РОЗДІЛ ІІ. ДИДАКТИКА ВИЩОЇ ШКОЛИ

2.1. Поняття та основні категорії дидактики вищої школи

2.2. Закони та закономірності навчання

2.3. Принципи навчання

2.4. Сутність процесу навчання

2.5. Форми та методи організації навчання у вищій школі

2.6. Контроль та оцінка знань, умінь, навичок студентів

2.1. Поняття та основні категорії дидактики вищої школи

Поняття «дидактика» введено в науковий обіг у XVII ст. Його утвердження пов'язане з опублікуванням чеським педагогом Я.А. Коменським ґрунтовної праці «Велика дидактика» (1657 р.), яка поклала початок широким дослідженням проблем навчання.

У дидактиці аналізуються, обґрунтовуються, моделюються, узагальнюються та пояснюються явища пізнавальної діяльності, які лежать в основі навчально-виховного процесу. Виконуючи пізнавальну чи утилітарну функцію, дидактика формує теоретико-методичні передумови поліпшення якості навчання, підви­щення його ефективності. У дидактиці розробляються особли­вості та алгоритми діяльності того, хто навчає, і того, хто на­вчається, у взаємозв'язку.

Дидактика вищої школи - га­лузь педагогіки вищої школи, яка розробляє теорію освіти і на­вчання у вищих навчальних закладах, а також виховання у про­цесі навчання.

Дидакти­ку вищої школи слід розглядати не як окрему науку, а як розділ педагогіки вищої школи як навчальної дис­ципліни, який вивчає питання змісту, методів, форм і технологій підготовки майбутнього фахівця в умовах ви­щого навчального закладу.

Об'єктом дидактики вищої школи є навчальний процес у ви­щих навчальних закладах.

Предметом дидактики вищої школи є визначення мети і зав­дань навчання у ВНЗ, окреслення змісту освіти, виявлення зако­номірностей процесу навчання, обґрунтування принципів навчання, розробка форм, методів і прийомів навчання у ВНЗ, визначення матеріальних засобів навчання у вищій школі.

Завданнями дидактики вищої школи є:

• розробка змісту загальної і професійної освіти у різ­них типах вищих навчальних закладів з урахуван­ням особливостей соціально-економічного розвитку України;

• удосконалення змісту підготовки фахівців різних профілів (визначення оптимальних шляхів, вибір методів, форм, технологій навчання);

• дослідження особливостей навчання обдарованої студентської молоді;

• обґрунтування наукових засад подальшого розвитку та підвищення пізнавальної самостійності та актив­ності студентів у навчальному процесі;

• поглиблення досліджень, спрямованих на інтенси­фікацію навчального процесу;

• обґрунтування шляхів інтеграції навчальних дисци­плін;

• конструювання (модернізація) освітніх технологій;

• побудова змісту і процесу навчання на основі гума­нізації;

• побудова змісту освіти на основі національної куль­тури (мови, історії, літератури та ін.);

• пошуки нових ефективних форм організації навчан­ня на засадах демократизму і гуманізму.

Виокремлюють дві функції дидактики: науково-теоретичну та конструктивно-технологічну (В.Попков , О.Коржуєв).

Науково-теоретична функція полягає у вивченні, сис­тематизації та узагальненні педагогічного досвіду, його науко­вому обґрунтуванні, поясненні на основі відкритих психологі­єю закономірностей і механізмів пізнавального, психомотор­ного розвитку особистості.

Конструктивно-технологічна функція дидактики - розроблення змісту, ефективних методів, прийомів і засобів навчання, конструювання навчальних технологій. Вона допо­магає з'ясувати, як, відповідно до об'єктивних закономірнос­тей навчального розвитку студентів, організувати навчальний процес для забезпечення його максимальної ефективності; які форми, методи і засоби є оптимальними в конкретних ситуа­ціях; якими принципами і правилами слід керуватися викла­дачу та ін.

Як педагогічна дисципліна дидактика оперує загаль­ними поняттями педагогіки: «виховання», «педагогічна праця», «освіта» тощо. Але як теорія освіти і науки вона послуговується власними поняттями. До них належать «навчання», «викладання», «зміст освіти», «форми», «ме­тоди навчання» та ін.

Основними категоріями ди­дактики є - навчання, викладання, учіння.

Навчання - спосіб організації освітнього процесу. Воно є найнадійнішим способом здобування систематичної освіти. В основі будь-якого виду чи типу навчання закладено систему «викладання - навчання».

Мета навчання - пізнання, збирання й опрацюван­ня інформації про навколишній світ. Результати навчання виявляються в знаннях, уміннях, навичках, системі відно­син і загальному розвиткові студента.

Навчальна діяльність містить: оволодіння системами знань та оперування ними; оволодіння системами узагальнених і часткових дій, прийомами навчальної роботи, способами їхнього перенесення й перебудови - навичками, уміннями; розвиток мотивів навчання, становлення мотивації і змісту останнього; оволодіння способами керування своєю навчальною діяльністю і своїми психічними процесами (волею, емоціями тощо).

Ефективність навчання визначають за внутрішніми і зовнішніми критеріями. Як внутрішні критерії врахо­вують успішність навчання й академічну успішність, а також якість знань і рівень напрацювання навичок і вмінь, рівень розвитку студента, рівень навченості.

Академічну успішність студента визначають за ступе­нем збігу реальних і запланованих результатів навчальної діяльності. Академічну успішність фіксують відповідною кіль­кістю балів. Успішність навчання - це також ефективність керування навчальним процесом, що забезпечує високі ре­зультати за умов мінімальних затрат.

Викладання - діяльність науково-педагогічних праців­ників, яка виявляється у:

• передаванні інформації;

• організації навчально-пізнавальної діяльності сту­дентів;

• наданні допомоги в разі труднощів у процесі на­вчання;

• стимулюванні інтересу, самостійності й творчості студентів;

• оцінці навчальних досягнень студентів.

Мета викладання - організація ефективного на­вчання кожного студента в процесі передавання інформації, контролю й оцінки її засвоєння, а також взаємодія зі студе­нтами й організація спільної і самостійної діяльності.

Учіння — діяльність студента, що складається з:

• засвоєння, закріплення і застосування знань, нави­чок і вмінь;

• самостимулювання до пошуку, розв'язання навча­льних завдань, самооцінки навчальних досягнень;

• усвідомлення особистісного змісту і соціальної зна­чущості культурних цінностей і людського досвіду, процесів і явищ навколишньої дійсності.