Психологічна структура адвокатської діяльності
Загальна психологічна культура адвоката – знання психологічних законів і закономірностей, що можуть бути використані у професійній діяльності; розвинена професійно-психологічна орієнтованість особистості, тобто вміння вбачати психологічні аспекти у складних ситуаціях реального життя, вирішувати професійні завдання з урахуванням їх психологічних аспектів, повага до людини, орієнтація на розуміння її психології.
Тема 12. Психолого-педагогічні засади профілактичної діяльності
Профілактика злочинності – система заходів правового, економічного, соціально-культурного та виховного характеру, що здійснюються державними органами та громадськими організаціями з метою протидії злочинності та усунення її причин.
Об’єкти кримінологічної профілактики – сукупність особистісних особливостей (протиправні мотиви, цілі, погляди, звички), що взаємодіють із негативним середовищним оточенням їхнього носія й окремих осіб та обумовлюють антисуспільну поведінку.
Об’єкти віктимологічної профілактики – сукупність особистісних властивостей і якостей людини, що негативно взаємодіють із зовнішніми чинниками ситуації й обумовлюють відносну здатність цієї людини стати жертвою злочину.
Основним змістом загальної профілактики є виявлення і визначення ступеня криміногенності причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, цілеспрямована реалізація заходів загальнопрофілактичного впливу, а також здійснення правової пропаганди серед населення.
Громадська думка – виражене в оціночних судженнях ставлення окремих соціальних прошарків і груп населення до явищ соціальної дійсності.
Індивідуальна профілактика – організований з урахуванням психолого-педагогічних вимог, цілеспрямований вплив на свідомість, почуття, волю профілактованих осіб із метою усунення, нейтралізації, блокування наявних у них негативних якостей (перекручених потреб, протиправних цілей, антигромадських поглядів, мотивів, звичок) і формування позитивних властивостей, стереотипів і навичок законослухняної поведінки.
Тема 13. Пенітенціарна психологія
Пенітенціарна психологія – напрям юридичної психології, що досліджує психологічні закономірності динаміки особистості у процесі відбування покарання, у тому числі – у місцях позбавлення свободи, та особливості формування і функціонування мікрогруп засуджених.
Предмет пенітенціарної психології – психічні явища, що виникають при позбавленні свободи та застосуванні інших видів покарань, а також психологічні умови і особливості процесу корекції і ресоціалізації особистості засуджених.
Актив – особи з вираженою позитивною спрямованістю, які характеризуються активною участю в трудовому процесі, ініціативним ставленням до навчання, ретельністю у виконанні доручень, позитивним впливом на інших членів групи.
Резерв – засуджені, які беруть участь у трудовому процесі, у навчанні, але поведінка їх характеризується незначною ініціативністю.
Пасив – засуджені з невизначеною спрямованістю, які вагаються у виборі стратегії та тактики своєї поведінки, а їхні вчинки значною мірою залежать від ситуації.
Засуджені з негативною спрямованістю – ті, для кого характерні порушення режиму, негативне ставлення до будь-яких форм позитивного впливу, підвищена конфліктність.
Соціальна адаптація полягає в тому, що за нових умов особа обирає такі види діяльності і форми поведінки, котрі полегшують її пристосування до оточуючих реалій, завдяки чому посідає певне (та таке, що її задовольняє) місце в суспільстві.
Психологічна адаптація пов’язана з продукуванням окремих видів психологічного захисту або їх системи, що дозволяє зберігати високий рівень самооцінки навіть за відсутності об’єктивних підстав для цього.
Збудливі – намагаються грати роль сильної людини, яка може підкорити собі інших, примусити їх служити своїм інтересам.
Демонстративні – постійно зорієнтовані на зовнішню оцінку та справляння позитивного враження на оточуючих.
Пластичні – мають досить високий рівень соціальної та психологічної адаптованості до умов позбавлення волі, чому сприяє стриманість, конформність, достатній контроль за власними емоціями, гнучкість у міжособистісних стосунках.
Домінантні – основною особистісною рисою цього типу є висока інтровертивність при яскраво вираженій активності та ефективному контролі над власною поведінкою.
Переконання – реалізується, як правило, під час індивідуальних співбесід і поєднує цілі вивчення та впливу на особистість засудженого.
Навіювання – передбачає прямий (безпосереднє звернення до засудженого) або непрямий (за допомогою фільмів, музики, художньої літератури), вербальний або невербальний, емоційно забарвлений вплив на психіку з метою формування певного психічного стану чи спонукання до певних дій.
Регулювання міжособистісних стосунків – здійснення системного та цілеспрямованого впливу на сферу міжособистісного спілкування засуджених, на стосунки, що формуються між ними і співробітниками установи, родиною та друзями на свободі з метою профілактики та вирішення конфліктів, формування доцільної структури групи засуджених тощо.
Передачі інформації – спеціальний і цілеспрямований добір інформації позитивного чи негативного змісту, що надходить до засудженого (наприклад, про життя його родини) з метою поширення соціального досвіду, регулюючого впливу на психічний стан, підвищення трудової активності тощо.
„Вибуху” – специфічний метод миттєвого впливу (наприклад, створення спеціальної ситуації завдяки попередній домовленості з іншими її учасниками, де б виявилися прагнення чи можливості особи), що може раптово змінити на протилежні основні цінності та бажання людини.
Самоорганізація спільноти засуджених є продуктом спонтанних, цілеспрямовано не врегульованих процесів.
Лідери – беруть на себе роль захисту прав, уособлюючи та відображаючи настрої й інтереси інших засуджених, що надає їм значної ваги.
Знавці неформальних норм поведінки – засуджені, які мають високий статус обумовлений тим, що „неформальні закони” ніяким чином не записуються і не легалізуються, тому їх потрібно пам’ятати та вміти трактувати стосовно конкретного випадку, в тому числі й звертаючись до минулого досвіду.
Наближеними до лідерів („паханів”) є особи, які стежать за виконанням неформальних норм поведінки та/чи здійснюють санкції за їх порушення.
Посередники виконують функцію зв’язку між „керівниками” та представниками інших страт. Згідно злодійських законів, лідери не вступають безпосередньо у стосунки ні з представниками адміністрації, ні з тими ув’язненими, які мають нижчий за їхній статус у злочинному середовищі.
Особи, які співпрацюють з адміністрацією – мотивом тут найчастіше стає прагнення до заохочень, в тому числі у вигляді умовно-дострокового звільнення.
Нейтральні (на жаргоні „мужики”) – засуджені, які прагнуть до нейтралітету: працюють, за можливості здобувають освіту чи нову спеціальність, не порушують вимог режиму та не вчиняють правопорушень.
„Знехтувані” – засуджені, які порушили норми і правила поведінки спільноти ув’язнених. Вони опиняються в „подвійній ізоляції”: спершу від них відгородилося суспільство, а згодом і їхня власна спільнота.