4. Відкрите море.

Морські простори, розташовані за зовнішньою межею територіального моря, називаються відкритим морем. Відкрите море характеризується не тільки географічним, а й політичним критерієм. Відкрите море це такі простори, які не підпадають під суверенітет якої-небудь держави. Згідно до положень Конвенції 1982р. відкритим морем є та частина моря, яка не входить ні в виняткову економічну зону, ні в територіальні та внутрішні води будь-якої держави.

Юридичну основу відкритого моря становить принцип його свободи. Свобода відкритого моря включає:

1) свободу судноплавства;

2) свободу польотів;

3) свободу прокладання підводних кабелів та трубопроводів;

4) свободу зведення штучних островів та інших установок, що допускаються міжнародним правом;

5) свободу риболовства;

6) свободу наукових досліджень.

Ці свободи розповсюджуються як на прибережні держави, так і на держави, що не мають виходу до моря.

Вирішальну роль в утвердженні принципу відкритого моря відіграє інститут свободи судноплавства. Під свободою судноплавства розуміють право будь-якої держави посилати судна під своїм прапором у відкрите море.

Плавання судна під прапором конкретної держави означає його підлеглість у відкритому морі законам та правилам даної держави та перебування під її захистом. Оскільки на відкрите море не розповсюджується суверенітет жодної країни, фактично та держава чий прапор несе судно володіє суверенітетом над ним і здійснює свою юрисдикцію.

Принцип виключної юрисдикції держави прапора судна закріплений у Конвенції 1982р. суть цього принципу полягає в тому, що у випадку зіткнення чи будь-якого іншого навігаційного інциденту із судном у відкритому морі, що тягне кримінальну чи адміністративну відповідальність капітана чи іншого члена екіпажу, кримінальне чи адміністративне переслідування може бути порушено лише перед судовими чи адміністративними органами держави прапора чи держави, громадянином якої є винувата особа. Арешт чи затримання судна можуть бути проведені тільки за розпорядженням влади держави прапора.

Кожна держава стосовно суден, які плавають під її прапором, повинна приймати необхідні міри для забезпечення безпеки в морі, зокрема в тому, що стосується:

1) конструкції, обладнання та придатності для плавання суден;

2) комплектування, умов праці та навчання екіпажів суден із врахуванням міжнародних актів;

3) користування сигналами, підтримання зв’язку та попередження зіткнення. Міжнародні правила попередження зіткнення суден в морі 1972р.(МППЗС) регламентують дії суден в різних умовах плавання, а також визначають вогні, які повинно нести судно, звукові та світлові сигнали, які потрібно подавати судну у відповідних умовах плавання.

Кожна держава зобов’язує капітана будь-якого судна, що плаває під її прапором надавати допомогу будь-якій виявленій в морі особі, якій загрожує загибель; слідувати із всією можливою швидкістю на допомогу тим, хто зазнає біди, якщо йому повідомлено, що вони потребують допомоги; після зіткнення надати допомогу іншому судну, його екіпажу та пасажирам, і коли це можливо, повідомити цьому іншому судну найменування свого судна, порт його реєстрації та найближчий порт, до якого воно зайде. Слідуючи покладеним на нього обов’язкам капітан не повинен наражати на небезпеку судно, екіпаж та пасажирів.