14

Історія України. Тема 5. Київська Русь за часів роздробленості повторення до Теми 4: (Документи «Довідник» с. 210-215) поступове ослаблення русі. Правління ярославичів (1054 –1113 рр.)

Ярославичі– сини та онуки Ярослава Мудрого

Після смерті Ярослава три його старші сини Ізяслав, Святослав і Всеволод разом управляли державою, боролися проти половців та намагалися поширити свою владу на землі своїх братів Ігоря та В’ячеслава.

Тріумвірат – влада трьох.

Ізяслав перебував на Київському престолі тричі: 1054-1068 рр., 1069-1073 рр., 1077 -1078 рр. Святослав посідав Київський трон з 1073 р. по 1076 р. Всеволод правив у Києві з 1078 р. по 1093 р.

У 1072 р. було затверджено «Правду Ярославичів» – писемного зводу законів на Русі.

Боротьба Ярославичів з половцями:

Половці (кипчаки) – тюркські кочові племена, які панували в українських степах з другої половини ХІ ст. до першої половини ХІІІ ст.

У 1055 (1061) р. половці здійснюють перший напад на руські землі.

1054-1073 pp. — співправління старших синів Ярослава — Ізяслава, Святослава і Всеволода (тріумвірат). У 1068 р. Ярославичі зазнають поразки від половців на р. Альта. У результаті 1068 р.у Києві відбулося народне повстання, й Ізяслав був змушений бігти в Польщу. Кияни поставили на його місце його брата Всеслава, але наступного року Ізяслав повернувся з польськими військами й зайняв Київ. Проте в 1073 р. був змушений знову бігти від невдоволення киян.

1073-1078 pp. — почалися міжусобні війни між Ярославичами, спричинені зокрема відсутністю єди-ної системи престолонаслідування: князівський престол міг передаватися від батька до старшого сина або від старшого брата до молодшого.

У 1078 р. у битві на Нежатиній ниві (біля Чернігова) Ізяслав загинув у битві з племінником Олегом Святославичем.

У 1078 – 1093 рр. – у Києві правив останній син Ярослава Всеволод. Його влада поширювала-ся на західні та північно-східні землі: він об’єднав головні землі Київської держави: Київ, Чернігів, Переяслав, Смоленськ і землі Верхнього Поволжя. Він також боровся з безземельними князями, які за допомогою половців намагалися захопити території Русі.

Наступником Всеволода став Святополк (1093-1113), син Ізяслава. Йому доводилося увесь час вести боротьбу з половцями, які на чолі з ханом Боняком постійно нападали на київські землі. Святополку допомагав переяславський князь Володимир Мономах.

Володимир Мономах — онук візантійського імператора і Ярослава Мудрого. З 15 років брав участь у військових походах. Після смерті батька, Всеволода Ярославича, який князював у Києві, Володимир поступився київським престолом Свято-полку Ізяславичу, а сам повернувся до Чернігова, а згодом — до Переяслава. Звідти він здійснив декілька походів на половців і приборкав їх. У 1113 р. був запрошений киянами на князювання. Дружиною Мономаха була англійська принце-са Гіта, батько якої, король Гарольд, загинув у битві з нормана-ми при Гастингсі.

У 1097 р. у м. Любеч відбувся з’їзд князів (Любецький з’їзд), на якому вирішувалися питання 1.спільної боротьби з половцями, 2. припинення мыжособиць. Також був затверджений удільний поділ Київської Русі на окремі князівства (3. наслідування князями своїх вотчин). Було зазначено, що «…кожен хай держить отчину свою» (право вотчини). Ініціатором Любецького з’їзду був Володимир Мономах.

Уділ (удільне князівство) – адміністративно-територіальна одиниця, якою управляв князь, залежний від Великого Князя Київського.

Вотчина (отчина) – право приватної власності на землю, яка передавалась по спадковості, від батька до сина.

Згідно із правом вотчини удільні князівства були закріплені за представниками князівського роду Рюриковичів і передавалися по спадковості.

 У 1100 р. відбувся князівський з’їзд у Витичеві, який по суті був продовженням Любецького з’їзду. У 1103 р. відбувся Долобський з’їзд князів, на якому розглядалися питання організації спільних походів проти половців.

У 1103 р. переяславський князь Володимир Мономах та київський князь Святополком розгромили половців. Також у 1107 р., 1109 р. та 1111 р. Володимир Мономах здійснює вдалі походи проти половців.