2.4. Сутність процесу навчання

Навчання в загальнопедагогічному сенсі розглядається як процес розумових і фізичних дій, які необхідні для реалізації завдань освіти. У дидактиці широко трактується це поняття. Навчання — складний і багатогранний процес взаємодії педаго­га і того, хто навчається. Він спрямований на розв'язання низки завдань: оволодіння знаннями, уміннями й навичками; форму­вання наукового світогляду; забезпечення інтелектуального роз­витку особистості; оволодіння методами самостійної пізнаваль­ної діяльності. Розглядаючи цей процес як взаємодію на рівні суб'єктно-суб'єктних відносин, ми вирізняємо функцію педаго­га і студента. Педагог виконує передусім спонукально-організа­ційну функцію, а студент - функцію діяльності з оволодіння знаннями, уміннями й навичками. У процесі навчання у вищій школі беруть участь два діючі суб'єкти - викладачі і студенти, отже, складовими навчання є викладання і учіння.

Процес навчання визначається зовнішніми (об'єктив­ними) і внутрішніми (суб'єктивними) чинниками. До внутрішніх чинників відносять особистісні якості люди­ни, рівень розвитку, мислення, пам'ять, пізнавальні мож­ливості, рівень рефлексії, уміння усвідомлювати те, що відбувається з нею і в навколишньому світі, попередній досвід, категоріальний апарат, мотивація учіння, стиль навчально-пізнавальної діяльності. До зовнішніх чин­ників належать зміст навчання, знання, вміння викладача тощо. Ефективність процесу учіння найбільшою мірою за­лежить саме від особистості викладача, рівня, змісту і структури його знань.

Виходячи з завдань які стоять перед вищою школою навчальний процес виконує чотири основні функції:

Освітня функція полягає у наданні студен­там можливості здобути наукові систематизовані знання відповідно до навчального плану за профілем підготовки, а також набути відповідних умінь і навичок з метою застосо­вування їх на практиці.

Виховна функція спрямована на формування всебічно розвиненої особистості, її індивідуальних і професійно значущих якостей. Досягти цього можливо завдяки доско­нало вибудуваному змісту навчальних предметів, що спри­яє формуванню світогляду і загальної культури студентів, а також завдяки політичним, моральним, естетичним і етичним якостям викладачів.

Розвивальна функція навчання зорієнтована на форму­вання творчої особистості. За усвідомленого підходу до можливостей розвивального навчання вона орієнтує на те, що пізнавальні процеси продуктивно впливають на розвиток мислення, пам'яті, уяви, спостережливості, мови.

Професійна функція виявляється в тому, що навчально-виховний процес набуває професійної спрямо­ваності.

Оскільки навчання є провідним чинником пізнавальної діяль­ності людини, то воно має будуватися на логічних законах мис­лення (А.Кузьмінський). Логіка навчального процесу (ЛНП) - це оптимально ефек­тивний шлях мисленнєвої діяльності людини (студента) від на­явного рівня знань, умінь, навичок та інтелектуального розвит­ку до очікуваного, прогнозованого. Стартовий рівень зумовлений наявністю знань, умінь, навичок і розвитку, набутих у резуль­таті навчальної діяльності особистості на нижчому етапі навчан­ня (у загальноосвітній школі, на молодших курсах ВНЗ, у про­цесі самоосвіти). Потрібний рівень визначається програмними завданнями з кожної навчальної дисципліни.

Логіка навчального процесу містить низку компонентів, які безпосередньо випливають з особливостей мисленнєвої діяльності людини: розуміння й усвідомлення пізнавальних завдань; оволо­діння знаннями; формування умінь і навичок; застосування набу­тих знань на практиці; аналіз і оцінювання навчальної діяльності.

Початковий етап ЛНП - ро­зуміння й усвідомлення пізнавальних завдань - зумовлений пси­хологічними чинниками: людина мислить активно, коли відчу­ває потребу в конкретних знаннях, усвідомлює важ­ливість певних знань у професійній підготовці, їх безпосередню практичну спрямованість. Тому важливо на початку опану­вання відповідною сумою знань з конкретної теми створити си­туацію, сприятливу для усвідомлення студентами потреби в цих знаннях.

Центральне місце в структурі ЛНП займає етап оволодіння знаннями. Педагог, який дбає про ефективність навчальної діяль­ності студентів, має організувати студентів на самостійне оволодіння навчальним матеріалом, забезпечивши формування у них доцільної мотивації учіння, ознайомивши з ефективними методами пізнавальної діяльності, визначивши оптимальні засоби досягнення мети.

Треба зважати на те, що, коли студенти слухають лекцію, орі­єнтуючись на слухову пам'ять, рівень засвоєння навчального матеріалу становить близько 20 % . Коли ж людина, використо­вуючи різні джерела інформації (навчальні посібники, комп'ю­тер, спеціальне обладнання тощо), самостійно читає, робить за­писи, то в пізнавальну діяльність включені різні види пам'яті: слухова, зорова, моторна, оперативна. Психологічні дослідження показують, що людина засвоює 30 % того, що бачить і чує; 70 % того, що обгово­рює з іншими; 80 % того, що сама сприймає, переживає; 90 % того, чого навчає інших.

Важливим компонентом ЛНП є процес формування умінь і навичок. Знання слугують базою формування умінь і навичок. Уміння характеризуються готовністю застосо­вувати знання на практиці, у свідомій діяльності. Навички - наступний етап у системі пізнавальної діяльності. Вони також передбачають використання знань на практиці, але вже в умовах напівсвідомої діяльності, що формується в результаті багато­разового повторення через систему вправ. І уміння, і навички - це шлях до виходу знань у практику.

Один з найважливіших компонентів ЛНП - застосування знань, умінь та навичок на практиці. По-перше, він випливає з методологічної сутності процесу пізнання, в якому практика є поштовхом до пізнавальної діяльності й слугує критерієм пере­вірки істинності набутих знань. По-друге, людина активно пра­цює над оволодінням знаннями лише тоді, коли бачить практич­ну, життєву цінність знань, якими оволодіває. У процесі навчан­ня у ВНЗ важливо, щоб студенти усвідомлювали, якою мірою ті чи ті знання сприяють становленню їх професіоналізму.

Завершальним компонентом ЛНП є аналіз і оцінювання на­вчальної діяльності. Система аналізу й оцінювання знань, умінь і навичок передбачає виконання таких основних функцій: навчальної, стимулювальної, виховної, діагностичної.

Навчаль­на функція виявляється в забезпеченні зворотного зв'язку як передумови підтримання дієвості й ефективності процесу навчан­ня, в якому беруть участь два суб'єкти — викладач і студент.

Діагностична функція аналізу й оцінювання знань, умінь і навичок передбачає виявлення прогалин у знаннях студентів.

Стимулювальна функція аналізу й оцінювання пізнавальної діяльності полягає в тому, що позитивна оцінка спонукає осо­бистість до подальшої активної діяльності, дає змогу формувати впевненість у своїх інтелектуальних можливостях.

Виховна функція полягає у впливі оцінки на формування у студентів соціально-психологічних якостей: організованості, дисциплінованості, відповідальності, сумлінності, працьови­тості, дбайливості, наполегливості та ін..

Суб'єктами навчального процесу у вищому навчально­му закладі є викладачі і студенти. Успішність їх взаємодії значною мірою залежить від структури їх діяльності.

Процес управління навчально-пізнавальною діяльністю (діяльність викладача) охоплює кілька компонентів (М.Фіцула): планування, організування, стимулювання, контроль і ре­гулювання навчально-пізнавальної діяльності та аналіз її результатів.

Планування передбачає підготовку робочих програм із навчальних предметів, складання планів семінарських, практичних і лабораторних занять, розроблення індиві­дуальних завдань для студентів, тематики рефератів, курсових і дипломних робіт, методичних рекомендацій з їх підготовки тощо.

Організування навчальної роботи здійснюється у два етапи: а) підготовчий - передбачає підготовку плану прове­дення конкретного заняття, технічних засобів навчання, наочності, дидактичних матеріалів; по­переднє проведення дослідів, демонстрування, перегляд діафільмів; підбір методичної літератури і ознайомлення з нею; б) виконавчий — полягає в організуванні власної ді­яльності викладача під час заняття та діяльності сту­дентів; викладач ставить перед студентами навчальні за­вдання, створює сприятливі умови для їх виконання, чітко розподіляє функції між ними на практичних заняттях.

Стимулювання навчально-пізнавальної активності студентів здійснюється викладачем шляхом застосуван­ня різноманітних методів і прийомів: використання ціка­вих прикладів, розкриття практичної значущості навчаль­ного матеріалу для майбутнього фаху, опора на життєвий досвід тощо.

Сутність контролю і регулювання полягає у спостере­женні за діяльністю студентів. Контроль у формі поставле­них запитань, невеликих завдань дає змогу виявити рівень засвоєння студентами знань матеріалу, опа­нування відповідними практичними вміннями та навичка­ми, а також з'ясувати недоліки і складнощі процесу на­вчання.

Аналіз досягнутих результатів завершує процес ви­кладання. Здійснюють його на основі отриманих через контроль результатів. Під час аналізу виявляють рівень знань фактичного матеріалу, вміння використовувати їх у практичній діяльності . Аналіз передбачає зістав­лення досягнутих результатів з навчальними цілями.

Учіння (діяльність студента) є специфічним ви­дом трудової діяльності. Специфіка його полягає в тому, що:

• воно постає як система, елементи якої взаємопов'я­зані;

• у процесі учіння студенти створюють базу знань для майбутньої професійної діяльності;

• навчально-пізнавальна праця студентів здійсню­ється у теоретичній і практичній формах, які взаємозв'я­зані і спрямовані на формування знань і умінь;

• учіння, з одного боку, протікає під впливом викла­дачів, з іншого — його успіх значною мірою зумовлений рівнем організації самостійної пізнавальної роботи сту­дентів;

• навчальна діяльність студентів у вищому навчально­му закладі має продуктивно-перетворювальний характер, а під час практики — творчо-продуктивний.

Виходячи із закономірностей процесу пізнання й особливостей логіки навчального процесу, оволодіння знаннями, уміннями й навичками має чітку структуру, яка включає низку логічно вмо­тивованих компонентів.

Сприймання є початковою ланкою процесу учіння. Людина може сприймати явища й процеси навколишнього світу безпосеред­ньо за допомогою органів чуття чи інформацію про них у вигляді вербальної дії, друкованого тексту або комп'ютерного відтворення.

Наступний етап - розуміння. Це, з одного боку, проникнен­ня в сутність явищ і процесів, установлення зв'язків між части­нами цілого, між фактами і процесами. На цьому етапі формується свідомість особистості, розвиваються її інтелектуальні можливості та інте­реси. З іншого боку, розуміння - важлива сходинка до успішно­го запам'ятовування. Тому не варто квапитись із запам'ятовуванням, ігно­руючи процес осмислення й усвідомлення.

Завершальний етап - узагальнення і систематизація. Узагальнення передбачає уявне виділення й об'єднання окремих властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від окремого до загального. Систематизація - мисленнєва діяльність, у процесі якої знання про виучувані об'єкти організуються в пев­ну систему на основі обраного принципу.

На всіх етапах процесу учіння своєрідним індикатором пізнавальної діяльності є практика. Застосуван­ня знань, умінь і навичок є завершальним етапом циклу учіння.

Ефективність учіння визначається його формами, най­поширенішими з яких є слухання, читання, конспектуван­ня, виконання вправ, розв'язування задач, проведення до­слідів, навчальні дослідження, професійне моделювання (М.Фіцула):

Слухання. Сутність його полягає у сприйманні на слух інформації, яку студент отримує на лекціях, семі­нарських, практичних та інших заняттях. Щоб він зумів усвідомити і засвоїти (тобто персоніфікувати) мовну інформацію, викладач має відчувати аудиторію, реагува­ти на труднощі студентів, змінюючи темп читання лекції, тембр і гучність мовлення, повторюючи і уточню­ючи сказане.

Читання. Це форма самостійної роботи студента. Раціональне читання є науково обґрунтованою техно­логією, що забезпечує персоніфікацію максимального об­сягу інформації за найкоротший час з мінімальними ви­тратами праці.

Конспектування. Студенти здійснюють його в про­цесі слухання і читання. В обох випадках вони вдаються до кількох способів конспектування: записують детально без осмислення; записують головне і одночасно осмислюють записане; ведуть опорний конспект з глибоким осмислен­ням тексту.

Виконання вправ, розв'язування задач. Основною метою цієї форми роботи є формування умінь при ви­вченні конкретних дисциплін. Задачі і вправи доцільно використовувати з усіх навчальних дисциплін, оскільки вони сприяють розвитку аналітичного мислення сту­дентів, їх самостійності. У процесі виконання вправ студен­ти повинні вникнути в їх сутність, вибрати оптимальні шляхи своїх дій, пояснити і довести їх правильність або правомірність.

Проведення дослідів. Цю форму діяльності викорис­товують у процесі вивчення природничих дисциплін. Вона передбачена навчальним планом вищого навчального за­кладу. Проведення дослідів потребує відповідної теоретич­ної підготовленості, вміння користуватися лабораторним устаткуванням, матеріалами, володіння технологією ор­ганізації дослідної роботи. Цінність цієї форми діяльності полягає в тому, що студенти здобувають уміння і навички проведення наукового дослідження, поглиблюють теоре­тичні знання, розвивають у собі допитливість, відпові­дальність, самостійність.

Навчальні дослідження. До навчальних досліджень належать курсові і дипломні роботи, реферати, проекти. Виконання навчально-дослідної роботи вимагає від сту­дентів високого рівня самостійності і пізнавальної актив­ності. Цей вид роботи сприяє розвитку умінь здійснення наукового пошуку і формуванню аналітичного мислення, поглибленню інтересу до певної науки. Нерідко реферат стає основою курсової роботи, а курсова - дипломної робо­та, яка згодом може стати основою для кандидатської ди­сертації.

Професійне моделювання. Застосовують його під час виробничої практики. Це планування і здійснення фраг­ментів виробничої діяльності, наближених до реального виробничого процесу, моделювання різних його варіантів, тобто програвання ролей, які їм доведеться виконувати у майбутній професійній діяльності, набутті професіона­лізму.

У психолого-педагогічній літературі (Г. Костишина) виділяють два рівні навчально-пізнавальної діяльності студентів: емпірично-інтуїтивний і рефлексивно-творчий.

Емпірично-інтуїтивний рівень характеризується він поверховими уявленнями студентів про цілі, зміст, мето­ди і результати навчально-пізнавальної діяльності. Про­цеси мислення, що забезпечують функціонування знань, системи дій на цьому рівні, мають характер відтворюван­ня. Студенти усвідомлюють «свій» рівень практичної го­товності до майбутньої професійної діяльності і прагнуть до реалізації своїх інтелектуальних можливостей.

Рефлексивно-творчий рівень характеризується сформованістю у студентів структури ціннісних орієнтацій, домінуючою в якій є орієнтація на успішність майбутньої професійної діяльності. Прийоми мислення, які забезпе­чують такий рівень знань, є творчими. Студенти адекватно усвідомлюють рівень практичної готовності і свої інтелек­туальні можливості, розуміють важливість здобутих спо­собів дій і знань.

Процес навчання у вищому навчальному закладі має свої особливості (І.Кобилянський, Л. Рувінський):

• Кожна наука вивчається студентами в її розвитку. Майбутній спеціаліст оволодіває знаннями про виникнен­ня, становлення і розвиток певної науки, ознайомлюється з її проблемами і можливостями їх розв'язання. З огляду на це викладач повинен викладати навчальний предмет на рівні сучасного стану науки і перспектив її розвитку.

• Єдність навчального процесу і наукових досліджень. Це вимагає від викладача поєднання викладання і актив­ної дослідної роботи в галузі науки, яку він викладає. То­му одним із важливих напрямів удосконалення навчально­го процесу у вищому навчальному закладі є розвиток на­укових досліджень на всіх кафедрах і підпорядкування їх підвищенню підготовки спеціалістів.

• Висока активність самостійної навчально-пізнавальної і дослідної діяльності студентів. Під час самостійної ро­боти студент опрацьовує різні наукові джерела, розширю­ючи і доповнюючи здобуті на лекціях знання. Самостійності і творчого підходу, дослідницьких і технічних рішень вимагає підготовка до семінарських і практичних занять, рефератів, курсових і дипломних робіт.

Інтенсифікацію навчального процесу, а отже, й ефективність навчання можна забезпечити шляхом використання наступних чинників:

• організація навчального процесу на науковій основі з по­гляду розуміння сутності навчання, його рушійних сил, логіки навчального процесу, форм, методів і засобів навчання;

• забезпечення високого рівня психолого-педагогічної підго­товки науково-педагогічних кадрів;

• оптимізація змісту навчального матеріалу з погляду віко­вих та індивідуальних можливостей студентів;

• гуманізація та гуманітаризація навчально-виховного про­цесу на всіх його етапах;

• створення належних санітарно-гігієнічних умов для на­вчання (харчування, дотримання вимог повітряного, світлового, теплового режимів, гігієни розумової праці);

• широке використання технічних засобів навчання, і перед­усім комп'ютерної техніки;

• професійне володіння викладачами педагогічними техно­логіями і педагогічною технікою;

• забезпечення належного соціально-економічного статусу педагогів у суспільстві.

Отже, забезпечення інтенсифікації навчання - досить склад­не питання. Воно далеко виходить за рамки суто педагогічних проблем, але об'єктивні чинники соціально-економічного розвит­ку диктують необхідність інтенсифікації навчально-виховного процесу. У Національній доктрині розвитку освіти чітко відоб­ражена ідея інтенсифікації навчально-виховної діяльності шля­хом використання чинників, які сприяють її реалізації.