7. Міжнародне кримінальне право.

На початку XX ст. були розроблені проекти міжнародних кримінальних кодексів і винесені для обговорення на міжнародні кримінальні конгреси. Жоден із цих проектів не був прийнятий навіть у рамках декількох держав. Приблизно та сама ситуація зберігається аж до сьогодні, хоча існують авторитетні кримінологічні дослідження універсальних джерел злочинності, а у світі укладено кілька десятків загальних міжнародних договорів про уніфікацію кримінального законодавства. Однак існуючі міжнародні договори про уніфікацію кримінального законодавства не можна ототожнювати з поняттям міжнародного кримінального права.

І все ж-таки сьогодні виникає можливість говорити про формування міжнародного кримінального права як сукупності міжнародно-правових норм, що встановлюють караність найбільш серйозних і таких, що викликають заклопотаність усього міжнародного співтовариства, посягань на міжнародний мир, міжнародну безпеку, людяність. З метою вирішення цього завдання в міжнародному кримінальному праві визначені діяння, що є злочинними, і встановлені покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які скоїли такі злочини.

Міжнародне кримінальне право на сьогодні визнає такі злочини: злочини проти людства (геноцид, апартеїд, расову дискримінацію), військові злочини.

Геноцид. Злочинність геноциду визнана Конвенцією про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р. Міжнародне право розглядає геноцид як тяжкий міжнародний злочин проти людяності. Геноцид відноситься до міжнародних злочинів з дуже високим рівнем латентності. Влади держав, як правило, замовчують факти геноциду або не включають геноцид у кримінальне законодавство.

Апартеїд. Злочинність апартеїду визнана Конвенцією про запобігання злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р. Міжнародне право розглядає апартеїд як тяжкий міжнародний злочин проти людяності, який становить серйозну загрозу для міжнародного миру та безпеки. Розгляд справ про скоєння цього злочину підпадає під юрисдикцію міжнародних кримінальних судових органів, на що вказують статті III і V Конвенції.

Правова кваліфікація політики та практики расової сегрегації та дискримінації, яку було проведено під час розробки тексту Конвенції, призвела до висновку, що вони мають різні прояви та підпадають під ознаки різних злочинів. Тому апартеїд за своїм складом є «синтетичним» злочином, який об'єднує ознаки двох інших тяжких міжнародних злочинів – геноциду та расової дискримінації (ст. II).

§ 12. ПРАВО ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ

8. Поняття права збройних конфліктів.

9. Початок війни то його правові наслідки, театр війни

10. Учасники воєнних дій.

11. Ведення морської війни.

12. Засоби та методи ведення військових дій.

13. Міжнародно-правова охорона цивільного населення.

14. Режим військового полону.

1. Поняття права збройних конфліктів.

Відповідно до основних принципів міжнародного права та положень Статуту ООН держави повинні вирішувати міжнародні спори мирними засобами. Але сучасне міжнародне право припускає можливість правомірного застосування збройних сил (самозахист від агресії, застосування збройних сил ООН, реалізація права на самовизначення).

До кінця XIX ст. основну роль у регламентації права збройних конфліктів відігравали міжнародні звичаї - «закони і звичаї війни».

Міжнародні звичаї мають значення і зараз, але більшість норм права збройних конфліктів містять міжнародні договори, а саме:

• Гаазька конвенція про закони і звичаї війни на суходолі 1899 р.;

• Конвенція про встановлення підводних мін, які автоматично вибухають від дотику, 1907 р.;

• Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних чи інших подібних газів і бактеріологічних засобів 1925 р.;

• Правила про дії підводних човнів щодо торговельних суден у воєнний час 1936 р.;

• Женевські конвенції про захист жертв війни від 12.08.1949 р.

• Гаазька конвенція про захист культурних цінностей 1954 р.;

• Конвенція про заборону виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення 1972 р.;

• Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї і її знищення 1993 р.;

• Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва та передачі протипіхотних мін і про їх знищення 1997 р. тощо.

Діяльність держав під час війни регулюється принципами та нормами, що відносяться до міжнародного права, яке застосовується в період збройних конфліктів і визначає припустимість засобів і методів ведення збройних конфліктів, забезпечує захист їхніх жертв, встановлює взаємовідносини між державами, що воюють, і такими, що не воюють, тощо.

В доктрині міжнародного права склалась думка, що право збройних конфліктів – це міжнародно-правові норми, які встановлюють закони та звичаї війни і є самостійною галуззю міжнародного права.

Об’єктом регулювання даної галузі міжнародного права виступають відносини, що складаються між суб’єктами міжнародного права під час збройних конфліктів.

Метою війни є придушення збройного опору противника. Війна не спрямована на знищення противника, у тому числі не переслідує мету фізичного знищення його збройних сил.

Міжнародне співробітництво у сфері збройних конфліктів зараз розвивається у таких напрямах: запобігання збройним конфліктам; правове положення у конфлікті держав, що беруть і не беруть у ньому участь; обмеження засобів і методів ведення війни; захист прав людини під час конфліктів; забезпечення відповідальності за порушення норм міжнародного права.

Розрізняють міжнародні збройні конфлікти та збройні конфлікти неміжнародного характеру. Міжнародними визнаються такі конфлікти, коли один суб’єкт міжнародного права застосовує збройну силу проти іншого суб’єкта. Сторонами в такому конфлікті можуть бути держави, нації і народи, що борються за незалежність, міжнародні організації, що здійснюють заходи з підтримки миру та міжнародного правопорядку.

Збройні конфлікти неміжнародного характеру – це всі збройні конфлікти, що відбуваються на території будь-якої держави між її збройними силами чи іншими організованими збройними групами, які, знаходячись під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною її території, який дозволяє їм здійснювати безперервні й узгоджені військові дії.

До збройних конфліктів неміжнародного характеру слід віднести всі громадянські війни та внутрішні конфлікти, що виникають зі спроб державних переворотів тощо.