Див. Табличка «рятівник» с. 22

У Київському князівстві з 1139 р. йшла запекла боротьба за київський престол. Часто мінялися князі: за 100 років (з 1146 р. по 1246 р.) 24 князі мінялися 47 разів.Титул Великого київського князя став чисто номінальним. Через усобиці між князями на Русь знову почали нападати половці. Але все-таки Київ залишався центром торгівлі, культури, мистецтва й церковного життя.

КИЇВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО. БОРОТЬБА ЗА КИЇВСЬКИЙ СТІЛ. Найгостріші міжкнязівські суперечки впро-довж 12 – у першій половині 13 ст. спалахували за київський стіл. Нічого див ного в цьому не було,адже Київ лишався на ті часи одним з найбільших і най багатших європейських міст. Тут розташо вувалися численнi двори бояр i купцiв, великi ремiсничi майстернi. У Києвi мешкало близь ко 50 тис. душ. Тут перебувала рези денцiя митрополитiв. Київське князівство було найбільш заселеним кня зів ством Київської Русі. Лiтописи нази ва ють 80 мiст i мiстечок, розташо ваних тут.Великі території, вигідне розташування, розвинене господарство Київського князів ства приваблювали ласих до багатства князів. Та ще більше вабила можливість, ставши київським князем, здобути авторитет старшого над усіма князями. За часів роздробленості за право княжити в Києві змагалися зі зброєю в руках князі чернігів ські, волинські, переяславські, ростово-суздальські, смоленські… Правителі в Києві заступали один одного через 6–8 років, а то й частіше. І жоден не мав спокійного князю вання, змушений відбиватися від збройних домагань претендентів. Найдовше за доби роздробленості тривало князювання в Києві співправителів Святослава (1177–1194 рр.) та Рюрика (1180–1202 рр.). Ці князі на лежали до двох найвпливовіших родів – чернігівських Ольговичів і смоленських Рости славичів.

ЧЕРНІГІВСЬКЕ ТА ПЕРЕЯСЛАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВА.

За доби розробленості Чернігівське князівство розпалося на менші уділи. Найвпливовішим з-поміж них було Новгород-Сіверське кня зів ство. Стольне місто Чернігів по ступалося розмірами лише Києву. На початку 12 ст. територія Чернігівського князівства охоплювала лівобережні землі в басейнах Десни і Сейму, Сожу і верхньої Оки. Від Київської землі

Чернігівщину відділяв Дніпро. У Чернігівському князівстві було чимало міст. Найбільші з-поміж них – Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Брянськ,

Курськ, Стародуб – згадуються в джерелах у зв’язку з багатьма подіями руської історії. Чернігів був добре укріпленим і мав гарне сполучення з іншими містами. Чернігівські князі ревно дбали про розбудову

міста. Протягом 12 ст. в місті збудовано славетний Борисоглібський собор – один з найкращих на Русі, Михайлівську, Благовіщенську, П’ятницьку, Успенську церкви, кожна з яких гідна була зватися перлиною давньоруської архітектури. Чернігівські землі, за заповітом Ярослава Мудрого, належали Святославові. Його сини Олег і Давид стали засновниками династій чернігівських князів – Олеговичів (літопис їх називає Ольговичами) та Давидовичів. Саме представники цих династій вершили долю чернігівських земель. Та ще від Святослава Ярославича чернігівські князі не полишали мрій здобути Київ. Про силу Чернігівського князівства свідчить той факт, що декому з його князів і справді поталанило правити в Києві. Таким був, зокрема, Всеволод Ольгович, що правив у Києві в 1139–1146 рр.

Географічне розташування Переяславського князівства визначало життя переяславців, адже їхні земля служила щитом для Києва й решти руських територій. Переяславське князівство загалом не мало політичної незалежності й майже цілковито залежало від Києва. Піднесення Переяславського князів ства за часів роздробленості пов’язують, зокрема, з князем Володимиром Глібовичем. У розповіді про смерть цього князя під 1187 р. літописець ужив назву «Україна». Це – найдавніша згадка топоніма «Україна» в писемних джерелах.

З появою на півночі колишньої Київської Русі Володимиро-Суздальського князівства завершився політичний і етнічний поділ двох народів – українського й російського. Тепер їхні шляхи розходяться.

У 1169 р. Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський, син Юрія Довгорукого, із військом напав на Київ. Воїни князя знищили більшу частину населення Києва, пограбували й спалили храми, жінок забрали в рабство. У результаті Київ утрачає своє центральне значення посеред міст Русі, а титул Великого князя переходить до м. Владимира (Великий князь Владимирський).

Чернігівське князівство вело важку боротьбу з половцями. Велика битва з половцями, що відбулася в 1185 р. під керівництвом князя Ігоря Новгород – Сіверського, стала сюжетом відомого епосу «Слово о полку Ігоревім». Імовірно, «Слово о полку Ігоревім» було написано в 1187 р.

 Князівства колишньої Русі поступово стали ділитися на ще менші князівства. Князі постійно воювали один з одним і в цю боротьбу часто втручалися половці

 МОНГОЛЬСЬКА НАВАЛА НА ПІВДЕННО-ЗАХІДНІ ЗЕМЛІ РУСІ

Монголи – тюркські кочові племена Центральної Азії, які були об’єднані в єдину державуЧингізханом у 1206 р. Незабаром монголи підкорили сусідні племена татар. Звідси поширюється збірна назва монголо-татари.

 На почату ХІІІ ст. монголи починають свої легендарні завоювання. Підкоривши Китай, народи Сибіру, Середньої Азії та Закавказзя, монголи розбивають половців і наближаються до кордонів руських князівств. Половецькі хани звертаються по допомогу до русичів.

Воїни Чингісхана називали себе монголами, а руські літописці називали їх татарами, хоча самі татари постраждали від монгольських нападів. У XIX ст. в історичній науці їх стали називати монголотатарами.

Особливості монгольської армії

1) Добра військова організація: десятки об'єднува-лися в сотні, сотні — у тисячі, десять тисяч скла-дали тумен («тьму»);

2) основа війська — кіннота, що поділялася на важ-ку, середню й легку;

3) використання різноманітної військової техніки при облозі фортець; вони були озброєні велики-ми луками, списами, шаблями;

4) продумана військова тактика: після наступу лег-кої кінноти — відступ, заманювання в пастку, ото-чення і знищення противника;

5) сувора дисципліна: за втечу одного з поля бою стра-чували десяток, за втечу десятка — сотню.

НАПРЯМКИ МОНГОЛЬСЬКИХ ПОХОДІВ (1210-1223)

Сибір-Китай-Середня Азія-Закавказзя-Половці

 31 травня 1223 р. в битві на р. Калка об’єднані русько-половецькі війська зазналипоразки від монгольського загону, який очолювали полководці Джебе і Субедей. У битві на р. Калка брав учать молодий руський князь Данило Романович (Галицький). Руське військо зазнало страшної поразки − повернувся лише кожен 10й. Це була перша зустріч русичів з монголами. Проте після перемоги монгольські війська не рушили на руські землі, а повернули на Схід.

Саме на Калці, за давньоруськими билинами, загинули три леген-дарні руські богатирі: Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович.

Значення битви на Калці:

— продемонструвала необхідність об'єднання Русі перед монгольською загрозою;

— зупинила монголів, які не наважилися продовжу-вати похід у глиб Русі.

 Через 14 років монголи повертаються. У 1237 р. онук Чингізхана хан Батий (Бату – хан) розорює князівства Північно-Східної Русі (територія сучасної Росії).

У 1239 р. війська Батия вторгаються в Північно-Західну Русь (Україну). Захоплено: Переяслав, Чернігів, Крим

6 грудня 1240 р. після тритижневої облоги монгольські війська взяли й розграбували Київ. Обороною Києва керував воєвода Димитрій. З 50 тисяч мешканців Києва в живих залишилось не більше 1 тисячі. За жеякими джерелами, облога Києва тривала понад 10 тижнів.

У 1241-1242 рр. монголи рушили спочатку на Волинь і Галичину, а далі на Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Сербію, Боснію та Хорватію.

У 1242 р. Батий повертається на берег Волги, де засновує свою державу – Золота Орда зі столицею в м. Сарай. Руські князівства не ввійшли до складу Золотої Орди. Над руськими землями було встановлене золотоординське ярмо.

 Золотоординське ярмо (іго) – залежність руських земель від монголів. Русичі повинні були платити монголам данину, брати участь у військових походах монголів, а руські князі змушені були їздити в Золоту Орду за ярликом.

Ярлик – грамота на князювання, яку видавав монгольський хан руським князям. Хан – титул правителя монгольських та тюркських кочових племен. Баскак – намісник монгольського хана, який збирав податки з підлеглого населення. Ясак – данина, яку сплачувало населення руських князівств хану Золотої Орди. Орда – монгольське військо, а також місце, де розміщувалася ставка хана. Улус – уділ, область, адміністративно-територіальна одиниця монгольської імперії

Причини поразок руських князівств:

— феодальна роздробленість, не подолана навіть перед лицем військової загрози;

— спрямовані удари монголів по окремих князівствах;

— великий досвід монголів у штурмуванні міст і фортець, здобутий у Китаї, Середній Азії, Закавказзі.

Золотоординське ярмо

Монгольська держава була поділена на чотири частини — улуси. Батиєві дістався західний улус Джучі, де була створена держава Золота Орда зі столицею в м. Сарай.

Руські князівства потрапили в залежність від Золотої Орди, хоча й не входили до її складу. Таким чином на руських землях було встановлено іноземне ярмо. Воно проявилося передусім у таких сферах:

— економічна : данина становила десятину майна та продуктів, а якщо родина не могла розрахуватися, то данину сплачували людьми. Збирали данину монгольські урядовці, найвищого з яких назива-ли баскаком;

— політична: право на князювання підтверджував ярлик монгольського хана, який давався князеві

— військова: князі делегували до монгольського війська воїнів та брали участь у походах. Руські землі були поділені на улуси між підлегли-ми Батиєві меншими ханами. Переяславська земля деякий час узагалі не мала свого князя.

Характерною рисою монгольського ярма на Русі було толерантне ставлення монголів до християнства і православного духовенства.

Особливості монгольського панування в Галиць-ко-Волинському князівстві:

— князівство не ділилося на улуси;

— не було намісників-баскаків