1.4 Церква Успіння Пречистої Діви Марії.

Цікава і хвилююча історія ще однієї церкви, яку тернополяни називали Монастирською, а офіційна її назва — церква Успіння Пречистої Діви Марії(дод.4). Тут щороку, 28 серпня, в день Успіння Богоматері, проходив найвеличніший місцевий відпуст. З давніх-давен розташований був цей найбільший у місті український храм на південно-східній околиці, де повертає дорога на Микулинці (нині — кінець вул. Кн. Острозького). Точна дата спорудження церкви невідома, але, як зазначено в письмовій згадці, вже до 1636 року тут стояв дерев’яний храм, а біля нього і монастир отців-василіан. Є також письмова згадка про те, що в 1656 р. Успенську церкву на передмісті Тернополя відвідали козаки Б.Хмельницького. Більшість парафіян цього храму завжди становили приміські хлібороби й ремісники. За їх підтримки у 1836 р. стару дерев’яну церкву розібрали і на тому ж місці звели білокамінну муровану в класичному стилі ампір, з трьома візантійськими банями-куполами. Наступного ж року поряд спорудили (теж із тесаного каменю) високу чотирикутну дзвіницю у романському стилі з оригінальним цибулястим куполом. Парафіяни, яких у той час налічувалось понад 2700 осіб, внесли стільки пожертв, що вистачило коштів на оздоблення дзвіниці вирізьбленими з каменю трьома статуями у людський зріст — святого Петра з Євангелієм у руках, Ісуса Христа з піднятою правою рукою і святого Павла з хрестом. На дзвіниці висів великий 12-тонний дзвін, який знищили російські солдати під час Першої світової війни.

Монастирський храм — це був цілий християнський комплекс споруд. Крім церкви, дзвіниці, каплички, парафіяльного будинку і розлогого саду, чималу територію займав старовинний цвинтар з багатьма різьбленими і тесаними з каменю надгробками. Тут були поховані знатні тернопільські міщани, відомі громадські діячі і навіть воїни наполеонівської армії.

На жаль, цей унікальний пантеон був по-варварськи зруйнований більшовицькою владою 50 років тому. Бульдозери перерили цвинтар, перемішавши каміння із зотлілими кістками. У 1840 році було закладено новий міський християнський цвинтар на Микулинецькому пагорбі, і поховання біля Монастирської церкви припинились, залишивши для нащадків своєрідний історичний музей. Та не вийшло, новітні вандали знищили пам’ятне місце. Не пожаліли навіть братської могили полеглих у боях за місто у березні-квітні 1944 р. Старовинний цвинтар забудували “хрущовками”, хоча повсюди було повно інших місць для зведення жител.

2. Особливі храми міста Теронополя

У церкві, що на Володимира Великого, чимало тернополян зауважують насамперед її оригінальну архітектуру. Сім років будівництва і вона діє.... За стилем новобудова модерна. Проте архітектор храму Сергій Гора більше погоджується з формулюванням “строгий модер”, бо споруда зовнішньо дуже стримана. Якихось особливих вимог щодо храму перед ним ніхто не ставив. Він як архітектор відштовхуватися не від канонів стилю, а від інтуїції. Головне в храм і- не висота, кількість хрестів чи золота, а те, наскільки відтворено дух святого, на честь якого зводиться церква, і філософія монахів-францисканців. Дух вчення святого Франциска передано простими лініями, формами, відкритими арками, а не воротами. Франциск був дуже невимогливий у побуті. Тому церква не має зайвого ліпного декору. Своєрідна дорога до Хреста - це смуги знизу догори на стінах. Церква одноглава, бо названа на честь одного апостола - Петра. Греко-католицька традиція виражена однією центральною банею. Сергій Гора до створення проекту певний час жив з монахами - постив, молився, звикав до їхнього побуту. А все для того, аби створити храм, у якому францисканці почуватимуться як удома. До речі, щоб не перейняти чужих ідей, він навіть не дивився фотографій інших францисканських церков. На втілення ідеї в картоні пішло майже два місяці. Коли ж він приніс макет, то перше, що сказав парох церкви: “Це наш храм!”. Це було для архітектора найвищою оцінкою.

Специфіка церков, де відправляють монахи, в тому, що вони зорієнтовані на внутрішню зосередженість людини. Прийшовши в храм, ви маєте зосередитися на своїх думках і молитві, а не роззиратися по сторонах. Це досягається за допомогою світла. Вікна тут вузькі, заховані в нішах, тому світло не засліплює очі. А от верх церкви, навпаки, - дуже світлий.

Храм є частиною цілісного церковного комплексу. Арка відокремлює церкву від мирської суєти, доріг і базару. Дзвіниця звідусіль вказує дорогу до храму. А каплиці відображають хресну дорогу Ісуса Христа. Згодом позаду церкви буде збудовано півколом монастир, який завершить архітектурний ансамбль храму. До війни в Тернополі було кілька костелів, які вважали перлинами архітектури не тільки в Україні, а й у Європі. На жаль, вони були зруйновані. Сьогодні ж у нашому місті на розі вул. Коновальця та просп. Бандери завершується будівництво поки що єдиного римо-католицького храму Божого Милосердя Діви Марії Неустанної Помочі. Здається, що це найвища культова споруда нашого міста.

Насправді це не так. Найвищим є духовний центр, що на бульв. Данила Галицького.

За задумом, висота римо-католицького храму мала бути 42 м до основи хреста. Однак процес будівництва вніс свої корективи - костел став вищим приблизно на 2 м. А хрест додасть йому ще близько 4 м.

Костел видається найвищим завдяки витягнутим формам, які характерні для католицьких культових споруд. Проектувалось усе так, щоб люди одразу розуміли, що це римо-католицький храм. У нього закладено традиційні системи планування церкви, однак в архітектурному трактуванні - це, звичайно, сучасна будівля. Ідею такого храму римо-католицька громада Тернополя виношувала тривалий час. Три роки пішло лише на те, щоб знайти земельну ділянку, аби церква, споруджена на ній, могла б вписатися в архітектурне оточення міста. Архітектор, проектуючи цей храм, намагався відновити духовне сприйняття римо-католицизму, громада якого колись була в нашому місті дуже чисельною. Неодноразово люди, розглядають куполи Катедральний Собор Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, що на вул. Коновальця. Коли на куполи потрапляє сонячне проміння, починається гра світла, яка дивує і причаровує людей. Проте цей храм має особливі хрести. Майстри покривали їх сусальним золотом, за стародавньою технологією. Тоненькі золоті пластинки розміром 3x8 см клали на спеціально підготовлену поверню та натирали за допомогою оправлених у дерево. І поверхня хреста ставала гладенькою.

Будівництво цієї культової споруди, розрахованої на 600 прихожан, триває вже понад 10 років. Пан Григорій припускає, що раніше на місці собору була польська цегельня. Закладаючи фундамент під храм, будівельники не раз знаходили уламки давньої цегли і навіть натрапили на підземні канали для витяжки.

Розписуватиме собор майстер Василь Молоток, який навчається іконопису в Сергієвому-Посаді. Цікаво, що штукатурка, на яку накладатимуть фарби, не міститиме жодного грама цементу - суміш для зовнішнього покриття має відповідати старовинній “рецептурі”. Тому й вапно для неї промивають протягом двох місяців кілька десятків разів, щоб вимити з нього солі, які роз'їдають фарбу. Завдяки цьому з часом розпис не втрачає яскравість та насиченість кольорів.