонованими відповідями).

Тести відкритої форми передбачають короткі одно­значні відповіді, які ґрунтуються переважно на відтворенні вивченого матеріалу, або складні (комплексні) відповіді, які потребують розвинутого логічного мислення, вміння аналі­зувати.

Тести закритої форми передбачають вибір відповіді з певної кількості варіантів. Серед таких тестів виокрем­люють тест-альтернативу, тест-відповідність: тест-альтернатива вимагає вибору однієї з двох запропонованих відповідей; тест-відповідність, як правило, складається з двох частин, між якими слід встановити відповідність.

Графічний контроль. Сутність його полягає у створен­ні студентом узагальненої наочної моделі, яка відображає відношення, взаємозв'язки певних об'єктів або їх сукуп­ності. Графічна перевірка мо­же бути самостійним методом контролю або органічним елементом усної чи письмової перевірки.

Програмований контроль. Реалізується він шляхом пред'явлення усім студентам стандартних вимог, що за­безпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизо­ваних засобів.

Практична перевірка. Її застосовують з навчальних дисциплін, які передбачають оволодіння системою прак­тичних професійних умінь та навичок, і здійснюють під час проведення практичних і лабораторних занять з цих навчальних дисциплін, у процесі проходження різних видів виробничої практики. Така перевірка дає змогу виявити, якою мірою студент усвідомив теоретичні основи цих дій.

Метод самоконтролю. Його суттю є усвідомлене ре­гулювання студентом своєї діяльності задля забезпечен­ня таких її результатів, які б відповідали поставленим завданням, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю — запобігання помилкам і виправляння їх. Показником сформованості самоконтролю є усвідом­лення студентом правильності плану діяльності та її опе­раційного складу, тобто способу реалізації цього плану.

Метод самооцінки. Передбачає він критичне ставлен­ня студента до своїх здібностей і можливостей, об'єктивне оцінювання досягнутих результатів.

Розглянуті методи перевірки знань, умінь і навичок можуть бути використані під час звичайних форм органі­зації навчального процесу (лекції, семінарські, практичні і лабораторні заняття) і на спеціальних, організованих з цією метою, заняттях (колоквіуми, захист курсових та дипломних робіт, заліки та іспити).

Практичне застосування будь-якої з форм педагогічного контролю завершується оцінками та відмі­тками.

Оцінка — спосіб і результат встановлення факту відповід­ності чи невідповідності знань, умінь, навичок, засвоєних сту­дентом, цілям та завданням навчання. Оцінка також передба­чає з'ясування причин, що заважали засвоєнню, та засобів ор­ганізації навчальної діяльності для усунення помилок.

Відповідно до кредитно-модульної системи підсумкова (загальна) оцінка з навчальної дисципліни є сумою рейтингових оцінок (балів), одержаних за окремі оцінювані форми навчальної діяльності: поточне та підсумкове тестування рівня засвоєння теоретичного матеріалу під час аудиторних занять та самостійної роботи (модульний кон­троль); оцінку (бали) за виконання лабораторних дослі­джень; практичну діяльність під час практики; науково-дослідну роботу; курсову роботу; за участь у наукових конференціях, олімпіадах; за наукові публікації.

Питома вага оцінки кожного з видів навчальної роботи студента у підсумковій (загальній) оцінці визначається за їх значущістю у теоретичній і практичній підготовці фа­хівця, виходячи із змісту навчальної дисципліни. Підсум­кову оцінку виставляють після завершення вивчення на­вчальної дисципліни або після завершення вивчення окре­мого змістового модуля (групи змістових модулів), якщо це передбачено навчальним планом. У такому разі після вивчення навчальної дисципліни формується підсумкова оцінка (середнє арифметичне із проміжних оцінок за зміс­тові модулі або визначається на основі середньої оцінки за змістові модулі та проведення додаткового підсумкового тестування, наприклад, кваліфікаційний екзамен з пред­мета).

Ключові поняття: дидактика вищої школи; категорії дидактики вищої школи; завдання дидактики вищої школи; викладання; навчання; учіння; навчальний процес; закони та закономірності навчання; принципи навчання; організаційні форми навчання; лекції; практичні заняття; семінарські заняття; лабораторні роботи; самостійна робота студентів; методи навчання; контроль знань, умінь, навичок; оцінювання; функції контролю; види контролю; форми і методи контролю.