2. Взаємодія по боротьбі із рабством та работоргівлею.

Імперативна заборона рабства та работоргівлі в чинному міжнародному праві закріплена в усіх універсальних і регіональних міжнародних угодах, які містять перелік прав людини, а злочинність рабовласництва з описом складу злочину – у низці спеціальних міжнародних угод про уніфікацію кримінального законодавства. Основною угодою, що регулює діяльність держав у протидії рабству та работоргівлі є Конвенція відносно рабства 1926 р. та Додаткова Конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства 1956р.

Работоргівлею згідно зі ст. 7 Додаткової конвенції про скасування рабства, работоргівлі й інститутів та звичаїв, подібних до рабства, є: «усі дії, пов’язані із захопленням, придбанням якої-небудь особи чи з розпорядженням нею з метою обернення її в рабство; усі дії, пов’язані з придбанням раба з метою його продажу чи обміну; усі дії з продажу чи обміну особи, придбаної з цією метою, і взагалі всяка дія з торгівлі чи перевезення рабів будь-яким транспортним засобом».

Згідно з міжнародним правом рабство є родовим поняттям і може проявлятися в різних видах. Тому виникає питання про різні види злочинної поведінки. Зокрема, держави зобов’язані розглядати обернення в рабство, схилення іншої особи до віддачі себе чи залежної особи в рабство, работоргівлю, таврування чи інші дії, щоб визначити підневільний стан раба як злочинні діяння, що тягнуть кримінальну відповідальність за національним законодавством.

З огляду на можливість перевезення рабів через міжнародні простори ст.3 Додаткової конвенції зобов’язує держави здійснювати контроль за використанням своїх морських суден і повітряних апаратів. А у відкритому морі військовий корабель вправі піддати огляду іноземне торгове судно, якщо існують достатні підстави підозрювати, що це судно займається работоргівлею. Якщо підозри виявляться помилковими, власникові судна повинні бути компенсовані шкода та збитки.

3. Боротьба з тероризмом.

Тривалий час загальне міжнародне право уникало терміна «тероризм» через певні політико-ідеологічні причини, хоча національне кримінальне законодавство багатьох держав визнає це поняття. У низці договорів, прийнятих із початку 70-х років XX ст., містилися описи деяких складів злочинів, які за своїми ознаками були тероризмом, хоча цей термін у той час так і не було вжито. У 1977 р. було укладено Європейську Конвенцію про припинення тероризму.

Головною ознакою сучасного підходу до міжнародного співробітництва у боротьбі з тероризмом є відмова розглядати тероризм як політичний злочин, або як злочин, пов’язаний із політичним злочином, або як такий, що викликаний політичними мотивами.

Злочини проти безпеки польотів цивільної авіації. Першим міжнародно-правовим актом, у якому був закріплений обов’язок держав установити кримінальну відповідальність за здійснення злочинів на борту повітряного судна, була Токійська конвенція 1963 р. У 1970 р. в Гаазі була підписана Міжнародна конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден. У Монреалі було відкрито для підписання Конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 р. На підставі цих договорів відбувається міжнародно-правова боротьба зі злочинами, спрямованими проти безпеки повітряних польотів цивільної авіації.