1.3. Теоретичні концепції вікової психології

В архаїчних суспільствах вікові відмінності між індивідами безпосередньо збі­гаються з відмінностями соціальними. Вікові групи, об'єднуючи людей, переду­сім чоловіків, виступають основним механізмом їх соціалізації. При цьому кож­на група виконує власні, лише їй властиві соціальні функції. У феодальному сус­пільстві, приміром, соціалізація забезпечується шляхом безпосереднього залу­чення підлітків та юнаків до діяльності дорослих (зброєносці воїнів, учні ремісни­ків, помічники у селянських клопотах тощо).

Ж.-Ж. Руссо першим звернув увагу на ту роль, яку відіграє цей період ("дру­ге народження", "народження у життя") в житті людини, підкресливши його визначальну особливість—ріст самосвідомості.

Історично поняття дитинства пов'язане не з біологічним станом не­зрілості, а з певним соціальним статусом, притаманним цьому періоду життя людини, з обмеженим колом прав і обов'язків, із набором доступних видів і форм діяльності. Багато цікавих фактів для підтвердження цієї ідеї зібрав французький демограф та історик Ф. Арієс. Його цікавило, як в ході історії у свідомості художників, письменників, учених формувалося понят­тя дитинства і чим воно відрізнялося у різні історичні епохи.

Для ілюстрації сказаного наведемо деякі приклади. Дитячі образи у жи­вописі з'являються лише yXllt столітті — йдеться про релігійно-алего-

9

ричні сюжети (ангели, дитина Ісус, дитина як символ душі померлого). Перші портретні зображення реальних дітей впливових осіб датовані XVII сто­літтям.

Важливим показником змін у ставленні до дитинства є одяг. У серед­ньовіччя малюка, який виріс із пелюшок, відразу ж одягали в костюм, подіб­ний до одягу дорослого відповідного соціального стану. Спеціальний дитя­чий одяг з'являється тільки yXVI-XVII століттях, причому хлопчиків і дів­чаток у віці 2-4 років одягали в однакове платтячко.

Аналізуючи портретні зображення дітей на стародавніх картинах і опи­си дитячого костюма в літературі, Ф. Арісс виділяє три тенденції'в ево­люції'дитячого одягу: фемінізація (у костюмах для хлопчиків використову­ють деталі жіночого одягу): архаїзація (одяг дітей багато в чому повторює костюм дорослих минулої епохи: так у хлопчиків, приміром, з'явилися ко­роткі штани); дублювання звичайного костюма дорослих представників нижчих верств населення для дітей привілейованих класів.

Диференціація періодів людського життя, у тому числі й дитинства, на думку Ф. Арієса, відбувається під впливом соціальних інститутів. Раннє дитинство минає у родині, і зумовлене воно специфічним спілкуванням із ма­люком (з ним можна із задоволенням гратися і при цьому вчити його та виховувати). Розвиток суспільства призводить до виникнення нової кон­цепції'дитинства. Функції'організованої підготовки дітей до дорослого жит­тя бере на себе спеціальна суспільна установа — школа. Як наслідок, ди­тинство виходить за межі перших 2-4 років батьківського піклування у ро­дині. Школа, завдяки своїй упорядкованій структурі, зумовлює подальшу ди­ференціацію дитинства. Дитина тепер вступає у новий вік щороку, перехо­дячи до наступного класу. Наступний віковий період також пов'язаний з но­вою формою соціального життя — інститутом військової служби та обо­в'язкової військової повинності: підлітковий, або юнацький, вік. Великого значення надають формі одягу й дисципліні, вихованню стійкості та муж­ності, на що раніше не звертали особливої уваги.

На підставі документальних джерел Ф. Арієс описує дитинство знат­них людей. Наприклад, Людовік XIII (початок XVII століття) у півтора року грає на скрипці та співає. Потім його увагу привертають тогочасні іграш­ки: дерев'яний коник, вітряний млин, дзиґа. У трирічному віці Людовік упер­ше бере участь у святкуванні Різдва 1604 року і починає вчитися читати, а в чотири роки він уже вміє писати. У п'ять років майбутній король бави­ться з ляльками та грає у карти, ізшестироків—у шахи та теніс. Товари­шами по іграх у нього були пажі й солдати. Із семи років виховання набуває суто чоловічого характеру. Луї навчають мистецтву полювання, стрільби, азартних ігор та верховоїїзди. Йому читають педагогічну й моралістичну літературу. Людовік починає відвідувати театр і бере участь у колектив­них іграх нарівні з дорослими.

10

На основі вивчення етнографічних матеріалів Д. Б. Ельконін показав, що на ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли основним способом добу­вання їжі було збирання, дитину дуже рано залучали до праці дорослих і вона на практиці вчилася застосовувати примітивні знаряддя для збивання плодів і вико­пування їстівних коренів. За таких умов не було ні необхідності, ні можливості для спеціальної стадії підготовки дітей до майбутньої трудової діяльності.

Дитинство виникає тоді, коли дитину не можна безпосередньо залучити до системи суспільного відтворення, оскільки потрібні спеціальні зусилля, щоб вона оволоділа складними знаряддями праці. Як наслідок, участь дітей у спільній про­дуктивній праці з дорослими відсувається у часі.

Існує багато різноманітних теорій щодо сутності та особливостей вікового розвитку людини. Як влучно зауважив Л.С. Виготський, загальних теорій у віко­вій психології більше, ніж чітко встановлених фактів.

Біогенетичні теорії підкреслюють передусім значення біо­логічних детермінант, вважаючи саме їх відповідальними за розвиток соціально-психологічних властивостей особистості. Тут варто виділити передусім теорію Ст. Холла, який основ­ним законом психології розвитку вважав біогенетичний "за­кон рекапітуляції", згідно з яким індивідуальний розвиток (онтогеяе і) повторює найважливіші стадії еволюційного розвитку (філогенезу).