3. Знищені храми

3.1 Стара синагога

Окрасою єврейського Тернополя була Стара синагогана Подолі(дод.5). Вона стояла трохи вище від сучасного музичного училища, вражала довершеністю строгих готично-ренесансних форм. У її архітектурі відчувалася витонченість і виразний східний вплив. Кам'яна будівля божниці утворювала прямокутник зі стрілчастими вікнами. Єдиною оздобою був аттик, прикрашений аркадою. Власне, красу споруди, вишукану і стриману, творила цілісність форм, вільна від неконструктивних додатків. Ульріх фон Вердум писав, що такої гарної, збудованої з каменю синагоги він не бачив ніде у Польщі. Художню цінність становило внутрішнє оздоблення божниці. Це були оригінальної форми свічники, які доповнювали ажурне плетиво металевих елементів прикрас, старовинні гапти.

До синаґоґи прилягали вулиці Бабада і Старошкільна, чиї назви пов’язані з історією єврейства Тернополя. Назва Старошкільна свідчила, що тут була стара єврейська школа - хедер. Потім її розвинули у школу Йосефа Перля (1773-1839) (Joseph Perl). Бабади - відома на Тернопіллі родина рабинів. Один із них - раббі Герш Бабад - був служителем старовинної божниці. Ще одна вулиця у цьому районі носила ім’я барона Моріца фон Гірша (Maurice (Zvi) de Hirsch, чи Baron Moritz von Hirsch auf Gereuth, 1831-1896) - єврейського філантропа, засновника доброчинної фундації, яка розвивала єврейське шкільництво.

Під час Другої світової війни нацисти спалили і зруйнували Стару синагогу на Подолі. У вирі вогню згоріли і єврейські книги та аннали громади. Рештки старовинної будівлі розібрано вже у 50-х роках.

На фундаменті  синагоги спорудили нову будову в якій розмістилася котельня та художній комбінат.  З розміру будови розміщеної на фундаменті синагоги можна уявити розміри синагоги. З тильної сторни над котельнєю навіть зберегли кругле вікно, таке яке було у синагоги.

3.2 Єзуїтський костел

Декілька десятків років тому наше місто славилося цікавою спорудою - Єзуїтським костелом (дод.6). Він був найменшим серед костелів Тернополя та виконував роль парафії без права парафії для передмістя за Рудкою, відомого ще як Заруддя (Заруда). Розташовувався на вулиці, яка носила ім’я одного із діячів ордену єзуїтів, - Петра Скарги (сьогодні це вулиця Юліана Опільського).

Закладення храму

“Єзуїти з’явились у нашому місті у 1820 році завдяки відкриттю гімназії. Саме вони були там першими вчителями. Водночас у місті діяв шляхетський конвікт, яким опікувалися ченці. Вони займали приміщення ордену домініканів. Щодо історії спорудження Єзуїтського костелу й монастиря, то воно розпочалося значно пізніше, ніж з’явилися у місті єзуїти. Місце під будівництво міська громада продала за символічну ціну - 100 золотих ринських (рейнський золотий гульден - німецька валюта того часу - авт.). Це було зроблено для того, аби здешевити процедуру отримання землі, оскільки дарча передбачала різні урядові оплати”, - розповідає краєзнавець Любомира Бойцун.

Отже, 14 травня 1899 року було освячено наріжний камінь під будівництво костелу. На урочисту церемонію прийшло багато міщан, зокрема відвідала її і процесія Греко-католицької церкви на чолі зі священиком Володимиром Громницьким.

У 1901 році майстри завершили будівництво костелу. Мурував храм Григорій Кордуба, а також багато праці вклали теслі Леонард Менжинський і Антон Крук та багато інших. Урочисте освячення споруди відбулося 29 вересня того ж року, в якому взяло участь римо і греко-католицьке духовенство.

“Споруджували костел за проектом львівського архітектора Діонізія Кричковського. Розмалював його художник Табінський, а різьбарські та столярні роботи виконав Клімек. Це була тринефна споруда у романському стилі новішого часу. Увінчувала її чотириповерхова вежа і невеличка дзвіниця посередині даху, - продовжує пані Любомира. - Довжина споруди становила 42 метри, ширина — 17 метрів. Навколо було просторе місце для процесій. Вартість всієї споруди разом з внутрішнім оформленням і наповненням, дзвонами, шістьма вівтарями, органом і орнаментикою становила 90000 золотих ринських”.

Внутрішнє оздоблення костелу майстри виконали у романсько-бароковому стилі. У головному вівтарі розміщувалася статуя Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, привезена із Парижа, у лівому бічному вівтарі - статуя святого Ігната (копія роботи Рубенса). З правого боку був вівтар Святого Хреста, який подарували представники домініканського ордену в 1820 року. Привезений із Сілезії орган мав 18 регістрів. Освітлення у культовій споруді було електричним.

Під час Першої світової війни костел закрили через те, що ченців звинуватили у переховуванні в’язнів. Храм знову міг приймати вірян аж у липні 1917 року. Лише через 10 років після цього сюди повернули книги із книгозбірні отців єзуїтів, забрані російськими вояками у 1915 році. Під час бомбардувань міста у 1941 році костел уцілів. Воєнні дії 1944 року знищили його наполовину. Незважаючи на це, духовне життя теплилося у ньому до 1945-го року.

З евакуацією польського населення, внутрішнє оздоблення було вивезене до Польщі. Костел стояв пусткою. Спочатку планували використати його для культурних потреб міста. На жаль, пам’ятка зазнала іншої долі. Вежу і дзвіницю знесли, в будівлі розмістили швейну фабрику. Численні перебудови і добудови до невпізнання змінили гарну й затишну споруду костелу. Однак і досі в будівлі можна впізнати арку колишнього порталу храму та й бокові стіни першого поверху також нагадують про костел.