2. Суб’єкти міжнародного права.

Суб’єктами міжнародного права є суверенні держави, народи, що реалізують право на самовизначення, міжурядові організації, державоподібні утворення. В основі міжнародної правосуб’єктності держав лежить притаманна їм політико-правова властивість – суверенітет.

Міжнародна правосуб'єктність держав базується на їхній невід'ємній властивості — державному суверенітеті. Завдяки цьому держави мають право вступати в будь-які міжнародно-правові відносини: укладати міжнародні договори, брати участь у діяльності міжнародних організацій, підтримувати дипломатичні, консульські та інші зв'язки, виступати стороною у Міжнародному Суді ООН, у разі необхідності правомірно застосовувати силу відповідно до Статуту ООН та ін.

Над державами в міжнародних відносинах не має верховної влади, але всі держави повинні сумлінно виконувати свої міжнародні зобов'язання. Усі держави юридично рівноправні та володіють суверенітетом.

У міжнародно-правові відносини можуть вступати адміністративно-територіальні одиниці й автономії унітарних держав, а також суб'єкти федерацій (землі, штати, кантони та ін). На відміну від самої держави, яка є первинним суб'єктом міжнародного права, внутрішньодержавні територіальні одиниці виступають у якості похідних суб'єктів міжнародного права, міжнародна діяльність яких визначається за національним законодавством.

У науці міжнародного права існують дві основні теорії визнання держав — декларативна та конститутивна. Згідно з декларативною теорією держава визнається суб'єктом міжнародного права з моменту свого утворення, незалежно від визнання з боку інших суб'єктів міжнародного права.

Конститутивна теорія стверджує, що нова держава стає суб'єктом міжнародного публічного права лише в разі визнання її вже існуючими державами, тобто саме таке визнання й утворює (конституює) нового суб'єкта міжнародного права.

Міжнародно-правова практика напрацювала три різновиди визнання: de jure, de facto та ad hoc.

Визнання de jure означає повне й остаточне офіційне визнання нової держави в якості суб'єкта міжнародного права. При цьому встановлення міжнародних відносин відбувається на найвищому дипломатичному рівні.

Визнання de facto має місце при сумнівах щодо життєздатності нової держави, коли встановлюються міжнародні відносини в деяких сферах співробітництва (економічній, культурній, екологічній та інших), а саме визнання може бути відкликане.

Визнання ad hoc означає офіційний контакт із невизнаною державою задля вирішення конкретної проблеми у двосторонніх відносинах (наприклад, у разі необхідності повернення літака, якого було угнано терористами на територію невизнаної держави).

Міжнародно-правовий статус народів, що виборюють свою незалежність, обмежений саме питаннями визвольної боротьби та не дорівнює міжнародно-правовому статусу держав (так, за відсутності держави органи національно-визвольного руху не мають можливості укладати міжнародні договори про державні кордони). Але на учасників національно-визвольної боротьби поширюються принципи та норми міжнародного гуманітарного права, орган національно-визвольного руху може набувати статус спостерігача при міжнародних організаціях, відкривати свої представництва на території іноземних держав, укладати певні міжнародні договори, брати участь у міжнародних конференціях та інше.

Важливу роль у міжнародному співтоваристві відіграють міжнародні організації, що поділяються на міжурядові (ММУО) та неурядові (МНУО). Найбільш повно врегульовано міжнародно-правовий статус ММУО, членами яких виступають держави. Міжнародна правосуб'єктність ММУО є похідною від міжнародної правосуб'єктності держав, а міжнародно-правовий статус ММУО базується на установчому міжнародному договорі (статуті). Саме держави визначають мету, принципи, функції, обсяг прав і обов'язків ММУО.

У разі потреби держави можуть не тільки змінювати міжнародно-правовий статус ММУО, а й повністю припиняти їхню діяльність. Кожна ММУО має свій спеціальний міжнародно-правовий статус, що визначається її статутом. Діяльність ММУО за межами статутних повноважень не є правомірною.

Діяльність МНУО регулюється міжнародним правом частково. Так, найбільш широкий міжнародно-правовий статус має Міжнародний комітет Червоного Хреста відповідно до Женевських конвенцій 1949 р. про захист жертв збройних конфліктів. Взаємовідносини ММУО і МНУО врегульовано так званим консультативним статусом, що встановлюється для кожної ММУО окремо.

Під категорію «державоподібні утворення» підпадають різні за своєю природою учасники міжнародних правовідносин. Історично першими такими вважали так звані вільні міста — Краків (1815—1846) та Данциг (Гданськ) (1919— 1939), а також вільну територію Трієст (1947—1954), що виникли як наслідок вирішення територіальних спорів між сусідніми державами. До об'єднання Німеччини специфічний міжнародно-правовий статус мав Західний Берлін. Сьогодні до державоподібних утворень належить лише центр католицької церкви — Ватикан.