28.Колізії в правовому регулюванні земельних відносин в Україні (за науковими працями проф. А.М. Мірошниченка, доц. Коваленко т.О.).

Недосконалість системи земельного законодавства та права створює загрозу національній безпеці України, адже зростання кількості юридичних дефектів здатне суттєво ускладнити правове регулювання земельних відносин, а в певних випадках взагалі зробити його неможливим, що негативно впливає на реалізацію конституційних прав на землю людини та громадянина, охорону землі та інших природних ресурсів, забезпечення продовольчої безпеки України та її народу, інвестиційну привабливість нашої держави.

Відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р. національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам, зокрема у сферах захисту права власності, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв’язку, використання надр, земельних і водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Аналіз стану законодавчого забезпечення правового регулювання земельних відносин, дефектів правових норм, принципів, методів земельного права та їх впливу на задоволення інтересів та потреб людини, держави, територіальних громад, Українського народу в земельній сфері свідчить, що на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є:

а) у сфері державної безпеки

б) у сфері безпеки державного кордону України

в) у внутрішньополітичній сфері

г) в економічній сфері

ґ) у соціальній сфері

д) в екологічній сфері

Зменшення вірогідності прояву реальних і потенційних загроз національній безпеці України у сфері державної безпеки, безпеки державного кордону, внутрішньополітичній, економічній, соціальній, екологічній сферах залежить від обґрунтування в юридичній науці ефективних механізмів запобігання та мінімізації негативного впливу юридичних дефектів на правове регулювання земельних відносин та їх використання при реалізації норм, принципів, методів земельного права, розробці та прийнятті нормативно-правових актів земельного законодавства з метою підвищення ефективності земельно-правового регулювання, гарантованості задоволення земельних потреб та реалізації суб’єктивних земельних прав людини та громадянина, оптимального співвідношення публічних і приватних інтересів у земельній сфері, охорони та раціонального використання землі як основного національного багатства.

30.Проблема юридичного визначення лісу як об'єкта правового регулювання та відмежування його від об'єктів інших поресурсових галузей.

Ліс є основною складовою навколишнього природного середовища і як будь-який природний об'єкт характеризується відповідними ознаками: біологічними, екологічними, економічними та юридичними.

Юридичне поняття лісу пов'язане з формуванням лісового фонду, який складається з усіх лісів на території Україні (ст. 4 Лісового кодексу України). До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесено до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних ділянках, дачних і садових ділянках. На цю рослинність не поширюється правовий режим, встановлений для лісів.

Спірним є положення ст. З Лісового кодексу України, за якою в поняття лісу включається також сукупність землі, тварин та мікроорганізмів. Розглядаючи ліс з позиції права, науковці схиляються до думки, що земля, надра, води, тваринний світ, хоч і взаємопов'язані з лісами, але є самостійними об'єктами правового регулювання, незалежно від місцерозташування мають свій режим, зумовлений їх природними якостями та соціально-економічною роллю'.

Землі, зайняті лісом, не включаються до складу лісового фонду, оскільки вони включаються до складу земель лісового фонду. У складі земель лісового фонду виділяються: лісові площі (вкриті та не вкриті лісовою рослинністю); нелісові площі (ст. 5 Лісового кодексу України).

Межі земель лісового фонду можуть розширюватися за рахунок відводу під лісорозведення земель з інших категорій земельного фонду, а також скорочуватися внаслідок вилучення земель з цього фонду для інших державних та громадських потреб.

Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності є об'єктом права власності. Отже, ліс — це не лише самостійний і відособлений об'єкт природи, а й об'єкт права власності.

З метою здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів України від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, спрямованих на захист від шкідників і хвороб, на раціональне використання і відтворення, в державі забезпечується правова охорона лісів, яка полягає в нормативному регулюванні суспільних відносин у цій сфері. Система правових норм, які регулюють суспільні лісові відносини на основі права державної власності на ліси і особливих принципах, становить самостійну галузь права — лісове право України.