26. Управління дебіторською заборгованістю п-ства

Згідно П(С)БО 10 “Дебіторська заборгованість” дебіторська заборгованість представляє собою суму заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Політика управління дебіторською заборгованістю - це час­тина загальної політики управління оборотними активами та марке­тингової політики п-ства, яка спрямована на розширення об­сягу реалізації продукції та полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості, а також у забезпеченні своєчасної її інкасації.

Етапи формування політики управління дебіторською заборгованістю:

1. Аналіз дебіторської заборгованості п-ства в попе­редньому періоді.

2. Формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції.

3. Визначення можливої суми фінансових коштів, інвестованих у дебіторську заборгованість із комерційного та споживчого кредиту.

4. Формування системи кредитних умов.

5. Формування стандартів оцінки покупців та диференціація умов надання кредиту.

6. Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості.

7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.

8. Побудова ефективних систем контролю за рухом та своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості

Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку дозволяє використовувати в практиці ФМ ряд нових форм управління дебіторською заборгованістю, тобто її рефінансування або прискорений метод переводу дебіторської заборгованості в більш ліквідні оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, які видані покупцям продукції, форфейтинг. Факторинг являє собою фінансову операцію, при якій п-ство-продавець передає право отримання грошей по платіжним документам за відвантажену продукцію банку. За здійснення такої операції банк стягує з п-ства-продавця визначену комісійну плату, яка встановлюється у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця і передбачених строків. Крім того, банк в термін до 3-х днів здійснює кредитування п-ство-покупця у формі попередньої сплати боргових зобов’язань щодо платіжних документів.

27. Управління грошовими активами п-ства

Згідно П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів” грошові кошти представляють собою готівку, кошти на рахунках в банках та депозити до запитання.

Еквіваленти грошових коштів представляють собою короткострокові, високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в певні суми грошових коштіві які характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості.

Політика управління грошовими активами - це частину за­гальної політики управління оборотними активами п-ства, яка полягає в оптимізації сукупного розміру їх залишку з метою за­безпечення постійної платоспроможності та ефективного використання в процесі зберігання.

Етапи формування політики управління грошовими активами:

1. Аналіз грошових активів п-ства в попередньому періоді.

2. Оптимізація середнього залишку грошових активів п-ства.

3. Диференціація середнього залишку грошових активів у розрізі національної та іноземної валюти.

4. Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку гро­шових активів.

5. Забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових активів.

6. Побудова ефективних систем контролю за грошовими актива­ми п-ства.

Метою управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності п-ства. Об'єктами фінансового управління є грошові кошти (в касі, на банківських рахунках, у дорозі) та їх резерви у формі поточних фінансових інвестицій у грошові інструменти та цінні папери.

Завдання підвищення ефективності використання грошових коштів може бути досягнуте шляхом інвестування у високоліквідні фінансові інструменти (грошові та фондові). Водночас, п-ство може перейти до зберігання тимчасово вільних грошових коштів на комбінованих банківських рахунках.

Іншим аспектом підвищення ефективності використання грошових активів є мінімізація сукупних витрат на їх утримання і зворотну конвертацію короткострокових фінансових вкладень у готові засоби платежу.

Вирішується це завдання за допомогою знаходження оптимального розміру залишку грошових коштів. Для цього в міжнародній практиці ФМ використовуються кількісні моделі Баумоля та Міллера-Орра.