1.1. Церква Різдва Христового

Церква Різдва Христового (дод.1) - одна з найдавніших культових споруд Тернополя, на сьогодні — діючий храм УАПЦ.

На місці сучасної стояла дерев'яна церква, знана як Середня (згоріла наприкінці XVI ст.), перша згадка — в королівській грамоті (6 липня 1566 року): йдеться, що міський мур укріпив син засновника Яна-Амора Тарновського — Кшиштоф (Христофор).

Несхожою на сучасну була церква Різдва Христового – Середня – у давнину. Цей храм звели на межі XVI і XVII ст., але перебудовували уже на початку ХІХ ст. Колись під його дахом була ще й капличка і навіть образи у стилі епохи Відродження.

“Якби не зовнішній вид церкви, якийсь дуже віковий, то за самим її інтер’єром можна би було вважати її модерною погоже-веселою каплицею”, - описувала у 30-х роках XX ст. тернопільський храм Різдва краєзнавець Стефанія Садовська. Її описи пам'ятки можна знайти у фондах обласного краєзнавчого музею.

Кам’яну споруду будували від липня 1602 до вересня 1608 років. Фундатори — ктитори С. Григорович, В. Ігнатович, будівничий Леонтій, парафіяни міста. У камені, вмурованому над входом до церкви, згадані імена: -князів Костянтина-Василя та Олександра Острозьких (1570 року виділили 60 морґів поля на витрати храму і шпиталю для вбогих православних міщан) -патріарха Єремії ІІ Траноса та вченого-мовознавця Кирила Ставровецького (Транквіліона), які 1589 року зустрілися з тернопільськими братчиками -єпископа Гедеона Балабана (за якого почали зводити храм). Вартість будівництва — 1916 золотих. Храм освячений у день Різдва Христового 1609 р. За переказами, у церкві молився гетьман Богдан Хмельницький. Згодом перебудували притвор, утворили 2 поверхи, відокремивши приділ Святої Трійці в окрему церквицю, що згадана у грамоті єпископа Йосифа Шумлянського (1668 року). Тоді прибудували бастіони, перехідні галереї.

“Первісно вона сягала по нинішній бабинець (частину храму, над якою зазвичай були хори – прим. ред.)... Пізніше спереду добудували притвор, але в такий спосіб, що над ним була стеля. А над нею, на поверсі, церквиця, а точніше приділ Пресвятої Тройці. Тоді ж добудували два невеликі бокові бастіони і перехідні галереї. Практично під одним куполом діяло дві церкви – Різдва і Святої Тройці”.

Наступна перебудова, за інформацією пані Бойцун, сталася у 1808-му. Тоді калицю розібрали, заваливши стіну. Але навіть стан тієї модернізованої церкви ХІХ століття бачити ми вже не зможемо. Більше того, через брак малюнків і світлин залишається тільки читати про інтер'єри у старих джерелах.

“Раніше галерея від півночі мала кам’яні сходи поза проповідальницею усередині церкви, із західного боку в мурі, куди заходилося дуже малими дверцятами, - подає Стефанія Садовська. - Дальшу зміну, що торкалася архітектоніки, викликало замуровування віконця над великим вівтарем в апсиді і вибиття двох більших по боках апсиди у 1927 році”.

Внутрішні стіни Середньої церкви з південного боку були вкриті розписами – образами апостолів і сценою Благовіщення. Над головним вівтарем стіни вкривали зображення ангелів. Але розписи обсипалися через вологість.

“Мальовило хатнє (внутрішнє – прим. ред.) розсипається і обсувається від вогкості і задухи, бо церква мала, а людей сходиться з цілого Тернополя”, - зазначала краєзнавець.

Справді, уже до війни на великі свята, як-от Різдво, церква була замалою - віруючі заповнювали і все подвір’я, і частину дороги.

А от унікальні образи у часи Стефанії Садовської збереглися краще. Серед них - образ святого Миколая, мальований олійними фарбами.

“Цілий одяг і корона – із золотої бляхи, лише руки мальовані. Його виставляють на великі свята, - знаходимо у документах пані Садовської. - Бічний вівтар з північної сторони має олійний образ Різдва Христового”.

Історик вважала, що стиль останнього образу нагадував роботи славетного художника епохи Відродження Джорджоне Барбереллі да Кастельфранко

Сучасного вигляду церква набула після 1937 р., коли у вівтарній частині вибили для кращого освітлення 2 вікна, дещо змінили форму головного купола, оновили розпис.

Під час 2-ї світової війни храм не зазнав значних руйнувань. 1958 року знесли кам’яну загорожу, дзвіницю, не зберігся хрест жертвам Пошесті холери (1770 року).

Святиня храму — Божої Матері Тернопільська чудотворна (плачуча) ікона. 1770 року церква стала греко-католицькою, після 1946 р. передана РПЦ, сьогодні — собор УАПЦ.

18 листопада 1918 року у Середній церкві отець Володимир Громницький приймав присягу на вірність Українській державі (ЗУНР) співробітників окружної військової команди Тернополя та командирів підпорядкованих їй частин.